Любі друзі, не дуже поменшуймо себе самих, глядячи заздрісним оком на ангелів Божих, вільних, чистих духів з їхньою особливою красою та силою, яка перевищує всі наші людські спромоги. Бо також у нас самих є чуда, яких ми, захоплюючись ангелами, не добачаємо. Бо живучи тим нашим туземним життям і вживаючи всі наші снаги-спроможності й привілеї, ми дуже часто беремо ті Божі чуда, нам дані, за такі, що нам належаться. Візьмімо, наприклад, такий чудесний дар Божий, як наше життя. Ми є живими сотворіннями Божими, які мають спромогу бачити оцей оточуючий нас чудесний світ із його природою, деревами, травами, кущами, звірятами, птицями й рибами. Ми не лише бачимо його й усі сотворіння в ньому, розважаємо й подивляємо їх, і що більше, можемо їх уживати для нашого добра. Бо Господь Бог віддав нам усі ті сотворіння, щоб ми в нашому житті ними користувалися, бо такими словами звернувся Божий Творець до наших праотців, щойно сотворених: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі". По тому сказав Бог: "Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу" /Бут. 1,28-29/. Ніякому іншому сотворінню Господь не дав такої сили й власти, лише єдиній людині. Він дав не лише силу, але й владу вживати всі ті сотворіння для своїх потреб, тобто як поживу, одежу й пристановище, очевидно, згідно з Божим Законом, який має на увазі передусім удосконалення й добро людини.
Маючи цей дар, можна б сказати, особливіший дар життя, ми живемо тим Божим даром життя, що є, без сумніву, відмінним і досконалішим від усіх інших сотворінь світу. Можливо, що сотворіння, як звірята, птиці, риби й плазуни, мають досконаліше розвинені тіла, органи чуття й тілесні спромоги, та все-таки вони з усіма своїми силами й спромогами не можуть дорівняти людині, без огляду, яка могутня сила, який досконалий зір та слух. Без огляду на те, якими витривалими та хитрими вони є, все-таки лише єдина людина є царем земних сотворінь, яка від самого Творця має ласку вживати їх на свій ужиток, на свої власні потреби, бо тільки до людини сказав Господь: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі" /Бут. 1, 28/.
Життєдайний принцип у нас, наша духова душа, легко перевищує час, покриває всяку віддаль, проходить навіть мури смерти. Цього ніяке звіря не може осягнути, бо Господь не обдарував їх таким принципом життя, що його дав лише розумній людині. Той життєдайний принцип, що його Творець вщіпив у тіло людини, - це її безсмертна, духова душа. Про неї говорить Книга Буття, що коли "Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою" /Бут. 2, 7/. Так-то той Божий подих, що оживляє людське тіло, зліплене з земних первнів, робить людину подібною Богові. Господь Бог хотів створити нове сотворіння, коли сказав: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу... І сотворив Бог людину на свій образ, на образ Божий сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1, 26; 27/. Той життєдайний подих Божий, який оживляє тіло людини, людська безсмертна душа, є в людині якраз тим образом і подобою Творця. Разом із даром оживляючого духа, людської безсмертної душі, Господь дав людині розум-інтелект і свобідну волю.
І якраз цей розум чи інтелект людини та її свобідна воля, дарунок Творця, разом із життєдайним духом, є образом і подобою Бога в людині. То правда, ми не є ангелами, ми не є чистими, безтілесними духами Божими; в нас є фізичне тіло, як і в інших туземних сотворіннях Божих, але з другого боку, ми не є звірятами, бо в нас поза тілом, що складається з усіх первнів, як і наша земля, є ще духова душа-первень, яка оживляє наше тіло. Вона походить прямо від самого Бога Творця, який вдунув її в бездушне тіло Адама після його сотворення: "Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою" /Бут. 2, 7/. Якраз той віддих життя, наша душа, - це наче іскорка Божого безмежного вогню життя, яка оживляє наше матеріяльне тіло і разом із тілом творить людину. Тому, хоч наше тіло зложене з таких первнів, як і тіла інших земних сотворінь, воно є домівкою-мешканням безсмертної душі, яка не тільки оживляє його, але й при помочі свого інтелекту та волі кермує тілом і веде його до Богом призначеної мети, тобто до Господа Бога й до злуки із Ним після смерти, тобто, після розлуки з тілом. Та хоч матеріяльне тіло розкладається до тих первнів, з яких воно було Богом зложене: "Тоді Господь утворив чоловіка з земного пороху..." /Бут. 2,7/, все-таки залишається живою безсмертна душа, яка живе своїм власним, хоч і не повним життям, та очікує того часу, коли по воскресінні знову получиться з тілом, щоб станути на Божий Суд, і або бути безмежно щасливою разом із тілом, коли людина жила праведним житям, або повік каратися в пекельному вогні, коли її життя було незгідним із Божою святою волею. Будучи в тілі, душа, що має інтелект і свобідну волю, веде й кермує нашим тілом. З причини свого знання й свобідної волі, яка може рішатися за добром, поданим їй нашим розумом, чи радше звернутися до гріха, що його наш інтелект їй пропонує, вона є відвічальною за свої вчинки і тому гідна нагороди, коли поступала згідно, з Божими Заповідями; коли ж не слухалась Божого Закону і переступала Божу святу волю, вона, самозрозуміло, гідна покари. Волею Бога Творця ми є "ковалями" нашої долі, бо свобідно можемо рішати, що робити й що вибирати: добро чи зло: "Не кажи, мовляв, Він звів мене сам: людина бо грішна Господеві не потрібна. Усяка мерзота Господеві осоружна; і тим не люба, які Його страхаються. Це Він, від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руці свого власного рішення. Якщо тільки побажаєш - Заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду: куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку. Ось перед людьми - життя і смерть: що забажає, те йому й дасться. Бо велика мудрість Господня, Він сильний владою і всевидющий. Його очі на тих, які Його страхаються, і сам Він відає кожне діло людське. Нікому не велів Він бути нечестивим, нікому не давав Він дозволу грішити" /Сир. 15,12-20/. Маючи розум і свобідну волю, людина, згідно з волею Творця, має бути паном перш за все над собою; а пізніше - над фізичним світом, у якому живе. То дійсно правда, що людина є царем над земними сотворіннями, має над ними владу, воднораз же є відвічальною за них.
Розважмо:
Наскільки залежним від людини - царя сотвореного світу - є той наш світ, виходить зі слів св. Павла: "Гадаю бо, що страждання нинішнього часу не гідні майбутньої слави, яка має нам явитися. Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через Того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках. Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла" /Рм. 8,18-23/. З причини первородного гріха Адама, царя сотвореного світу, все сотворіння підпало під Божий проклін: "За те, що ти послухав голосу своєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе" /Бут. З, 17/. З того приводу Ісус Христос є Спасителем не лише людського роду, але й усієї землі, яка була Богом проклята з причини первородного гріха.
Молитва:
Господи Боже й Творче мій. Тепер я вже розумію велику відвічальність людського роду перед Твоїм Божим Маєстатом за все, що стається в цьому світі. Це первородний гріх Адама й мої власні гріхи є причиною всіх клопотів і недоліків на цьому нашому світі, тому що після Сотворення, коли Ти, Господи, розглядав усі свої творива, все було добріш., навіть дуже добрим: "І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре" /Бут. 1, 31/. Так що не тільки наш прародич Адам, але й ми всі є відвічальними за поганий стан у світі, отже, мусимо старатися якось те все направити. Тобі, Господи, задосить учинити. З мого боку буду старатись щось робити, щоб Твоє Боже Царство поширилось на землі, як про те просимо в Господній молитві: "Хай прийде Твоє царство, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі" /Мт. 6,10/. Пренепорочна Діво, Мати Божого Сина, допомагай нам, немічним людям, впросити Твого Божого Сина, щоб Він не нищив нас, грішних, але дав себе переблагати нашими молитвами, щоб очистив наші гріховні душі й дав нам силу не тільки Його перепросити, але також справді відвернутися від гріхів і завжди бути вірними Йому. Ти можеш це зробити, бо Ти Його Мати, а Він напевно не відмовить Твоїм проханням, коли проситимеш про нас, грішних. Ти добре знаєш, що ми самі в нічому не можемо собі допомогти, але полягаємо єдино на милосердя Спасителя нашого Ісуса Христа й на Твоє заступництво. Тож не відмов нам Твоєї помочі, бо Ти все можеш випросити в Твого Сина. Амінь.