Любі друзі, смуток, який панує в пеклі, безнадійний, розпачливий та холодний, наче найбільш холодний день у зимі на Сибірі. Смуток і жаль у пеклі - це жаль і смуток кари, а не смуток провини, який ще може спричинити смуток каяття. Він дійсно є несамовито скаженим смутком, бо можливість каяття і спасіння, що його каяття може принести, абсолютно виключені в пеклі. Збунтовані ангели в пеклі також глибоко жаліють, що втратили небесне щастя без можливости його знову дістати. Вони невдоволені тими всіма обмеженостями, які пекло завдає їхній ангельській природі. А що найбільше болючим для них є - це свідомість, що вони безсилі, що не можуть нічого зробити, щоб позбутися того нещасного положення, в яке з причини бунту проти Творця попали. Очевидно, що в них родиться несамовита скаженість проти свого безвихідного положення й свідомість, що не можуть зробити нічого, щоб того страшного й болючого смутку позбутися. Може навіть колись їхній інтелект приводив їм на гадку, що в їхньому положенні щире каяття могло б перед остаточним рішенням Творця спасти їх від кари, але після остаточного відкинення Творця вже все було запізно. Тому тепер вони проклинають себе самих, а передусім свою гордість, яка їх так страшно підвела. Логіка, однак, каже їм, що вина в тому всьому їхньому нещасті - вони самі! Бо задурманені своєю красою, могутністю, інтелектом, остаточно самі рішилися не послухатися веління Творця й тому тепер мусять цілу вічність каратися.
Коли так думаємо про злих духів, які є в пеклі, уважаємо, що вони повинні там бути заради того, щоб знищити Боже життя - Божу ласку освячуючу, яка запевняла їм участкування в житті самого Бога й у Його вічному щасті. Але поза обставиною, що дияволи, або принаймні якась частина із них караються в пеклі, інша частина носиться по світу, щоб за геніальним рішенням Божим, спокушуючи людей, допомагати їм вправлятися в чеснотах, відкидаючи диявольські спокуси. Спаситель признає конечність спокус: "Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять" /Мт. 18, II/. Вони є потрібними в світі, щоб люди могли противитися їм і тим способом вправлятися в прерізних чеснотах. Так-то дияволи, помимо їхнього відкинення з причини непослуху Творцеві, не стали непотрібними, бо спокушуючи людей, помагають їм противитись тим спокусам і тим способом поступати в заслугах перед Господом, осягаючи вищий ступінь чеснот. Так-то вони в планах Божих, спокушуючи їх, допомагають людям розвивати відпорність проти спокус. Тобто Боже провидіння вживає злих духів для того, щоб робити добро, вести людей до Бога при помочі своїх досвідів, перемагаючи дияволів і остаючись вірними Творцеві в спокусах.
Дивним, однак, є те, що злі духи, помимо їхнього бажання перешкоджати планам Божим, тобто змінити образ Божий і Божу подобу в людях, проти своєї волі працюють у справі Божій, спасінні людських душ. Це підкреслює всемогутність Божу, яка навіть зло може перемінити на добро. З просьби дияволів не посилати їх до пекла, після того як Спаситель вигнав їх із біснуватого чоловіка, виходить, що на світі вони не терплять так дуже, як у пеклі: "І благали Його (Ісуса) вельми, щоб не виганяв їх з краю. А було там на узгір'ї велике стадо свиней, що паслося собі. Тож удалися до Нього з проханням: "Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них". І дозволив Він їм. І, вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо, близько дві тисячі! - з кручі та потопилось у морі" /Мк. 5, 9-13/. Вони, помимо того ненависного заняття, зводити людей до гріха, допомагали їм у осягненні Царства Небесного. Дияволи мусили упокорюватися, що було дуже важким для них, колишніх гордих духів; все-таки, щоб оминути важких терпінь у пеклі, просили Спасителя послати їх у свині та жити в них радше, ніж повертатися до пекла, місця вічної муки. Перебуваючи на землі й спокушуючи людей, вони розуміють, що вони стали, неначе засобом, щоб вправляти людей, істот, яких вони безгранично ненавидять за те, що вони наслідують їхнє місце в Царстві Небесному, але все-таки, хоча й з відразою, сповняють свій обов'язок.
Розважмо:
Не обманюймо себе, дорогі, думаючи, що дияволи в світі є неначе на відпочинку. Де б вони не були, фундаментальний, ніколи не перестаючий біль з причини втрати їхньої мети - Бога Творця завжди остає з ними. Де б вони не були, вони дуже свідомі того обмеження їхнього духа матеріяльними речима, як вогонь, що неначе замикає їх у клітці, надприродно означує вузькі границі їхнього вічного мешкання. Втрата видіння Божого й участкування в Його житті та безмежному щасті є для них тим пеклом, що вони його носять зі собою, куди б не повернулися, подібно як біль і тортури, що їх переносять, ніколи від них не відступають. Їхнє нещастя й ті невимовні страждання є найкращим нагадуванням для нас, що якщо ми не заховуватимемо Божих Заповідей, приготуємо собі також таку страшну вічність. Господь є безмежно милосердним, Він, без сумніву, любить нас, як найкращий батько, на що давав і далі дає нам докази своєї батьківської любови. Так не забуваймо, що Господь Бог є також безмежно справедливим, який за добро нагороджує, а за зло карає! Він є найвищим законодавцем та всемогутнім месником свого Закону. Він, будучи безмежно справедливим, безконечно нагороджує всіх, що підкоряються Його Заповідям і їх у своєму житті зберігають. Він упоминає нас у Листі до Євреїв: "Бо, коли ми, одержавши повне пізнання правди, грішимо добровільно, то немає вже за гріхи жертви, а якесь страшне очікування суду й палаючий вогонь помсти, який має пожерти противників. Коли хто відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках. Оскільки гіршою, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав Кров Завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив? Знаємо того, хто мовив: "До мене належить відплата, я відплачу!". І ще: "Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!" /Євр. 10, 26-31/.
Молитва:
Грізно звучать ті слова Божі в наших вухах: "Страшно впасти в руки Бога живого!" Спасителю добрий, я знаю, що я грішник і не гідний Твого милосердя. Тож карай мене тут, на землі, але не дозволь, щоб я з гріхом важким на душі зійшов із цього світу. Помагай мені ще перед смертю покаятися, одержати розрішення в Тайні Сповіді, щоб я, Твоя дитина, явився на Твій Страшний Суд! Ти запевняєш мене словами: "Клянусь, як от живу я, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї лихої поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?" /Єз. 33, 11/. Діво Пречиста, Мати Божа й Мати наша, заступайся за нами перед Твоїм Божим Сином. Я знаю, що ми всі грішні, бо стільки разів ображали й гнівали Твого Сина. Прошу Тебе, добра Мати, за нашу Церкву й наш нещасний народ, який стільки терпів під кормигою наших сусідів, а й ще не має від них спокою. Проси Твого Божого Сина, щоб Він втишив свій гнів і був нам милосердним. Син Твій на хресті віддав Тебе нам за Матір словами: "Жінко, ось син твій". А тоді до учня мовить: "Ось мати твоя" /Ів. 19, 26-27/. Не опускай нас, але заступайся за нами, бо загинемо без Твоєї всесильної помочі; маючи можливість усе випросити в Твого Божого Сина, сповняючи свій почесний обов'язок, даний Тобі з хреста, опікуйся моїми рідними, нашою страдницею Церквою Святою, що їй ще й тепер не дозволяють вороги спокійно розвиватися. Вона ж вже стільки натерпілась від ворогів, визнаючи Тебе й Твого Божого Сина! Тож допоможи їй розвинутися, охопити всіх Твоїх вірних по цілому світі й довести їх до пізнання правди й осягнення нашої мети: участкування в Божому житті та Його безмежному щасті. Амінь.