Любі друзі, людина - це зложена істота, як усе на нашій землі. І то не лише її істота зложена з багатьох прерізних первнів, як про те свідчить Книга Буття: "Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою" /Бут. 2, 7/, що вказує вже на складові частини істоти людської, тобто на її тіло й душу. Але й саме тіло людини також зложене з прерізних первнів, які є спільними й іншим земним сотворінням, подібно до первнів, з яких є зложена й наша земля. Сотворюючи різні сотворіння земні, Господь, взяв матеріял із землі, як про те говориться в Книзі Буття: "Тоді сказав Бог: "Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом". І сталося так. І сотворив Бог диких звірів за їхнім родом, скотину за родом її, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре" /Бут. 1, 24-25/. Приймаючи, що людина - це зложена істота з душі й тіла, пам'ятаймо, що й її тіло є також зложеним із усіх чемних первнів, бо Господь сотворив людину зі земного пороху. Ті дві неповні субстанції в людині, тобто її душа й тіло, з конечністю тяжіють до себе, щоб злучившись разом, створити людину. Коли ж вони при смерті розлучаться, то, хоч душа живе далі своїм власним життям, вона все-таки залишається неповною, але далі тяжіє до свого тіла, з яким остаточно злучиться при воскресінні мертвих, щоб появитися на Страшному Суді, перед Суддею - Ісусом Христом.
В той спосіб людина не є лише душа, бо тіло й душа, обидві неповні субстанції, лучаться разом нероздільно, даючи у висліді людську істоту - людину. Коли ж ті дві неповні субстанції розлучаться смертю, тоді ані душа не є людиною, ні мертве людське тіло також людиною не є. З тої причини ні Петро, ані Павло після смерти не йде до чистилища, коли людина, за життя живучи грішно, заслужила собі на кару чистилища, лише сама душа, тому що мертве тіло людини розкладається на ті частини - первні, з яких було зложене, бо Господь: "... утворив чоловіка з земного пороху (його тіло) та вдихнув йому в ніздрі віддих життя (безсмертну душу), і чоловік став живою істотою" /Бут. 2,7/. Про той поворот тіла людини в порох говорить Господь у покарі Адама за його непослух наказу Господа не їсти плід з дерева пізнання добра й зла: "За те, що ти послухав голосу твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого... В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох" /Бут. 3,17; 19/.
Після смерти лише сама душа остає з людини й живе своїм власним життям, бо тіло розкладається в свої первні, що його творять. Так що людина починає жити щойно тоді, коли ЇЇ тіло поєднається знову з душею, та від тієї хвилини вони вже повік житимуть, не розлучаючись більше. Так-то ми, люди не є ангелами - чистими духами, але ми не є й звірятами чи нерозумними сотворіннями, але особливішими сотворіннями на землі. Ми подібні до звірят, з огляду на наше земне тіло, але з огляду на нашу духову душу, ми є відмінні від усіх звірят, які такої душі не мають. Тож гідність людини мусить бути дуже високою, коли Син Божий Ісус Христос зволив узяти на себе людське тіло й воплотитися з Пречистої Діви Марії. Над тим положенням людини роздумує св. Апостол Павло в Листі до Євреїв, кажучи: "... Що таке людина, що ти про неї пам'ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього? Ти вчинив його малощо меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. Усе підкорив йому під ноги. А коли все підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому не підкореним" /Євр. 2. 6-8/.
Розважмо:
Так, любі друзі. Божий син є відблиск слави Отця: "Він - відблиск Його слави, образ Його істоти, підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, ставши від ангелів остільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім'я.., Кому бо з ангелів Він коли мовив: "Син мій єси, я сьогодні породив тебе?" І ще: "Я буду йому за Отця, а він буде мені за Сина? Коли ж знов уводив Первородного у світ, то каже: Нехай поклоняться Йому всі ангели Божі" /Євр. 1, 3-6/. Виходить із тих слів Святого Письма, що ми, люди, повинні б бути гордими з того, що ми є істотами, зложеними з душі й тіла, бо наша людська природа одержала найвищу можливу гідність і честь, коли Син Божий узяв на себе нашу людську природу і став людиною, як про те говорить св. Апостол Іван у пролозі: "І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - Славу Єдинородного від Отця, сповненого благодаттю та істиною" /Ів. 1,14/. Те саме Боже відвічне Слово, "що було Слово споконвіку, і з Богом було Слово, і слово було Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього. У Ньому було життя, і життя було - світло людей. Світло світить у темряві, і не пойняла Його темрява" /Ів. 1.1-5/. Це є дійсно найвищпм привілеєм для людини, що відвічний Син Божий став людиною, прийняв на себе людську природу, щоб її вирятувати від диявола й пекельного вогню, на який заслужила нервородним гріхом і своїми особистими гріхами. Він не тільки став людиною, прийнявши нашу людську природу, але з нею також прийняв усі наші гріхи, щоб розп'явши себе з нею на хресті й умертвивши, разом із нею знищити всі гріхи людства. Тим способом своїми стражданнями й ганебною хресною смертю визволив нас від диявола й від мук пекельного вогню.
Молитва:
Мій Господи й Спасителю - Ісусе Христе. Мені невимовно прикро, що я так мало оцінюю те все, що Ти вчинив для мене, взявши на себе нашу грішну людську природу. Замість бути Тобі ціле моє життя вдячним за той великий привілей, яким Ти спас мене від вічної смерти в пекельному вогні, я, замість поправитися, - далі грішу та ображаю Твій Божий Маєстат. Я справді щиро жалую за все, за мої гріхи й провини, бажав би заперестати грішити, але Ти, Господи, знаєш мою неміч, хоч і маю тверду постанову вже більше не чинити гріха та, на жаль, знову піддаюся спокусам. Забуваю про те, що Ти вчинив для мене, що віддав своє життя серед страшних мук на хресті. Допоможи мені, Господи, в Твоїй доброті, щоб я справді не тільки обіцяв поправитися, але дійсно поправився й більше не переходив на сторону диявола, запеклого противника Твого й мого Отця, але вірно сповняв мої обітниці. Допоможи мені повсякчас прилягати до Твоїх Божих Заповідей, в них бо є наше життя, як Ти сам про те говориш: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/. Бо їх додержування є доказом нашої любови Бога, сказав бо Спаситель: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете..." Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 15; 21/. Пречиста Діво - Мати наша. Ти наша заступниця перед Твоїм Божим Сином. Звертаємось до Тебе ми, діти України й Твої грішні діти, з проханням, заступайся за нами в Твого Божого Сина, щоб Він був милосердним і не карав нас за наші гріхи. Ми хочемо служити Йому єдиному, але з приводу комуністичної окупації ми втратили орієнтаційний змисл, який замість до добра, веде нас до зла, до гріха. Ти, наша добра мати, а крім того, всемогутня Мати, бо можеш усе виблагати в Твого Божого Сина. Він-то вислухав Твоїх прохань у Кані Галилейській, коли новоженцям забракло вина, й перемінив воду в досконале вино. Ми певні, що Він вислухає прохання, коли проситимеш про спасіння наших безсмертних душ. Тож проси Його без устанку, а Він не відмовить Твоїм просьбам і вислухає їх. Ми віримо в твою всемогутню силу як Його Матері. Вже й наші пісні співають про те, що Ти ніколи не відмовляєш просьбам Твоїх грішних дітей: "Ще не чувано ніколи, щоби Ти не помогла у нещасті чи недолі цього земного життя". Ми ж за Твою допомогу молитись будемо й прославляти Тебе як Матір, яка ніколи не відмовляє своєї помочі тим, то з вірою й надією звертаються до Тебе! Амінь