Любі друзі, коли ми так думаємо про ту тайну Божого милосердя, що Єдинородний Син Божий не уважав нижчим свого Божого Маєстату прийняти людську природу й стати людиною, то як ми повинні шанувати її в нашому житті. Св. Апостол Павло, розважаючи Воплочення Христове, що є виразом Його безмірного впокорення, каже: "Плекайте ті самі думки в собі, які були в Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної. Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця" /Флп. 2, 5-11/. Ми не є ангелами, але ми й не є лише звірятами, розважаючи наше тіло. Тут дуже помиляються ті люди, які, згідно з загальною сучасною модою, глядячи на людину, заявляють, що в людині не бачать нічого більше, як тіло, і з уболіванням підсміхаються, коли говоримо їм про людську душу, якої ні побачити, ні доторкнутись вони не можуть. Ця помилка є подібна до іншої, яка задуже виносить людську душу, а не дооцінює вартости людського тіла, що подібно як і душа, є Божим творивом і має своє призначення співпрацювати з душею в дорозі до нашої мети - до Господа Бога. З того огляду душа й тіло мають велике значення перед Господом щодо спасіння людини. Відповідальність за осягнення Богом даної мети є однаковою в обох, у тіла й душі. Душа, наділена розумом і свобідною волею, має за завдання провадити тіло до Богом назначеної мети, тіло ж має обов'язок підкоритися проводові розумної душі й слідувати за її приказами. В усіх наших сучасних діяннях зауважуємо тенденцію серед людей позбутися моральної відповідальности. Вони стараються тим способом всю відповідальність за свої вчинки приписувати хворому функціонуванню розуму, що, очевидно, виправдовує всякі злочини тим, що злочинець був при здоровому умі перед і після виконання злочину, та лише в самому сповнюванні злочину він був божевільним, а затим того злочину йому не можна вміняти. Подібним способом вони оскаржують чи довкілля, виховання та все інше, щоб тільки оправдати особу, яка поповнила злочин, роблячи її лише жертвою, невинною в будь якому злодіянні, звільняючи її тим самим від усякої відвічальности. Тим самим роблять злочинника нерозумною істотою, звільняючи від усякої відповідальности за його акти.
Все-таки думання і діяння противиться звичайним фактам. Бо в світі існують святі й грішники. Ми, звичайні люди, можемо часом бути злими, а часом шляхетними; злочинниками чи послушними законові. Ми справедливо встидаємося наших злих діл, а зустрічаючи справжню любов доброї людини, стараємось відповісти на її доброту, справедливість так, що й самі стаємо кращими. Ми не є звірятами, але розумними істотами, тобто такими істотами, яких Господь Творець обдарував розумом і волею, в яких Господь прищепив духову, розумну душу. Він вмістив у нашому серці свій Божий Закон, дав нам совість, яка знає, як той Закон, Божу волю, читати, порівнюючи Закон із нашими ділами, словами, бажаннями; знаємо, як по-Божому жити, тобто, як підкорятися тим Божим приказам, від яких залежить наше майбутнє післясмертне життя. Якщо ті наші людські дії згідні з Божим Законом, наша совість хвалить нас за те і каже так далі жити, коли ж вони противляться Божим Заповідям, тоді забороняє їх повторяти, грозячи Божою карою. З огляду на нашу змогу знати Божий Закон і тому, що годні повинуватися й не повинуватися Божим Заповідям, ми є відповідальними за всі наші вчинки, бо вони є вислідом рішення нашої свобідної волі! Для тих, що повинуються Божим Заповідям, що є висловом Божої святої волі, Господь приготовляє участкування в своєму Божому житті й у своєму безмежному та вічному щасті. Для тих, однак, що вперто противляться Божим Заповідям, знаходиться місце безмежної кари, де вони цілу вічність, караючись у пекельному вогні, платитимуть Божій справедливості за свої злочини, проступки й гріхи. Так, любі друзі, існує справедливість і вибір, а також відповідальність за наші вчинки в тому світі. Те все є чужим для нерозумних істот, тобто звірят, птиць та риб, бо в них немає розуму, щоб пізнавати добро й зло, та немає свобідної волі, яка б розумно казала їм, що робити. Ними кермує інстинкт, який уміло й послідовно з Божої волі веде їх до їхньої мети.
Розважмо:
Завдяки свобідній волі людина може вибирати між добром і злом: "Не кажи, мовляв, Він звів мене сам: людина бо грішна Господеві непотрібна. Усяка мерзота Господеві осоружна, і тим нелюба, які Його страхаються. Це Він, від первоначала створив чоловіка і лишив його в руці свого власного рішення. Якщо тільки побажаєш - Заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду: куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку... Ось перед людьми - життя і смерть: що забажає, те йому й дасться. Бо велика мудрість Господня: Він сильний владою і всевидющий. Його очі на тих, які Його страхаються, і сам Він відає кожне діло людське. Нікому не велів Він бути нечестивим, нікому не давав Він дозволу грішити" /Сир. 15.12-20/. Якщо б людина не була свобідною щодо свого рішення, подібно як звірина, Господь не грозив би їй карою за вибір злого, ані не нагороджував би за добро. Таким способом людина з причини свого вибору між злом і добром є дуже відмінною від звірят, які не в спромозі свобідно вибирати, бо в їхньому діланні веде їхній інстинкт, який силує їх робити те, що їм відповідає. Тим інстинктом Господь провадить їх до їхнього власного добра. Також до добра, відповідного людині. Господь веде її при помочі її інтелекту, яким вона пізнає, що є добром, а що злом, та її свобідною волею, яка слідує за добром, що їй як те інтелект представляє, а його відносно того Господь просвічує своєю ласкою. Відносно тої свободи рішення Пророк Ісая каже: "Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять" /Іс. 1, 19-20/.
Молитва:
Господи й Творче мій, мені відомо, що я відрізняюся від звірят, які не мають змоги вибирати між добром і злом, але непомильно слідують за інстинктом, що Ти прищепив у них заради їхнього добра. З тієї самої причини Ти дав мені інтелект і свобідну волю, щоб я свобідно міг підкоритися Твоїм Божим Заповідям і, сповняючи їх у моєму житті, міг осягнути вічне спасіння. Дай мені ласку зрозуміти той великий привілей, що його мені дарував, щоб я свобідно рішався Тебе, мого Бога, любити й підкорятись Твоїм Заповідям, якими об'являєш мені свою Божу волю. Ти бажаєш, щоб я свобідно й добровільно підкорився їм і тим способом мав заслуги перед Тобою, та й доказував, що я вдячний Тобі за Твою любов і опіку відносно мене, грішного. Допоможи мені, Господи, завжди тямити, що Ти є моїм найкращим батьком, який дбає тільки про моє добро й щастя. Дай мені ласку зрозуміти Твою доброту супроти мене й бути Тобі вдячним за всі ласки, якими мене осипаєш. Допоможи мені звернути до Тебе всі снаги мого розуму й волі, щоб я любив Тебе, як Ти собі того бажаєш - цілим серцем і душею. Мати Божа й Мати наша, скріпи в мені любов до Твого Сина й Бога, щоб я по змозі старався принаймні дещо наслідувати Твою любов до Нього. Бо Ти, люблячи Його як свою дитину, любила воднораз і свого Господа Бога. Я знаю, що Ти можеш мені в тому допомогти й бажаєш допомогти, бо хочеш, щоб усі люди любили Його й заради тієї любови спасали свої душі. Тобі, Пречиста, все можливо випросити для нас у свого Єдинородного Сина й Бога, бо Він, як у Кані Галилейській, так і тепер не відмовить Тобі ні в чому, що допомагає Його грішним сотворінням приходити до Нього і Його любити. Тож не відмов нашим проханням, бо наш нещасний народ вже стільки лиха перейшов, стільки бід переніс і ще й тепер бачить перед собою лише біду й терпіння. Тому, наша добра Мати, вимоли в Твого Божого Сина кращу долю для нашої Церкви й нашою народу. А ми з вдячности будемо Тебе любити й славити по всі віки. Амінь.