Любі друзі, згідно з Законом нашого Бога Творця, людина не може дозволити, щоб її пристрасті кермували її акцією, бо хоч вона є щодо свого тіла подібною до інших туземних сотворінь, все-таки вона є сотворінням вищого ступеня, вона є розумною істотою, що має інтелект і розумну волю, має від свого Творця повну свободу своїх діянь. Бо кажеться в Книзі Сираха: "Не кажи: "Із-за Господа я согрішив", Він бо того не чинить, що Йому осоружне. Не кажи, мовляв, Він звів мене сам: людина бо грішна Господеві непотрібна. Усяка мерзота Господеві осоружна; і тим нелюба, які Його страхаються. Це Він, від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руці свого власного рішення. Якщо тільки побажаєш - Заповіді збережеш і дотримати вірність у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду: куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку. Ось перед людьми - життя й смерть: що забажає, те йому й дасться... Його очі на тих, які Його страхаються, і сам Він відає кожне діло людське. Нікому не велів Він бути нечестивим, нікому не давав Він дозволу грішити" /Сир. 15, 11-20/. "Не говори: "Згрішив, а що мені сталось? Господь бо довготерпеливий". Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додавши, і не кажи: "А що милосердя Його велике, то й безліч гріхів мені Він відпустить", - бо й милосердя, і гнів є у Нього, тож на грішних спаде Його обурення. Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти" /Сир. 5, 4-7/. З огляду на інтелект і свобідну волю людина є основно відмінною від будь-якої звірини, яка не має тих характеристик, що є якостями людської духової душі. Завдяки їм людина подібна до ангелів і віддзеркалює самого всемогутнього Бога, як про це запевняє нас Святе Письмо, де Господь Творець заявляє: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу; і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають по землі". І сотворив Бог людину на свій образ; на образ Божий сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1,26-21/. Будучи осібною від інших сотворінь, сотворених Богом, людина одержала від свого Творця інші правила життя, яких має держатися, тобто підкоритись їм і їх у своєму житті сповняти. Ті правила для людини - це десять Заповідей Божих, які є відмінними від звіриного інстинкту, що веде звірят до їхньої, їм Богом призначеної мети, який кермує всіма звірятами, вживаючи їхні пристрасті-стремління.
Якщо б ми дали свободу нашим пристрастям, вони б зробили з нас брутальних істот, понад людську уяву, коли б дійсно дістали провід над нашою активністю. Подумаймо лише про ті блуди й збочення статеві: гомосексуалізм, лезбіїзм та інші спотворення пристрастей, як зігнання плоду й інші злочинні речі, довершені під впливом сліпої пристрасти, головно в статевих спілкуваннях. Того не бачимо серед звірят, хоч вони й спрямовані до їхньої мети при помочі пристрастей. Бо централею в їхній дії є Богом даний їм інстинкт, якого в нас немає. Та будучи розумними сотворіннями Божими ми маємо інший осередок, що кермує людською діяльністю, а ним є наш інтелект і свобідна воля, які, спираючись на Божому Законі, мають прямувати до мети, назначеної їм Богом Творцем. Ця мета - це злука з Богом Творцем і участкування в Його Божому житті й безмежному щасті. Тож коли людина дозволить пристрастям узяти верх у своєму житті, тоді вони знищать і людину й себе самих.
Так-то заради осягнення вічного щастя Святе Письмо вчить нас карати своє тіло, удержувати його пристрасті в контролі, обавляючись, що в противному разі можемо втратити мету свого існування, тобто злуку з Богом Творцем. Тож і ми, коли бажаємо осягнути ціль, призначену нам Богом, мусимо підкоритися й повинуватись Божим Святим Заповідям, згідно зі словами Спасителя: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/. Метою Заповідей Божих є допомогти людині привести нашу природу, звихнену первородним гріхом і нашими особистими гріхами, до тої початкової невинности, що ми її мали ще перед нервородним гріхом. Через те Спаситель наш напоминає нас, подібно як напоминав своїх учнів і Апостолів: "Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бо бадьорий, але тіло кволе" /Мк. 14, 38/. Тому Спаситель, знаючи наші немочі, радить нам звертатися про поміч до єдиного Бога, який не тільки хоче, але й може нам у всякій біді, у всіх спокусах допомогти. Таке запевнення від Спасителя маємо у випадку св. Апостола Павла, який звертався до Господа про поміч: "І щоб я не згордів надмірно висотою обявлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, та Він сказав мені: "Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі". Отож я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала. Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради, бо коли я немічний, тоді я міцний" /II Кор. 12,7-10/. Спаситель бажає, щоб ми в спокусах боролись проти них, а коли знемагаємо, щоб Його просили про поміч, та й зі свого боку запевняє нас про свою всемогутню поміч. Тому нам не треба боятися нашої немочі, бо сила Спасителя не опустить нас, але прийде з поміччю, а з допомогою всемогутнього Спасителя ми все зможемо зробити, як про те запевняє нас св. Апостол Павло словами: "Я вельми зрадів у Господі, що ваші старання про мене знову нарешті ожили, ви про те старалися, та нагоди вам бракувало. Я кажу це не тому, що терплю злидні, бо я навчився задовольнятись тим, що маю. Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене" /Флп. 4, 10-13/.
Розважмо:
Як у звірят досконалість лежить у їхніх досконалих, гострих відчуттях та в інстинкті, що непомильно веде їх до їхньої мети, призначеної їм Творцем, так основа людської досконалості лежить у підкоренні приказам нашого інтелекту, просвіченого Богом, та в нашій свобідній волі, яка слухається приказів розуму. До нас належить підкорення наших пристрастей і бажань тіла під провід розуму, бо за них відповідаємо перед нашим Творцем і Богом. Висказавши це одним словом, нормою чи правилом нашої досконалости є наша чеснота, яка полягає в тому, щоб ми робили все згідно із Законом Божим. Заради того нам треба цю чесноту осягнути, щоб чинити все згідно із Законом, як людині, розумній істоті, діяти личить. Чи, інакшими словами, наші дії повинні відповідати нашій людській природі, яка є природою розумної істоти - людини. Всяка дія має бути підпорядкована нашому інтелектові, що порівнює наші дії, акти, слова, гадки й бажання з Божим Законом, щоб пізнати, що згідне з ним, а що противне, й про те повідомляти нашу волю. Діставши потрібні інформації від нашого інтелекту, воля має слухатись нашого ума, бо так каже Закон Божий, і тому наша воля, рішаючись на таку акцію, узгіднену й апробовану розумом, - робить добре! Отже, чеснота як провід наших дій - це доброта діяння, признана нашим розумом, просвіченим Божою ласкою, й як така, передана нашій волі, що має слухняно виконувати те, що розум предкладає як добре до діяння.
Молитва:
Господи й Спасителю мій, допоможи мені поступати завжди згідно з моєю істотою людською чи, інакшими словами, завжди слідувати за моїм інтелектом-розумом, просвіченим Божою ласкою. Бо поступаючи в той спосіб, я завжди поступатиму згідно з Твоєю Божою волею, як член Твоєї організації тут, на землі, - Церкви Святої, воднораз же як Божа дитина. Ти сам повчав мене, Господи, кажучи: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/. Знаємо, що нашою найпершою й найбільшою Заповіддю є: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого" /Лк. 10, 27/. А той, хто, сповняє Божі Заповіді, любить Господа Бога, згідно з Його словами: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете." Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14,15; 21/. Якже ж у мене справа мається з любов'ю Спасителя, коли брати ці два останні речення, де говориться про зберігання Божих Заповідей як знак людської любови до Нього? Відносно того, згідно з правдою, мушу сказати, що такої любови до Нього в мене немає, бо я дуже часто переступаю Його Божий Закон. Не щоби Заповіді Божі були б заважкими до сповнення, що противилось би слідуючим словам Христа Господа: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, і знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" /Мт. 11, 28-30/. Пречиста, допоможи мені наслідувати Твого Божого Сина й, узявши Його ярмо, слідувати за Ним повсякчасно. Амінь.