Любі друзі, то правда, що кожне живе сотворіння на землі живе заради того життєдайного елемента, що його називаємо душею. Вона є тим життєдайним елементом усякого живого сотворіння, тобто оживляє тіла звірят, рослин, птиць, риб і всього, що тільки живе на землі. Перебуваючи в тілі сотворіння, душа не тільки оживляє його, але й є тим елементом, що є причиною руху тіла, в якому перебуває, причиною його дії, тобто його ділання. З тої причини між душами всіх туземних сотворінь заходить певного роду посвоячення; але з тим посвояченням спільність душ сотворінь і душі людини кінчається. Душа людини, іншими словами, стоїть єдина в фізичному світі всіх сотворінь землі. Вона бо є духовною, безтілесною; хоч і знаходиться в людському тілі, незалежною від тіла, живе своїм власним життям. Душі всіх інших живих туземних сотворінь живуть у дуже стислій зв'язі з їхніми тілами, та зі знищенням тіла вони також перестають існувати. Та так справа не мається з душею людини, бо вона, раз сотворена Богом у тілі людини, живе далі, навіть у випадку знищення тіла, в якому живе, бо вона безсмертна, подібно як і святі ангели в небі. Вона не нищиться навіть із знищенням її тіла, але живе дальше своїм власним життям. Її не можна знищити тим, що знищимо її тіло, з яким так тісно пов'язана, бо вона не складається з частин, як наше тіло, а що не має частин, не можна її розложити; вона є суцільним, незложеним духом, а затим є безсмертною, як і ангели святі. То правда, що без тіла вона позбавлена контакту зі зовнішнім світом, що його мала, будучи в тілі, при помочі органів чуття. Все-таки в ній зостаються далі її память та її воля, тож вона живе своїм життям, очікуючи тої хвилини, коли по тій розлуці знову злучиться зі своїм тілом, щоб зажити повним життям. Все-таки Господь підтримує її й дає в своїй доброті те, що їй конечне для контакту зі зовнішнім світом. Як воно діється, важко сказати, хіба що при помочі влитого знання. Богом даних ідей.
Душа кожної людини, що прийшла на цей світ, що одержала від Творця туземне життя, є вже безсмертною, тобто ніколи не вмирає й умерти не може. Це знання, що вона собі за життя здобула, будучи в тілі, зостається далі з нею. Воно, як її скарб, зостається в ній, подібно як її пам'ять та її воля й усі з тим звязані чинності. Її уява, яка належить до душевної діяльности душі, зостається в ній надалі, разом із усією діяльністю її волі, тобто її любов до своїх рідних, до свого краю, своїх приятелів, сусідів свого народу, все в ній залишається. Та, з другого боку, в ній залишається й ненависть, гнів, невдоволення до всього, що їй за життя на землі докучало, противилось її волі, все надалі в ній зостало. З того приводу, тому що душа далі живе, вона надалі є відвічальною за все, й та відвічальність тягнеться по-віки. Виходить із того, як дуже конечною річчю є держати нашу душу доброю й Богові милою. Тому-то, що кожна діяльність душі, що її вона чинила за своєї злуки з тілом, остаєтья з нею на всю вічність. Та й як ніхто ані ніщо не може позбавити її всякого добра, що будучи в тілі на землі, вона собі зберегла, так само ніхто ані ніщо не може звільнити її від її злих діл, сподіяних тут, на землі.
Особливо важливою річчю для кожної людини є звільнити свою душу від усіх злих діл, гадок чи бажань, бо коли те все останеться в ній після розлуки душі від тіла, тобто після смерти, то буде з душею повіки. Так що тоді ніхто, навіть всемогутній Господь, не зможе звільнити душу від того всього зла. Друга важлива річ та, що нам треба примиритися з Господом Богом заки ми ще живі, бо після смерти вже все буде запізно, як про те говорить наш Спаситель, кажучи: "Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага" /Мт. 5,25-26/. Той противник кожного з нас - це Господь Бог, наш Творець, найвищий Страшний Суддя і месник свого Божого Закону. Він дав нам свій Закон, тобто десять Заповідей Божих, щоб ми, сповняючи їх у нашому туземному житті, приготовлялися до майбутньої злуки з Ним, нашим Творцем. Тобто, щоб при помочі Божого Закону вдосконалювалися. Ми, однак, замість поступати в добрі, стаємо гіршими, нехтуючи Заповідями Божими, виставляємо себе на гнів і покару Творця. Спаситель наш вимагає від нас. щоб ми були досконалими: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий" /Мт. 5, 48/. Це означає, що нам треба без упину співпрацювати з Божими ласками, щоб ми справді вдосконалилися, як цього вимагає від нас Господь Бог Творець: "Я бо -Господь, Бог ваш,- ви маєте ставати святими й бути святими, бо я - святий" /Лев. 11. 44/. "Господь сказав Мойсееві: "Промов до всієї громади синів Ізраїля і скажи їм: Святими ви мусите бути, бо я — святий Господь, Бог ваш" /Лев. 19. 1-2/.
Розважмо:
Тепер розуміємо, яка велика відвічальність лежить на нас стосовно нашої безсмертної душі, щоб ми держали її, наскільки в наших силах, вільною від гріхів і досконалою, наскільки воно є для нас можливим. Ісус Христос, Божий Єдинородний Син, вимагає від нас, щоб ми були досконалими, як наш Отець Небесний. Отже, якщо ми бажаємо дійти до Господа Бога та бути вічно щасливими з ним у Царстві Небеснім, ми мусимо тут, на землі, нашим богоугодним життям заслужити собі в Господа Бога ту велику ласку. Коли ж ми не сповнятимемо Заповідей Божих, які ведуть нас до Бога й до вічного щастя в небі, ми не лише втратимо наше туземне життя - смертю, але також і вічне, щасливе життя в небі. Тож і не дивно, чому добрий Господь Бог дав нам свої Заповіді, які доведуть нас до вічного шастя, чому Він не пожалів свого Єдинородного Сина, але віддав Його за нас на страшні страждання та в кінці на ганебну смерть на хресті, хотячи нас захоронити перед страшними карами в пекельному вогні. Нам же дав Господь свобідну волю й через те не змушує нас до нічого, але бажає, щоб ми самі на все рішалися: "Усяка мерзота Господеві осоружна, і тим нелюба, які Його страхаються. Це Він, від первоначала створив чоловіка — і лишив його в руці свого власного рішення. Якщо тільки побажаєш — Заповіді збережеш і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду; куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку. Ось перед людьми - життя і смерть: що забажає, те йому й дасться. Бо велика мудрість Господня: Він сильний владою і всевидющий. Його очі на тих, які Його страхаються, і сам Він відає кожне діло людське, Нікому не велів Він бути нечестивим, нікому не давав Він дозволу грішити" /Сир. 15. 13-20/. З тих слів Святого Письма виходить ясно, що Господь Бог, давши людині свобідну волю, залишив усе її свобідному рішенню. За її рішення, згідні з Божою волею, людина одержить відповідну заплату. Все залежить від того, на що людина рішиться, "те, за чим посягне, те їй і дасться" тобто життя чи смерть. Він хоче, щоб усі спаслися, воднораз же не дає нікому дозволу бути нечестивим чи дозволу грішити. Будучи найвищим законодавцем, бажає, щоб люди слухались Його Закону. Коли так будуть чинити, тоді осягнуть життя, й то життя вічне, коли ж спротивляться Божій волі, тоді жде їх смерть!
Молитва:
Господи мій і Спасителю. Ти стільки добра зробив для мене. Ти впокорився понад міру, ставши людиною, щоб мене спасти й визволити з диявольської неволі. Ти переніс страшні бичування, вінчання терновим вінцем, а під кінець - ганебний хрест, на якому через три години повис задля нас і нашого спасіння. Твій Отець Небесний дуже полюбив людей, як про те свідчить св. Іван, кажучи: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти" /Ів. З, 16-17/. Мати Пречиста, Ти також із любови до нас, грішних, жертвувала свого Божого Сина за нас, грішних дітей своїх. Під хрестом Ти гляділа на Його невисказанні муки й співтерпіла з Ним на те, щоб ми могли спастися й уникнути страшних мук пекла. Опікуйся нами надальше, помагай нам уникнути гріхів, а передусім гріхів важких. Не дозволь, щоб Твій Син Єдинородний даремно терпів і пролляв свою Пресвяту Кров. Допомагай нам уникати гріхів, а передусім гріхів важких. Допоможи нам спастися, осягнути небо, де, злучившись із Твоїм Сином, ми прославляли б Пресвяту Трійцю й Тебе, Пречиста наша Мати, повіки. Амінь.