Любі друзі, той життєдайний елемент у кожного живучого на землі сотворіння є його душа. Вона дає йому життя і є причиною-рушієм його всіх життєвих дій. Ми можемо бачити, бо душа підтримує всі дії наших очей, можемо чути, бо вона діє в усіх частинах наших вух і т.п. Кожен наш орган чуття може виконувати свої діяльності завдяки тому життєдайному елементу, завдяки нашій душі. Людська душа, подібно як і душі інших живих сотворінь, не складається із частин. Так, наприклад, душа рослини не знаходиться ні в листях її, ні в стеблі, ані в коріннях, подібно як і душа звірини, пташини чи риби не знаходиться в голові, в тулубі чи ногах. Вона - душа, життєдайний елемент звірини, не складається з частин, тому що вона є цілою в кожній частині і в цілій звірині. Подібно як в інших живих сотворіннях, кожне з них завдяки тому життє дайному елементу живе, порушується, відчуває тепло чи холод, асимілює харчі, бо вона є принципом життя в даному сотворінні. Розважаючи над тією правдою, ми дивуємось, як той життєдайний елемент є цілим у кожній частині звіряти чи рослини, воднораз же цідим у кожній найменшій його частині?
Стосовно людини знаходимо ще більше таїнство, не лише тому, що її душа не має жодних частин, оживляючи ціле людське тіло та кожну його найменшу частину, але вона є незалежною від тіла субстанціально. Душу звіряти не можна знищити, розбираючи її на частини, як наприклад, у випадку живопису, зіскробуючи його з полотна чи паперу, чи зі стіни по частинах. ЇЇ можна, однак, знищити, подібно, як з картиною: збурюючи стіну, на якій даний образ намальований, чи спалюючи папір. Подібно й душу звіряти можна знищити, вбиваючи тіло звіряти, від якого душа в існуванні залежить. Тому що душа звіряти, подібно як і душа рослин, дерев, риб тощо залежить від тіла, в якому знаходиться, що його оживляє й дає силу різним його діям.
Того неможливо вчинити з душею людини. її не можна поділити на частини, подібно як цього не можна зробити з душею рослини, звіряти риби чи птиці, бо вона не є зложена з частин. Та душа людська є ще вищою - досконалішою від душі звірят, птиць, риб чи рослин, її не можна знищити, вбиваючи тіло людини, бо вона сама в собі є безсмертною, будучи подібною до ангелів, чистих духів, так само й душа людини є чистим духом. Очевидно, вона не є такою досконалою як ангели, хоч є також чистим духом, як і вони. Вона є чистим духом, як і Господь Бог, але не досконалим, найвищим, як Він єдиний, та все ж таки є подібною до Нього, бо є чистим духом. Зі Святого Письма знаємо, що Господь Бог, сотворючи людину, сотворив її на свій образ і подобу. І тим образом і подобою Бога в людини не є її тіло, бо Господь, будучи найчистішим духом, тіла не має, подобою й образом Господа є душа людини. Будучи духом, вона не може поділитися й не може бути знищина, отже, є безсмертною, хоч і не вічною, що значить: вона при сотворенні людини мала свій початок, але вже не буде мати кінця, тобто буде тривати вічно. Так-то кожен із нас, хто зачав існувати, вже не перестане існувати. То правда, що при смерті, яка полягає у відділенні душі від тіла, воно розкладається й перемінюється в земні елементи, як кажеться в Святому Письмі в прокльоні Адама за його непослух Заповіді Бога: "За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято: бо ти є порох і вернешся в порох" /Бут. 3,17-19/. Це відноситься до смертного тіла людини, яке після розлуки з душею перемінюється в земні елементи, з яких людське тіло зложене. Душа ж, що є чистим духом, відлучившись від тіла, живе своїм, хоч недосконалим життям, бо її призначенням є бути в тілі й із ним жити разом. Відлучившись від тіла, вона живе далі, підтримувана Богом, очікуючи тієї хвилини, коли під кінець світу знову получиться з тілом, щоб прийти на Страшний Суд, а злучившись із ним, вже не буде розлучуватись, але житиме разом із тілом, там, де справедливий Суддя її призначить. Через те всі ті люди, які думають, що можуть спричинити кінець своїй істоті, ошукують себе, бо то правда, що можуть відібрати собі життя, але лише тіла, бо душі вбити не можна. Господь наш Ісус каже: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі" /Мт. 10, 28/. Так що, хто хоче покінчити зі своїм існуванням, вбиваючи своє тіло, того зробити не може, бо остається безсмертна душа, яка знову з тілом злучиться й дасть йому втрачене життя. Так само той, хто, вбиваючи людину, думає, що вже із нею покінчив, також є в блуді, бо душі - живого духа вбити не можна. Навіть Господь Бог того не робить, Він вправді може душу разом із тілом покарати в пеклі, але самої душі безсмертної не нищить, Він бо не нищить нічого, що сотворив.
Розважмо:
Смерть людського тіла ще не є кінцем для людської душі, вона бо безсмертна, тобто має своє власне життя, життя духа, якого ніщо знищити не може. Вона має також свої власні дії, що є понад фізичні й тілесні, й ними далі живе. Вона оживляє й дає життя тілові, в яке входить при сотворенні, бо є життєдайним елементом, що його при сотворенні Адама Господь вдихнув в його тіло, як про те говориться в Книзі Буття: "Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою" /Бут. 2, II/. Тим життєдайним духом, що його Господь вдихнув у ніздрі людини, є її безсмертна душа, що є невіддільною частиною людської істоти. Душа має своє власне життя, так що при розлуці з тілом не перестає далі жити, відділившись від свого тіла при смерті людини. Вона далі живе, підтримувана Богом у тому житті, до того часу, коли при воскресінні мертвих знову получиться зі своїм тілом, щоб стати на Страшному Суді перед грізним Суддею Ісусом Христом. очікуючи Його рішення й свого призначення: до неба чи до пекла? Це є таїнством людини, як її безсмертна душа, що цілий час життя людини нерозлучна з тілом, все-таки є свобідною й після розлуки може жити своїм власним життям, підтримувана в ньому Божою всемогутністю. Але вже неповним життям, бо, не маючи тіла, не може мати контакту зі зовнішнім світом, що його мала при помочі відчуттів людини. Якже ж вона тепер може сприймати й контактуватися зі зовнішнім світом, коли, відлучившися від тіла, не має органів чуття, які єдино можуть давати їй ту сполуку? Той зв'язок зі зовнішнім світом, що вона в тілі мала при помочі відчуттів, якось Господь доповняє. Як? Це Таїнство, але все-таки вона живе й своїм життям, бо в Господа все можливе. Раз сотворена Господом і злучена з тілом людини, вона вже ніколи не перестає існувати й жити, бо Господь Бог не нищить нічого з того, що сотворив. Виходить із того, що немає кінця людському знанню ні людській волі, бо вони остаються з безсмертною душею. Немає кінця людській відповідальності, що розтягаєтья аж до вічности. Воднораз немає кінця радощам і щастю, якщо людина на те собі за життя на землі заслужила своїм праведним життям. Але з другого боку, немає кінця й карі, якщо людина не заховувала Божих Заповідей. За гріхи карається людська душа сама, аж до того часу, коли злучиться зі своїм тілом, і тоді, злучившися з ним після воскресіння мертвих, одержить разом із ним щастя або кару, згідно зі засудом Христа Господа - грізного Судді.
Молитва:
Мій Творче й Господи. Щиро дякую Тобі, що Ти створив мене такою істотою, яка ніколи не перестане існувати. Хоч те щастя повністю залежить від мене, від зберігання мною Твоїх Божих Заповідей, бо від того залежить моя нагорода або кара. То правда, що деколи, у важких хвилинах мого життя, я бажав би покінчити з моїм туземним життям, але я знаю, що це було б великим злочином проти Твоєї святої волі, якою Ти мене створив і призначив до цього життя, тому що від нього залежить моє щастя, а воднораз і мої страждання за недодержання Заповідей, що є виявом Твоєї святої волі. Хоч деколи мені приходиться дуже важко жити, все-таки мені треба тямити, що Ти, Господи, є моїм найкращим Батьком і в Тебе на гадці є лише моє добро й моє щастя. Бо, сотворюючи мене, Ти призначив мене до одної мети, тобто, щоб я дійшов до Тебе, сповняючи Твою святу волю, й таким життям вислужив собі в Тебе злуку з Тобою, з моєю єдиною метою. З такої злуки, осягнувши видіння Твого Божого лиця, буду участкувати в Твоєму Божому житті й безмежному щасті. То правда, що деколи, розуміючи свої недоліки, маю сумніви, чи зможу осягнути мету, яку Ти мені в своїй доброті призначив, бо я свідомий всіх моїх гріхів і недосконаяостей. Все-таки згадка про Твоє безмежне милосердя наповняє мене надією, що при Твоїй помочі зможу вдержатися в добрі й, хоч із трудом, зможу дійти до Тебе. Бо Ти, добрий Господи, бажаєш, щоб усі люди спаслися. Щоб ми знали, як до Тебе дійти, Ти дав нам свої Заповіді й настановляєш: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/ Вимогою входу до Царства Божого є любов Господа Бога, як про те навчає нас Спаситель: "Якщо ви любите мене, то мої Заповіді берегтимете" Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 15; 21/. І далі каже св. Іван Євангелист: "З цього пізнаємо, що любимо дітей Божих, коли Бога любимо й Заповіді Його виконуємо. Це бо любов до Бога: берегти Його Заповіді. Заповіді ж Його не тяжкі" /1 Ів. 5,2-3/. Хоч, може, вони видаються нам важкими, але ми маємо Тебе, Божа Мати, за заступницю й посередницю у Твого Божого Сина. Тож заступайся за нас, грішних, допомагай нам пізнати правду, щоб при її помочі ми спаслися. Ти, Пречиста, можеш допомогти нам, вказуючи, як легко можемо дістати поміч від Твого Божого Сина, приступаючи до Святих Тайн, які Він нам залишив у своїй Святій Церкві; а головно приступаючи до Св. Сповіді, в якій Він своєю ласкою обмиває всі наші гріхи, й до Св. Причастя, в якому оживляє наші душі своїм Божественним Тілом і Пресвятою Кров'ю. Допоможи мені, добра Мати, користати з усіх засобів спасіння, щоб осягнути мету, до якої Господь Бог нас усіх призначив, тобто злуку з Ним і участкування в Його Божому житті й безмежному щасті. Амінь.