Любі друзі, коли ми так споглядаємо на себе самих у нашому сучасному положенні й порівнюємо з нашими прародичами Адамом і Євою, мусимо признати, що ми є лише руїною людини - так далеко від Господа Бога відвели нас наші гріхи й вади. Звичайно, коли хворіє душа, з нею хворіє й наше людське тіло, під впливом тих гріхів, яких у нас так дуже багато, наша істота потерпіла багато, так що з неї мало осталось, коли порівняти її з тою оригінальною людиною в часі її сотворення. Коли ми подивляємо людину, сотворену Богом, то теперішня людина, яка сама себе творила, вже не є такою, якою сотворив її Бог Творець. Перші люди, сотворені Господом, вийшли з Його Божих рук як щось досконале, як витвір всемогутнього Божого Генія, вершина фізичного сотворіння. Не важко доглянути фізичну досконалість двох перших людей - Адама й Єви. Оригінально вони були досконалими, як тільки людина - чоловік і жінка - могли бути. Так що наша мрія про людську красу й силу є лише побожним бажанням бути такими, як були наші прародичі.
Тож перенесімось у часи сотворення перших людей, щоб ми мали принаймні недосконалу ідею того зразка Божого Творця, що його Він осягнув, сотворюючи першого чоловіка й жінку. В Книзі Буття кажеться: "Тоді Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою" /Бут. 2. 7/. То правда, що матеріял, з якого Господь зліпив чоловіка, не був досконалим - земний порох, але Митець Всемогутній може навіть із недосконалого матеріялу зробити щось досконале, в тому випадку - розумну людську істоту. В сотворенні жінки Господь поступає дещо інакше, тобто творить її вже з наперед сотвореного матеріялу, тобто з ребра Адама, якого Він утворив із земного пороху. Святе Письмо розказує про те: "Тоді сказав Господь Бог: "Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього... І дав чоловік назви всякій скотині, всякому птаству піднебесному і всякому звірові польовому, але для чоловіка не знайшлося помочі, йому придатної. Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку й привів її до чоловіка. І чоловік сказав: "Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка". Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом" /Бут. 2, 18; 20-25/.
Гляньмо тепер на якості тіла тих двох істот: чоловіка й жінки. Вони обоє були дорослими в досконалому віці людської сили й розвитку, десь так між 21-23 роками життя. Тому що вони мали бути щасливими в своєму туземному житті. Господь приготував для їхнього життя начеб якусь теплицю, де нони могли б якийсь час перебувати, щоб до певної міри приготуватися до життя на землі. В тому саду-Раї вони мали перебувати щасливими, тож Господь дав їм дар молодості, так що вони, як довго жили б там, були б молодими й не старілися. Так-то вони не потребували журитися своїм віком, як жінки нашого часу, які рахують свої зморшки й стараються їх якось усунути, щоб завжди молодо виглядати. Тіла їхні також оставались молодими, заховуючи їхню гнучкість, оригінальну силу, красу й вигляд. Й вони були дійсно, згідно з волею Творця, можливо, найдосконалішими людськими істотами, помимо не дуже підходячого матеріялу, з якого Господь їх утворив. Їхня постава була стрункою, риси лиця прекрасними, бо ж вони мали віддзеркалювати назовні красу самого Господа Бога. Господь витиснув у них, як говорить Святе Письмо, свій образ і подобу: "Тож сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу... І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1. 26-27/.
Розважмо:
Таке досконале тіло перших людей мусило мати також досконалі якості. В першу чергу, воно не нищилося, інакше той чудесний зразок Божого Творця не був би досконалим. Тіла прародичів не підпадали ніяким хворобам, які могли б опоганити чи знищити діло Божих рук. Навіть ніякі зовнішні сили не могли їм пошкодити, подібно як і внутрішні. Та й не було причини такої хвороби чи знищення, бо вони не мали заслуговувати на небо несенням хрестів, як цього Спаситель вимагає від нас, словами: "Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде слідом за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде" /Мт. 16. 24-25; Мк. 8. 34-35/. Вони мали заслужити на небесне щастя послухом, заховуючи єдину Заповідь Божу: "Та й дав Господь Бог чоловікові таку Заповідь: "З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш" /Бут. 2. 16-17/. Їхнім обов'язком було вдержувати сад у порядку, як про те згадує Книга Буття: "Взяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемськоліу саді порати його й доглядати його" /Бут. 2.15/. Та праця, однак, не була для Адама ні важкою, ні утяжливою, але радше розвагою-забавою, бо пораючи сад, вони не тратили енергії, як ми зараз, працюючи. Так те заняття допомагало людині розвивати м'язи її вже й так досконалого тіла. Смерть не грозила першим людям у Раї, бо вони не мали вмирати, але радше наче в сні перенестися зі щасливого туземного життя у другий світ - Божого супочинку.
Молитва:
Добрий мій Творче й Господи: коли так гляджу на моє тіло, на ту руїну, що первородний гріх зробив із зразка Божого досконалого Твору, то аж жаль мені стає, що людина, а радше її непослух супроти єдиної Божої Заповіді, зробила з Божого совершенного твору. Щоб привести його до первісної краси й досконалості, конечно було б всемогутньої Божої краси, щоб привернути йому попередню красу, що сподіваємося, станеться із тілами праведників при воскресінні мертвих. Допоможи мені, Господи, найперше заховувати Твої Божі Заповіді, бо в них є життя кожної людини: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей." Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Мт. 19, 17; Ів. 14, 21/. А найпершою й найбільшою Заповідю є: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю..." /Лк. 10, 27/. Тими словами Господь Бог вимагає від нас, щоб ми всі наші сили й снаги звернули до Нього. Й тут немає нічого незвичайного, бо їх ми від Господа одержали, тож і справедливого річчю є, щоб ми добровільно їх Йому, нашому Творцеві, віддали. Пречиста Діво, Мати Божа, допоможи мені сповняти Заповіді Твого Божого Сина, бо в них, чи радше їх точному виконуванні, є наша заслуга, якої від нас Господь Бог вимагає. Заповіді ж - це ніщо інше, як вислів чи приказ Божої волі відносно нас. Через те Пречиста, допоможи нам підкоритися Його святій Божій волі, подібно як і Ти сповняла її протягом усього Твого життя. Допоможи, Пречиста, щоб наша Церква й наш народ прийняли Святі Заповіді Твого Божого Сина й старалися їх у своєму житті сповняти. Народ наш був давніше добрим і богобоязливим, та за комуністичної окупації відійшов від Бога та Його Закону. Вимоли в Нього повернення нашого народу до Господа й до зберігання Його Заповідей. Амінь.