Любі друзі, збунтовані ангели в своєму нерозумі в першій хвилині свого рішення надужили свою свобідну волю й відкинули Бога, спротивляючись Його святій волі. Для них, подібно як для інших ангелів, Господь дав повну свободу рішення, за Ним чи проти Нього. Тобто чи бажають підкоритися Йому й сповняти Його святу волю, чи рішаються відкинути Його Божу волю й вибрати свою власну? Як добрим ангелам, так і збунтованим, Він залишив повну свободу дій, робити, що тільки самі бажають. Та вони, засліплені своєю власною красою й могутністю, не бажали глядіти на джерело й причину власної краси, тобто красу Господа, а радше вибрали свою власну, яка була лише недосконалим відблиском Божої безмежної краси й доброти. Вони не бажали шукати щастя й задоволення поза власною істотою. Коли ж так застановимося над тим рішенням збунтованих ангелів і поглянемо на себе самих, побачимо, що ми також дуже часто в своїх рішеннях наслідуємо злих ангелів. Горді нашою можливою свободою, якої ніщо не спиняє, ми бажаємо всього, що тільки захочемо, не дуже застановляючись над наслідками такого рішення. Захоплені задоволенням і радощами нашого туземного життя, ми й не думаємо про майбутнє життя після смерти, яке очікує кожного з нас, бо до нього ми всі Богом призначені, якщо виповнимо умови, тобто якщо зійдемо з цього світу в стані освячуючої ласки. Ми такі захоплені теперішнім туземним життям, що й не думаємо про майбутнє життя після смерті, до якого Господь Бог нас усіх призначив. Коли ж розважимо всі умови, конечні для осягнення того майбутнього життя, тобто що нам треба буде відмовитися від туземних грішних радощів, від задоволення й заспокоєння наших тілесних пристрастей, ми радше зрікаємось майбутнього щастя. Тим більше, що його ніхто з нас особисто не пізнав і не досвідчив, рішаємось за тими земними радощами й розкошами, серед яких живемо, які знаємо й якими так часто втішаємося. Вони-бо такі відповідні нашій, первородним гріхом звихненій природі, схильній до гріха, так що не хочемо повинуватися покликові Бога, відмовляємо Йому в нашому послуху. Нам здається, що ми повністю свобідні вибирати те, що нам подобається, і нам належиться те, що нам подобається, без огляду на волю нашого Творця.
Ми повністю забуваємо про обов'язки сотворіння супроти свого Творця й уважаємо себе самих повністю незалежними й думаємо, що маємо право на задоволення всіх наших забаганок тільки тому, що того ми собі бажаємо. Забуваємо про ту важливу правду, що наше туземне життя повністю залежить від волі нашого Творця, який воднораз є найвищим законодавцем, що дав нам свій Божий Закон, щоб ми його в нашому житті точно зберігали, бо від його збереження залежить наша вічна доля чи недоля. Крім того, Він бажає нашого підкорення Його Божим Заповідям, бо від них залежить також доля інших сотворінь, включно з нерозумними сотворіннями. Господь є Богом порядку, бо таким сотворив світ і бажає, щоб він таким оставався. То правда, що Він залишив нам повну свободу самим підкоритися Його Божому Законові, але Він воднораз напоминає нас, кажучи: "Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчіться добро чинити, шукайте правди, захищайте пригноблених, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять" /Іс. 1, 16-20/. Господь, як бачите з повищих слів, залишає все нашому свобідному рішенню. Не бажає змушувати нас підкоритися Його Божому Законові. Він, однак, вказує нам на користі й некористі нашого будь-якого рішення; за переступлення Його Божого Закону кожний, хто його переступить, буде мусити дорого заплатити, вказуючи на наслідки словами: "І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло вкинуто в пекло. І коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло пішло в пекло" /Мт. 5, 29-30/. "І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, де черв'як їхній не вмирає й вогонь не вгасає. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти в життя кривим, ніж з двома ногами бути кинутим у пекло, де черв'як їхній не вмирає й вогонь не вгасає" /Мк. 9, 43-46/. З наведених слів Святого Письма видно, що Господь серйозний відносно заховання Його Божого Закону. Він, щоправда, є милосердним і довготерпеливим, воднораз же страшно справедливий, вимагає нашого добровільного підкорення Його Законові, бо його дав нам для нашого власного добра, для вдосконалення вашої людської природи, тобто тіла й душі. А той, що переступає Його Божий Закон, нищить сам себе, своє тіло й свій розум, а передусім нищить свою безсмертну душу, яку гріх, а передусім важкий, нищить, позбавляючи її Божої ласки освячуючої, віднімаючи від неї право вступу до Царства Небесного й осягнення цієї мети - участкування в Божому житті й у Його безмежному щасті.
Це ясно виходить із прикладу збунтованих ангелів, які старалися знайти своє щастя в собі самих, хоча його можна було знайти тільки в Бозі. Відповідь волі, що її дав Господь кожному розумному сотворінню, якої бажанням є безгранична краса й доброта, яка знаходиться тільки в Бозі Творці. Рішившись недобре, відвернувшись від Господа, вони можуть тепер грішити скільки завгодно, але з кожним новим гріхом вони почувають себе менш свобідними, бо з кожним сповненим гріхом, з кожним актом ненависти до Бога вони закувають себе самі в щораз то гірші кайдани та пхають себе самі щораз глибше в пекельний вогонь. Зловживання їхньої свободи помножується з кожним їхнім гріхом, кайдани чимраз грубіші й важчі, самоналожена собі неволя щораз то більше гірка, а їхня ненависть до Господа чимраз то більше зростає. Та найбільшою їхньою проблемою є відчування й знання власної немочі й слабосилля та ничтожности їхньої ненависти Бога, якого щастя вони не можуть зменшити чи будь-яким способом перешкодити, воднораз же осягнення якого не можуть іншим перешкодити ні заборонити. Без огляду на їхні старання не допустити людей до осягнення злуки з Богом, їхньою метою, й участкування в Божому житті та Його безмежному щасті, яке на початку було призначене для них, всі їхні диявольські старання й намагання не допустити людей до Бога й до вічного щастя в Ньому безсилі, бо Господь при помочі своєї ласки спроможний досягнути більше, ніж вони є в спромозі, коли хочуть відвернути їх від Нього.
Розважмо:
Як у ангелів була можливість рішення за Богом або проти Нього, так само й у людей є така сама можливість. Тому що їхнє рішення було повністю свобідним, яким вони надужили щодо Богом даної їм свободи, тому понесли вічну кару пекла, вічне осудження в ніколи невгасаючому вогні. Подібно й наше свобідне рішення може стати для нас джерелом найбільшого щастя в небі, тобто участкування в Божому житті та Його безмежному щасті. Хоч із другого боку, наше свобідне, але глупе рішення може стати для нас джерелом безмежної муки в пекельному, ніколи невгасаючому вогні. Божа безмежна любов до своїх сотворінь, яка з одного боку, може бути джерелом безконечного щастя, так із другого боку. Божа ображена любов може бути джерелом невисказанних мук. Бо Господь, який уживає своєї всемогутности, щоб винагородити своїх вірних слуг, ужиє тієї самої всемогутности, щоб грішників повік карати. Про те згадує Лист до Євреїв: "Знаємо того, хто мовив: До мене належить відплата, я відплачу! І ще: Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!" /Євр. 10, 30-31/. То правда, Господь є безмежно милосердним, і як довго ми ще в живих, маємо нагоду і можливість відвернутися від гріхів і повернути до Господа й до Його ласк, чого Він собі від нас бажає: "Клянусь, як от живу я, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?" /Єз. 33, 11/.
Молитва:
Господи мій і Боже! Ти кожному з нас дав великий привілей свобідно рішати про наше вічне майбутнє. Але ця повна свобода є для мене воднораз дуже небезпечною справою. Бо в моїй нестійності й гріховності вона може довести мене до глибин пекельного вогню. Тож рятуй мене, Господи, від такої моєї свободи. Допоможи мені, щоб я цілим серцем горнувся до Тебе й повністю віддався Твоєму Божому проводові, підкорився Твоїм Божим Заповідям і завжди сповняв їх у моєму житті. Я знаю й певний того, що коли сповнятиму Твої Заповіді, осягну Тебе, мою мету, як про те запевняє мене Твій Єдинородний Син словами: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/. Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. А нашою найважливішою Заповіддю є любов Бога - нашого Творця: "Любитимеш Господа, Бога Твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю" /Втор. 6, 5; Мт. 22, 37; Мк. 12, ЗО; Лк. 10, 27/. Діво Пречиста, Мати Божа й Мати наша, дай нам усім, а передусім моїй родині й цілому народові нашому любов до Твого Божого Сина. Ми повинні б бути Йому вдячніші за Його опіку над нами, за Його Боже чудо, що його доконав у нашому визволенні з комуністичної неволі. То правда, що ми замість дякувати Йому за таке велике добродійство, далі ображаємо Його нашими важкими гріхами. Поможи нам опам'ятатись ще поки час, ще поки Його Боже милосердя відносно нас не вичерпалося, поправитися й просити в Нього прощення. Я знаю, що Ти наша добра Мати, воднораз всемогутня Мати, бо все можеш виєднати нам у Свого Божого Сина, тож змилосердись над нашим грішним народом і вимоли йому ласку прощення й повернення до Нього. Амінь.