Розважання 348

ФІЗИЧНІ Й ДУХОВІ ДАРУВАННЯ ЛЮДИНИ

Любі друзі. Адам, батько людського роду, мав свої фізичні й інтелектуальні здібності безпосередньо від Господа Бога, прямо від Божої справедливости, без особистого старання або залежности від будь-якого сотворіння. Бо крім нього та його жінки Єви, не було ніякої іншої людини на землі, а вони самі були сотворені вже як дорослі люди, позбавлені того часу, в якому могли б від когось одержати конечні інформації про життя, які люди - звичайно дістають від своїх батьків, учителів, професорів тощо. Їхнє знання вони набули від джерела усякої правди, від Господа Бога, тому їхнє знання було досконалим, без жодної домішки чи недосконалости. Та помимо того всього Адам був лише людиною, тож людські обмеженості також були в ньому, як у кожної людини. Тож помимо великих здібностей чи дарувань ума, який будучи свіжим, не обтяженим жодними неконечними інформаціями, як наші уми, він був спроможний схопити дуже швидко й скоріше та точніше задержати все, чого навчився чи пізнав, всі прості вимоги стосовно інформації, що йому треба було знати як дитині природи. А крім того, приязна природа допомагала йому скоро й основно та повністю абсорбувати всі інформації, що були йому конечні, щоб могти вдержатися при житті.

Прихильна природа перед первородним гріхом Адама, множество харчів, які він знайшов у Раю, робили життя й вивчення конечних до життя правд легкими. Місце, де він жив, було повне урожайного грунту, не вимагало від нього утяжливої важкої праці, щоб мати достатньо харчів на прохарчування родини. Тіло його було вільним від будь-якої недосконалости, здоровим, не боялося хвороб. Ще й та особливість його тіла, що воно не тратило енергії працюючи, служила Адамові досконалим знаряддям до праці. Та й сама праця не була для нього прокляттям, яким стала після первородного гріха, була радше розкішною забавою й допомагала розвинути м'язи тіла, воднораз же й досвід, конечний до життя в майбутньому. Та поза природним знанням, як у дитя природи, в Адама не було якогось надзвичайного знання чи об'явлень про Бога Творця - у нього не було видіння блаженних. А крім того, що відносилося до людини загалом, було й у Адама, й до нього відносилося те, що Творець сказав Мойсеєві, який просив про ласку видіння Божого лиця: "Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити" /Вих. 33. 20/.

То правда, що Адам міг бачити Бога Творця у виді людини, подібно як інші люди Старого Завіту: Авраам, Яків, Мойсей. Цього йому вистачало, щоб комунікуватися з Творцем, одержувати від Нього Заповіді чи прикази, а після первородного гріха, щоб одержати кару за гріх. Подібно в Адама не було прямого знання про ангелів, бо він не був ангелом, тож його тілесні очі не могли схопити - пізнати духа, що ним є ангели. Та все-таки було в ньому щось, що він міг би побачити, адже він не наважувався повернути до раю після того, як Господь прогнав його з нього та поставив при вході до раю Архангела з вогненним мечем: "І вигнав Він (Господь) Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним, миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя" /Бут. З, 24/. Однак предметом Адамового знання, подібно як і нашого, був відчуттєвий світ, природні речі та всяка правда, яку він міг набути обсервуванням природи, й те, що було йому конечним для життя, щоб пізніше тим знанням користуватися в потребі.

Розважмо:

Судячи зі свіжости інтелекту в Адама, з його свободи від усяких можливих перешкод, які перешкоджають нам у скорому набутті інформації, як хвороби, умучення, інші заняття, щоб дістати конечні харчі для себе й для родини, він скоро й легко робив поступи в науці. Простота, однак, конечного знання, що йому було потрібне, щоб прожити, дала йому нагоду навчитися й пізнати те все, що йому було для життя конечним, в дуже скорому часі. Так що навіть без батьків, без часу, конечного для науки й вишколу, що нам самим є необхідним, без учителів, які вели б його, він надзвичайно все пізнавав і засвоював собі, що було йому конечним пізнати й уживати в щоденному житті. Тут також виявляється опіка Бога Творця відносно Божої корони сотворіння й праотця роду людського, що Адам навіть без звичайних засобів, що їх мають його нащадки, тобто ми, люди, міг набути конечне знання не лише для себе самого, але також для своїх нащадків. Він набув не лише теоретичне знання, але мав час і можливість його практично вживати. Навіть серед тих невідрадних обставин, серед яких жив на землі після первородного гріха, він при Божій помочі міг удержатися при житті. Ми знаємо, що прокляття Боже, яке впало на нього з причини первородного гріха, радше торкалось землі, на якій він жив, ніж його самого, як воно виходить зі слів Бога Творця: "За те, що ти послухав голосу твоєї жінки й їв із дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято, бо ти є порох і вернешся в порох" /Бут. З, 17-19/.

Молитва:

Боже мій добрий, Отче Небесний. На прикладі Адама Ти показав Твою безмежну справедливість, караючи його за переступлення Твоєї Заповіді, воднораз же й Твою безграничну любов до людини, дбаючи про неї навіть після первородного гріха. Святе Письмо підкреслює Твою дбайливість відносно твого непослушного сотворіння: "Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу зі шкури і одягнув їх" /Бут. З, 21/. Наче добрий батько, хоч і загніваний на них за їхній непослух, все-таки не перестає дбати про них та охоронює їх, вказуючи тим способом на своє милосердя відносно людини: "Ти милуєш усіх, бо Ти все можеш, і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння. Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим з того, що сотворив, бо якби Ти щось ненавидів, то й не витворив би. Як же щось могло б продовжувати існування, якби Ти його не забажав? Або як би щось могло зберегтися, коли б Ти його (до існування) не покликав? Та Ти щадиш усе, бо воно - Твоє, Господи життєлюбний" /Муд. 11, 23-26/.

Твоє добро й милосердя не раз показувалось супроти мене. Бо помимо стількох гріхів моїх, Ти все ще терпиш мене й опікуєшся мною, грішним. Повчи мене, Господи, й допоможи мені, щоб я вже раз заперестав грішити й щоб врешті сповнились мої слова, що так часто повторюю після сповіді, щоб я не каявся словами, але на ділах показав мій жаль за всі мої проступки. Мати Пречиста, поможи мені в моєму каятті, дай мені сили здержуватися від моїх частих прогріхів проти Божих Заповідей. Я бажав би сповняти Божі Заповіді, але я такий нестійкий та відразу ж забуваю те, що приобіцяв. Допомагай мені, Пречиста, й наставляй на путь праву, щоб я часом не втратив моє Царство Небесне з причини мого нерозуму. Але молитвами до Божого Сина Твого допоможи мені сповняти Його волю аж до останнього мого віддиху. Амінь.