Любі друзі, з усіх речей, існуючих на нашій землі, найважливішою річчю є життя, будь-яке життя й на будь-якому ступені, чи то будуть трави, рослини, звірята, птиці, риби чи навіть людина. Й ми починаємо доцінювати його щойно тоді, коли глядимо на трави чи рослини без життя, скошені й зів'ялі, неживі звірята, птиці чи риби, а навіть і людину без життя. Ми обізнані з тою справою, бо не раз зустрічалися в житті з тим феноменом. Й завважуючи це, дивуємось, що то за елемент, який робить кожну істоту такою відмінною від тої, що позбавлена життя? Життя має в собі життєвий принцип, при помочі його все, що його має, живе, розвивається, сповняє питомі функції, розмножується, порушується тощо. Смерть забирає той життєвий елемент і забирає те царство, що колись належало до живого сотворіння. Тим життєвим елементом у сотворінь є життя - душа кожного сотворіння. Він кожне тіло, будь то рослин, звірят, птиць чи навіть людини робить живим, тобто воно, живучи, порушується, росте, асимілює поживу, виконуючи всі функції життя живого сотворіння.
Так воно є в кожному сотворінні чимось особливим, недоторканим, що його не можна побачити, зміряти чи зважити, але все-таки його можна пізнавати зі сотворіння, яке живе. Про життя ніхто не може сумніватися, порівнюючи живучих сотворінь із тими, що втратили життя, тобто життєдайний елемент. Тут ми стоїмо перед містерією, глибоким таїнством світу, що бачить лише тіла, доторкається, відчуває їх, щось із чим наші відчуття можуть увійти в контакт. Елемент, однак, який дає життя тим матеріяльним тілам, це знову щось іншого, щось, чого не можна дотркнутись, що не підпадає під наші відчуття, що є понад і поза ними. Цей живий і життя даючий елемент, що існує й живе в кожному тілі, - це душа, що живе в кожному матеріяльному тілі. Цей елемент, що, у противенстві до наших тіл, не складається із частин і не може розкладатися, не належить до тіла, як його суцільна частина, але є принципом, елементом, при помочі якого кожне тіло живе, тобто його оживляючим елементом; наче той мотор, що дає життя тілові. В тому моменті, коли його віднімається від тіла, воно перестає жити, уже не є більше живим тілом, але стає неживим, наче камінь. Воно тратить всі свої попередні якості, тобто не порушується, не росте, не приймає поживи й не перемінює її в своє власне тіло, не асимілює, не множиться, але стає неначе мертва природа, неначе наша земля чи, як про те Господь Бог сказав до Адама в прокльоні: "За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох" /Бут. З, 17-19/.
Душа не є чимось особливим для нас, людей, але це є спільний характеристичний елемент для всіх живучих сотворінь, у них життя є життєвим принципом, при помочі якого вони живуть. Ми зачинаємо входити у виключну сферу людського характеру, коли зауважуємо, що ми пізнаємо тіла, коли приймаємо харчі, що є неможливою річчю для духової душі, щось подібно як було б неможливим для людини із гірким посмаком в устах пізнати солодкість цукру чи смак овочів, або в одноколірних окулярах розпізнати різні барви веселки. Тут, у тому випадку, заходить незалежність, що вказує на початок надзвичайної правди, а саме, що душа наша не лише не є тілом, частиною його, але що вона є основно незалежною від тілесного світу, над яким вона панує. Вона не лише вдержує наше тіло при житті, але також освідомлює нас про зовнішній світ. Вона сприймає враження наших відчуттів і повідомляє наш розум про різні барви, форми, віддалі речей між собою, що їх подає наш змисл зору. Повідомляє нас про різні звуки, мелодії, що по них повідомляє наше відчуття слуху. Подає різнородні запахи, що їх відчуваємо, будучи серед різних квітів чи в якомусь склепі парфумів, або різних обідів по ресторанах чи в наших власних домах. Вона повідомляє нас, що деякі речі є м'якими, інші ж тверді; гладкі й шорсткі; деякі теплі, інші ж холодні. Ця свідомість про якості зовнішнього світу приходить до нашого розуму, нашої душі, при помочі нервів, які є по цілому нашому тілі, в кожній найменшій його частині. Ми відчуваємо також і біль, коли де-небудь ми вдарились чи зранилися. Саму ж нашу душу той біль не заторкує, вона бо не є тілесною, а затим її ніщо тілесне не заторкує й не може заторкнути. Так, дорогі, наша душа не підпадає під наші тілесні відчуття, але вона володіє нашим тілом і ним кермує, даючи йому життя, що є в нас цінним Божим даром, частинкою, можна б сказати, Божого безмежного вогню життя - Божим життєдайним елементом.
Розважмо:
Навіть у тому нашому матеріяльному світі знаходиться дещо, чого ми ніяк не можемо зрозуміти, містерія - таїнство, недоступне нашим відчуттям. Так, дорогі, наша безсмертна душа є найціннішим даром, що його Господь нам у своїй доброті дав, що про нього говорить Святе Письмо. Бо коли "... Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя і чоловік став живою істотою" /Бут. 2, II/. Вона бо є тим образом і подобою Божою в людини. Як про те Господь Бог сказав на початку сотворення людини: "Тож сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звір ями й над усіма плазунами, що повзають по землі". І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1, 26-27/. Очевидно, тим образом і подобою Божою в людини не є її тіло, бо Господь Бог є досконалим, найвищим духом, отже, тіла мати не може, а людина складається з тілесного тіла й душі, що є духом, і якраз своєю душею вона подібна до безконечного досконалого Божого Духа. Після сотворення людини Господь подбав про її роль у світі та про її харчування: "І благословив їх Господь і сказав їм: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі" По тому сказав Бог: "Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. Всякому ж дикому звірові, всякому небесному птаству, всьому що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав" /Бут. 1, 28-30/. Людська безсмертна душа є образом і подобієм Божим у людини. Вона - наче іскорка Божого безмежного вогню життя. В звірят їхня душа є також елементом, який оживляє тіла різних звірят, птиць, риб і всього що тільки живе, бо той життєдайний елемент знаходиться й у травах, зелах та деревах. Все воно походить від доброго Бога Творця, Дателя життя.
Молитва:
Мій Господи й Творче. Як мені дякувати Тобі за все, що Ти мені в своїй доброті дав? Передусім за той превеликий дар життя, за іскорку Твого Безмежного Божого вогню життя, що Ти подбав, щоб я не лише жив, але й пізнавав всі Твої твори й при їхній помочі доходив до пізнання Тебе, мого найбільшого добродія. Та, крім того всього, що я зараз маю й уживаю, Ти ще бажаєш мене мати постійно коло себе, щоб я участкував у Твоєму Божому житті й безмежному щасті, яким Ти від віків втішаєшся. Дай мені ласку завжди пам'ятати про те, чим Ти мене так щедро обдарував, і старатись бути вдячним Тобі за всі Твої дари ласки. Та тому що Ти сам призначив, як Тобі можна виявити мою вдячність, допоможи мені любити Тебе понад усе, як Ти того собі бажаєш: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете... Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 15; 21/. Діво Пречиста, що своєю любов'ю найкраще обнімала свого Божого Сина Ісуса Христа, допоможи мені, грішному, щоб я також старався любити Його, як тільки зможу найбільше. Ти можеш ту ласку мені випросити в Нього, бо Ти не лише Його Божа Мати, але також Мати кожного з нас, тому що Він, висячи на хресті, віддав Тебе нам за Матір, кажучи: "Жінко, ось син твій". А тоді й до учня мовить: "Ось матір твоя" /Ів. 19, 26-27/. Я вірю, що Ти не відмовиш мені Твоєї матірньої помочі, щоб старатися любити Твого Божого Сина, який стільки добра мені зробив. Молю Тебе й благаю, допомагай мені уникати всякого гріха, а передусім гріхів важких, бо ними я так багато разів ображав і далі ображаю Господа Бога. Амінь.