Любі друзі, розважання земних дібр і земних розкошів побуджують наші пристрасті так, що остаточно переконують, схиляють і під кінець силують нашу волю призволити на спокусу. Так само нам треба прихиляти нашу волю до добра, тобто переконати наш розум представити Божі Заповіді як єдине добро, яке нам конечно треба осягнути! Та знання самого добра ще не вистачає, щоб за ним іти й старатися його осягнути; нам треба піднестися до рівня того бажаного добра, полюбити його щиро й дозволити, щоб воно діяло на нашу волю. Наша воля не є господарем, але лише гостем, то значить, вона мусить до наміченого добра старатися, ототожнити себе з ним. Щось полюбити означає піднестися до його рівня й спочити в його обіймах. Цю річ можна завважити вже в дітях. Коли вони полюблять когось, наприклад, своїх батьків, вони стараються їх наслідувати, й таке наслідування є вже найкращою ознакою, що вони люблять своїх батьків. Тож нам також треба ототожнюватись із якимось добром, стараючись позискати якусь чесноту, полюбити її й остаточно зробити своєю.
В нашому туземному житті правдою є те, що в ньому маємо обидві речі, тобто щось кращого й гіршого, любити радше, як знати; бо любов може бути або незвичайно понижуючою, або дуже вшляхетнюючою. Тепер пристосуймо цю аксіому до практичного життя, до нашого духового життя. Знання добра й зла ще нічого не виявляє, як довго ми залишаємось індиферентними до тих двох предметів. Коли ж ми приляжемо до зла й дозволимо, щоб воно впливало на нашу волю, ми вкінці його полюбимо. Коли піддамося розкошам цього світу й дозволимо, щоб вони на нас впливали, тоді й наші пристрасті пристануть до них, тож не дивно, що зло, обіцяючи нам незвичайні розкоші, переконає нашу волю, так що вона, зваблена обіцянками розкошів, перейде на бік зла й згрішить. Коли ж ми дозволимо, щоб добро впливало на нашу волю, коли будемо старатися його краще пізнати й зважимо якості його, тоді це краще пізнання предмета добра переконає нашу волю вибрати його в нашому житті та його держатися в майбутньому. Так-то в нас витвориться схильність до добра, ми його собі засвоїмо та будемо в майбутньому за ним слідувати, творячи добрі діла чи, інакше кажучи, будемо заховувати Заповіді Божі.
Наше щастя чи нещастя є справою предмета нашої любови, а не лише самого знання. Тому що знання є вислідом діяння нашого інтелекту, який завжди остає індиферентним, подаючи нашій волі лише рації за якимось предметом чи проти нього. То воля є тим рушієм - силою, яка, пізнавши добро предмета, що його подав їй наш розум, та полюбивши його, прямує до нього, щоб його дістати, тобто зробити своєю власністю. Отже, правда, яка остає незмінною полягає в тому, що щоб щось полюбити, його треба найперше пізнати, що підтверджує латинська приказка: "Нічого не бажається, доки його не пізнається". Серце не переганяє інтелект, тобто наша воля є сліпою й полягає на інформації нашого розуму, який дає їй рації за і проти якогось добра. Тому важливим є знати, й то добре пізнати якесь добро, речі чеснотливі, щоб могти йти за ними та їх виконувати. Під тим оглядом є дуже важливою річчю пізнати Господа Бога, нашого Творця, Його Заповіді, різні чесноти, Святі Тайни та всі інші дороги, які ведуть до нашої мети - до Господа Бога. Отже, важливою річчю для нас є пильно студіювати всі ті речі, які ведуть нас до нашого Творця, а передусім у тому випадку, коли ми бажаємо вибрати знання, яке помагало б людям осягнути Бога Творця, тобто дійти до Нього й злучитись із Ним у безмежному щасті в небі. Псалом каже: "Спробуйте й подивіться, який добрий Господь. Блаженний, хто до Нього прибігає. Бійтеся Господа, Його святії, бо нема нестачі в тих, що його бояться" /Пс. 34, 9-10/. "Величайте Господа зо мною, і вознесімо ім'я Його вкупі. Я шукав Господа, і Він почув мене; і звільнив мене від усіх моїх страхів. Ось візвав бідолаха, і Господь почув, і врятував його від усіх його напастей" /Пс. 34, 4-5; II.
Розважмо:
Першенство нашого знання, важливість його виходить і залежить від нашого вічного життя з Богом Творцем у Його Небесному Царстві. Там, живучи з Ним у безконечному щасті й радощах, не будемо старатися пізнавати Його при помочі наших понять чи допоміжних ідей, їх там, у Небесному Царстві, нам не буде потрібно. Бо Його пізнаватимемо безпосередньо, глядячи й бачачи Його лицем у лице, при помочі безпосередньої злуки з Ним, пізнаючи суть Божу безпосередньо нашим інтелектом. Про те пізнавання Господа говорить св. Апостол Павло такими словами: "Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно, тоді ж - обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний" /1Кор. 13,12/. Там, у небі, пізнання Творця буде досконалим - без жодних посередних речей, лицем у лице, безпосередньо чи, як додає св. Апостол, пізнаємо Бога так, як Він пізнає нас, досконало, тобто таким, яким Він є сам у собі. Так-то нашим актом пізнання будемо посідати самого Творця, а досконале пізнання безмежної краси й незрівнянної доброти сповнятиме наші серця й наші цілі істоти невимовним щастям. Із досконалим пізнанням йде в парі також і любов, отже, чим досконаліше пізнання, тим більша й довершеніша любов пізнаного предмета, в нашому випадку - безмежної краси й досконалої доброти нашого Творця. Таке пізнання Бога безпосереднє, чи як Святе Письмо каже: "лицем у лице", так досконало, як Творець пізнає нас, дасть людям досконалий образ Божої безконечної краси та доброти. Хоч і в небі це пізнання буде в декого досконалішим, а в декого менш досконалим, залежно від заслуг, що їх ми набули, живучи тут, на землі. Тому що Господь Творець є найбільш простою, хоч, воднораз, найбільш досконалою Істотою, безконечно досконалою, а тому що наш інтелект є лише скінченним, обмеженим, недосконалим, тому ми не зможемо обняти Господа так, як Він обнімає чи пізнає себе самого. Тому ми будемо лише частинно пізнавати Його; все-таки безпосередньо, без жодних помилок, таким, яким Господь Бог наш у дійсності є. Та воно нічого не значить, що тільки частинку за частинкою будемо пізнавати Бога, бо там, у небі, матимемо цілу вічність, щоб Його досконало пізнати. Й так цілу вічність, пізнаючи Божу безмежну доброту й красу,будемо зайняті, втішаючись тим пізнаванням і любов'ю Бога. І як зростатимемо в пізнанні, так і наша любов до Нього й щастя з тої любови ростиме в нас у безконечність. А тому що з пізнанням і любов'ю пізнаного предмета ростиме й щастя наше до найвищого ступеня, та в тому безмежно досконалому ступені любови й щастя перебуватимемо по вічні віки.
Молитва:
Боже мій і Творче, Ти не тільки моя остаточна мета, але також моя велика нагорода - моє безконечне щастя. Як безмежно добрим Ти є для мене, що дозволяєш мені пізнавати Тебе таким, як Ти в дійсності є. Я розумію, що я ніяк не гідний того безконечного щастя, але тому що Ти, безконечно добрий Господь, Ти хочеш, щоб я дійшов до Тебе й, оглядаючи Тебе в небі, був також безмежно щасливим. Я знаю, що я нічим не заслужив собі на таке безмежне щастя, бо замість любити Тебе, як Ти собі того бажаєш, грішив проти Твоїх Заповідей. А нам треба любити Бога всіма снагами, що їх нам наш Творець дав у тій цілі. Чим більше любитимемо Його тут, на землі, тіш самим будемо уникати всього, що тій любові Бога противилось би, а уникаючи всіх спокус заради любови нашого Творця, збираємо собі заслуги перед Ним, які допоможуть нам певно дійти до Нього. Господи Боже, допоможи мені, щоб я дійсно звернув до Тебе всі мої снаги, їх бо від Тебе я одержав, а Ти їх мені дав, щоб я, живучи на землі, вчився, як їх уживати, щоб дійти до Тебе. Діво Пречиста, що мала таку досконалу любов до Твого Бога й Творця, бо в Твоїй Материнській любові до Твого Божого Сина Ти воднораз любила й Твого Бога Творця. Очевидно, я не смію просити в Тебе подібної любови, як до Твого Сина, бо ж я лише грішне Боже сотворіння. Все-таки я також бажав би любити так, як Він собі того бажає, з цілого серця й моєї душі, усіма моїми думками та всією силою, бо Ти дав мені ті снаги, щоб я добровільно звернув їх до Тебе й ними старався обнімати Тебе, моє найвище й найдосконаліше добро. Так як Ти дав мені тілесні очі й вуха, щоб служили мені до пізнання цього зовнішнього світу, так Ти дав мені душу з її двома снагами: інтелектом і свобідною волею, щоб я уживав їх до пізнання Тебе й любови Тебе, безмежно досконалої Істоти, й тим пізнаванням приготовляв себе до того особливішого пізнання Тебе й любови в Царстві Небеснім. Мати Пречиста, допомагай мені любити Господа цілим серцем і душею, як того Він собі бажає. Амінь.