Любі друзі, коли розважимо борню, яка існує між двома силами в людини, тобто між її тілом з його пристрастями та її душею з її бажаннями, потребами й стремліннями, не дивно, що вона страхається. Єдина людина в усьому сотвореному світі відповідає за свої вчинки. Й це є дійсно справедливим, бо з усіх сотворінь земних лише людина має повний контроль над своїми вчинками. Маючи інтелект, вона розуміє своє призначення, знає також способи й дороги, що їх треба вживати, аби намічені цілі осягнути. Розум контролює рішення людини, бо воля, що сама собою є сліпою, слідує за представленням розуму відносно добра чи зла бажаного предмета. Розум також пропонує мотиви стосовно доброти чи зла бажаного предмета чи, інакшими словами, бере відповідальність за акцію людини. Завдяки свободі рішення дія людини є її власною, так що вона бере на себе повну відповідальність кожної хвилини за свої дії, за успіхи й упадки в її житті, все лежить на її плечах. Воно може й не було б так дуже зле, але людина, живучи й роблячи конечні рішення в своєму щоденному житті, бачить, скільки помилок вона зробила. Бачачи наглядно, скільки помилок вона зробила, які набагато перевищують її моральні успіхи чи інакшими словами, як дуже її гріхи перевищують її добрі діла, вона боїться, бо з її обрахунку виходить, що вона не заслуговує на осягнення мети її життя - вічне щастя. То правда, що єдина людина в цілому туземному світі має можливість вибрати дорогу до свого призначення або залишити дорогу, яка до Богом наміченої для неї мети веде, тобто відмовитися працювати для свого вічного щастя. Якраз ця свобода вибору між добром і злом робить людину відповідальною перед Божим Законом і перед Месником того Закону, перед Богом Творцем, ця відповідальність страхає людину й змушує її думати - що робити? З причини її незліченних упадків, людина боїться, що вона ніколи не зможе осягнути мети, до якої Творець її призначив при сотворенні, тобто повернутися після смерти до свого Творця й участкувати в Його Божому житті й безмежному щасті. Очевидно, в тім розважанні людина пізнає готовність Бога простити й забути про всі людські прогріхи й проступки, як виходить зі слів самого Творця: "Ви все говорите: Проступки наші й гріхи наші тяжать над нами, і ми через них гинемо. Як нам жити? Скажи їм: Клянусь, як от живу я, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?" /Єз. 33, 10-11/.
Людина, очевидно, знає про безмежне милосердя Творця й свого Бога та Його готовність простити всі прогріхи її й забути про них; воднораз вона бачить і розуміє, що з причини своєї немочі, для неї є майже неможливим залишити дорогу гріха й ступити на стежку праву, що веде до Господа Бога. Людина так глибоко потонула в своїх гріхах, набула стільки блудів та вад, так до них привикла, що більше, так їх полюбила, що майже не може від них відчахнутись і розпочати практику чеснот та сповняти Божу волю. Застановившись над тим усім, людина пізнає свою біду й від того страхається, бо її майбутнє виправлення є серйозно під знаком питання, а з ним і можливість спасіння. Людське духове бажання, відповідне до її духового знання, а її воля відповідає її інтелектові. Це все людина розуміє й якраз те знання речей каже людині боятися відповідальности, тому що, зваживши всі можливості за й проти, вона не бачить можливості оправдання за свої гріхи. Це означає, що в людини є конечні можливості оправдання за свої гріхи. Себто, що в людини є конечні засоби для перемоги зла й навернення до життя згідно із Заповідями Божими, але вона не хоче того робити. Св. Апостол Павло також відчуває ті людські немочі, кажучи: "І я колись жив без Закону. Та коли прийшла Заповідь, гріх ожив, а я умер; так-то Заповідь, що мала б бути мені на життя, стала мені на смерть. Бо гріх, узявши привід від Заповіді, звів мене і вбив нею. Все ж таки Закон святий, і Заповідь свята і праведна, і добра... Значить, те, що добре, принесло мені смерть? Ніколи! Але гріх, щоб показати себе, що він гріх, послуговуючись добром, завдав мені смерть..." /Рм. 7. 9-13/. "Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх. Бо що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю. Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із Законом, що він добрий. Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то - ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу (такий) закон: що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, Закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах... Отже, то я сам служу умом Законові Божому, а тілом - законові гріха" /Рм. 7,14-23; 25/. Свідомість людини, що чинить гріх, хоч і проти своєї волі, все-таки страхає її, коли вона думає про майбутню кару за переступлення Божої Заповіді.
Розважмо:
Людина сама ставить собі питання: що має робити у випадку такого безнадійного положення, в якому для неї існує майже фізична неможливість перемогти гріх, який існує в ній, у її тілі? Відповідь на те питання дає нам наш Спаситель Ісус Христос словами: "Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!" /Мк. 14, 38/. Спаситель наш, будучи правдивим Богом, знає про ту проблему кожної людини та дає нам єдину правдиву розв'язку до неї кажучи, щоб ми робили все, що можемо, воднораз же, щоб молили Господа про те, чого самі здійснити не можемо, й перемога в тому нерівному бою буде наша. Приклад на те дає нам св. Апостол Павло, словами: "І щоб я не згордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він відступився від мене, та Він сказав мені: "Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі". Отож я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала, бо коли я немічний, тоді я міцний" /II Кор. 12, 7-10/. Нам треба завжди тямити, що Спаситель наш є повсякчасно близько нас, готовий поспішити з поміччю, нам тільки треба відкрити наші серця й бути готовими прийняти Його: "От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною. Переможному дам сісти зо мною при Престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на Престолі Його" /Од. 3. 20-21/.
Молитва:
Спасителю мій і Господи: Ти завжди вмієш знайти розв'язку, навіть у неможливому, на перший погляд, положенні. Дай мені ласку те зрозуміти й допоможи звертатися до Тебе про поміч та відкрити моє серце, коли тільки почую Твій голос. Бо я справді, як і кожна розумна людина, бажаю уникнути пекельного вогню й прийти до Тебе, щоб злучитися з Тобою й участкувати в Твоєму Божому житті й безмежному щасті. Я свідомий того, що Ти бажаєш мого спасіння й осягнення Царства Небесного, де я міг би відпочити після всіх трудів і нещасть оцієї землі. Будь ласка, допоможи мені дійти до Тебе, взяти ярмо Твоє на себе й аж до смерти служити Тобі. Допоможи, Господи, своєю всемогутньою силою, та не лише мені, але й нашому нещасному й досі не знаючому спокою народові. Він уже століттями терпів у неволі від своїх сусідів, хоч і старався бути вірним Тобі й Твоїм Божим Заповідям. Мати Пречиста, заступайся за наш народ у Твого Божого Сина, випроси в Нього ласки спокою, поправи його життя, повернення до Його стада, щоб міг вже славити й хвалити Його за всі одержані ласки. Я певний того, що Твій Божий Син ні в чому Тобі не відмовить, подібно як не відмовляв проханням за час Його перебування на землі. Очевидно, що мені будь-чим Тобі віддячитись неможливо, бо я нічого не маю, чого Ти бажала б; все-таки обіцяю просити Тебе про Твою всемогутню поміч і хоч тим способом доказувати, що я вірю в Твоє материнське заступництво в Твого Божого Сина. Допоможи мені завжди тямити, що ми, грішні Твої діти, маємо в Тобі всемогутню заступницю й просительку в Твого Божого Сина, якій Він ніколи ні в чому не відмовляє. Передусім тоді, коли ми просимо про спасіння наших безсмертних душ, бо того Він сам також бажає! Амінь.