Любі друзі, за винятком нашого праотця Адама ніхто з людей ніколи не ступив у своє життя так сильно випосаженим і так дуже обдарованим природою. Наскільки можемо пізнати зі Святого Письма, в нашому праотці Адамі маємо образ повністю досконалої людини, очевидно, в границях людської досконалости. Та коли задержимось, розважаючи лише природні дарування першої людини, то ми пропустимо досконалості Божих дарувань стосовно духових властивостей Адама. Та помимо тих досконалостей, якими Бог обдарив Адама щодо його тіла й душі, в Адама не було гарантії від постійної внутрішньої боротьби між тілом і духом та остаточного знищення його природи. Так то та досконала людина, що нею був Адам, мала вже в собі зародок знищення, тобто й вона остаточно мусила вмерти. Його тіло, як кожне інше людське тіло, зложене з різних елементів - складників, мусило зуживатися, та його можливість відновлюватися мала з часом поступово слабнути, аж під кінець і на нього прийшла б смерть, а з нею знищення того досконалого Божого твору. Та людина, така багата на дарування, що більше природа їй не могла дати, мусила стати остаточно предметом нищівної сили, тобто хвороб чи нещасливих випадків, які поступово мали спричинити її знищення. Така людина була напевно повна борні з природою й усіма противниками: звірятами та хворобами, але без огляду на всі свої досконалості й дарування не могла уникнути свого кінця - смерти. бо після первородного гріха втратила своє безсмертя. Крім того, в її нутрі велась безустанна боротьба духа проти тіла, тобто борня людського духа - душі проти тіла, яка також поволі ослаблювала й фізичну природу людини. Те вичерпання, спричинене постійною боротьбою внутрі людини, мусило остаточно привести кінець того досконалого зразка Божого творива.
Тим способом той досконалий зразок Божого Ґенія, залишений природі, мусив врешті-решт остаточно прийти до свого кінця. З тими двома противними собі силами, тобто духової душі й тіла, зложеного з первнів землі, з яких Господь утворив тіло першої людини, природно приходило до постійної боротьби, яка остаточно мусила привести до знищення досконалого творива Божого - людини. Ті два світи: світ духа - людської душі й тіла, злучені в одній істоті - Адамі, зробили його завішеним між небом - душа, і землею - людське тіло. Тіло людське, зложене із земних елементів, природно тяжіло до землі. Його пристрасті й бажання знали лише земні добра й бажали насититися їхніми благами. Відносно того людина, подібно як і земні Божі творива, має такі самі стремління й бажання. В людини, однак, існує сильне противенство з боку духової душі, яка, однаково як і тіло, є дуже сильною, й тому в людині існує затяжна боротьба.
Все, чого бажає тіло й до чого воно схиляється й стремить, викликає протилежне стремління духової душі. Людський дух - душа має свої потреби й свої стремління, які також воюють за свої власні права й потреби, тому дають сильну відсіч змаганням тілесних пожадань. Відносно тих духових стремлінь і побажань душі, людина є подібною до ангелів, тому що бажає заспокоїти свій інтелект, збільшити й поширити своє знання, наскільки це в її спромогах. Тим стремлінням противиться людське тіло, яке не шукає нічого поза тим, що приносить розкіш і заспокоює його тілесні пристрасті. Воно не розуміє, чому має шукати більше й більше знання, чому має старатися набути багато чеснот, коли їх нелегко набути, а тим більше нелегко вдержати чи в них поступати. А тих чеснот є така велика сила і так багато ступенів у кожній із них, що людина мусила б їх пів життя шукати, а другу половину витратити на те, щоб їх вправляти та боротися проти тих речей, які їм противляться, так що на те все не вистачило б людського життя. Крім того, є ще така трудність, що тих пороків, які противляться чеснотам, є так багато, і їм дуже сприяють стремління й пристрасті нашого тіла.
Розважмо:
Тут заходить боротьба й неминучий спротив, уникнення, що його називаємо боротьбою духа проти тіла. Бажання духовних дібр нашої духової душі проти пристрастей і бажань тіла, що їх добра земні обіцяють, є так легко доступні, так що майже неможливою річчю є їх контролювати. Людина - розумне сотворіння - повинна тримати її чуттєву частину істоти, тобто її тіло, при помочі зверхньої влади духа проти тіла, тобто бажань духа чи людської волі; проти вимог тіла та його пристрастей вимагається постійне підкорення пристрастей тіла, під провід розуму, вірою просвіченого, постійної уваги й безнастанної боротьби. З історій життя святих знаємо, скільки трудів і змагань треба було їм ужити, щоб держати тіло в підкоренні духу. Як багато строгих постів та умертвлень вони вживали, щоб тримати тіло в послусі й підкоренні розумові, скільки то безсонних ночей вони перевели на молитві й умертвленнях, щоб перемогти пристрасті тіла, які незвичайно сильно домагалися свого заспокоєння. Дуже часто здавалось нам, що ті речі є майже неймовірними, щоб людина могла так довго й так стало змагатись із непослушним тілом, щоби в кінці підбити неслухняне тіло під владу духа й під Божий Закон, і все-таки після надзвичайних зусиль, при Божій помочі їм те все вдалося. Можливо, що нам такі зусилля видаються неможливими, але, якщо б ми справді хотіли підбити наше тіло під провід нашого розуму, воно не було б неможливим, бо Господь не вимагає від нас нічого нездійсненного. Зрештою, святий Апостол Павло запевняє нас, що воно є можливим, кажучи: "Я кажу це не тому, що терплю злидні, бо я навчився задовольнятись тим, що маю. Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому і в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене" /Флп. 4, 11-13/.
Молитва:
Господи мій Боже! Я знаю, що моєю службою Тобі є підкорити моє тіло під мій розум, просвічений Твоєю Божою ласкою, тобто привести його до того стану, що він мав перед первородним гріхом. Це єдина річ, якої від мене вимагаєш, щоб я міг осягнути мету мого туземного життя - злуку з Тобою й участкування в Твоєму Божому житті й Твоєму безмежному щасті, як виходить з Твоїх слів, Господи: "Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде. Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу? Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами" /Мт. 16, 24-27/. Я свідомий того, що то єдина дорога до спасіння, бо Ти ж сам сказав: "Хто не візьме хреста свого й не йде слідом за мною, той негідний мене", отже, нам треба підкоритися волі Твоїй, Господи й, узявши наші щоденні хрести, нести їх за Тобою. Я свідомий того, що всяке зусилля мені немиле, але заради добра моєї душі, спасіння вічного, мушу так робити, як Тобі подобається. Тобі також було важко піднятися до всіх терпінь: бичування, вінчання терновим вінцем, несення важкого хреста на гору Голгофу й бути прибитим до хреста, де висів серед страшних мук під палаючим палестинським сонцем. Але Ти піднявся до того всього заради мого спасіння, тож допоможи, щоб я також брав свої щоденні хрести й наслідував Тебе у терпінні. Мати Пречиста, допоможи мені також іти за Твоїм Божим Сином і наслідувати Його, подібно як Ти наслідувала Його ціле Твоє життя заради нас, Твоїх грішних дітей. Помагай нам, Пречиста Мати, своїми молитвами у Твого Божого Сина, щоб я не тільки рішився йти за Ним, несучи мої щоденні хрести, бо це легко зробити, тобто обіцяти, але також, щоб я справді так зробив, тобто щоденно йшов дорогою Христа, яка єдина веде до спасіння. Ти, Пречиста, можеш все виєднати у Нього своїми молитвами, бо Він ні в чому не може відмовити Тобі, подібно як не відмовив Твоєму проханню в Кані Галилейській. Пречиста Діво, в Твої руки віддаю мою душу й моє майбутнє й сподіваюся, що Ти візьмеш її під свій материнський покров і допоможеш їй сповняти Божі Заповіді, бо в них є життя: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/. Амінь.