Любі друзі, як уже говорилось, з причини протилежних стремлінь у людини, тобто з причини боротьби між душею - духовним первнем у людини та її тілом, прийшло до знищення її істоти. Смертність, що є вислідом внутрішньої боротьби в людській істоті, не можливо ні змінити, ані направити, бо немає такої сильної медицини чи ліку, яка могла б противитися законам природи, навіть Божа всемогутність не могла б змінити такого закону природним способом, бо Господь не бажає змінювати того, що сотворив і, оглядаючи опісля, апробував: "І побачив Бог усе, що створив, і воно було дуже добре" /Бут. 1,31/. Господь Бог любить усі свої творива, як виходить зі слів Святого Письма: "Ти милуєш усіх, бо Ти все можеш, і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння. Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим з того, що сотворив, бо якби Ти щось ненавидів, то й не витворив би. Як же щось могло б продовжувати існування, якби Ти його не забажав був? Або як би щось могло зберегтися, коли б Ти його (до існування) не покликав? Так Ти щадиш усе, бо воно - Твоє, Господи життєлюбний" /Муд. 11, 23-26/. Так що навіть для Господа Бога було б неможливим змінити щось із тої боротьби природним способом. Щоби будь-що змінити в сотвореному світі, Господь мусив би вжити своєї всемогутности, тобто дати людській природі якісь надзвичайні дарування, що до них людина не має права, бо вони їй не належаться. То правда, що Господь Бог міг би дати людині позаприродні й надприродні дарування, при помочі яких вона могла б уникнути смерти, але до того мусів би вжити своєї всемогутньої щедрости.
Перші люди вже мали деякі такі позаприродні ласки, які їм не належалися. Наприклад, після сотворення вони мали не старіти, але все мали оставатися молодими. Вони, працюючи, не втомлювалися, не тратили енергії. Такі дарування, очевидно, не в досконалому стані, можемо завважити в деяких сотворіннях, які можуть бігти годинами без жодних знаків умучення, начеб декому здавалося, що вони ніколи не мучаться, що очевидно, було б неможливим для людини. До певної міри таку ласку мають малі діти, які, здається, можуть бігати й бавитися без жодного умучення. Той привілей, свобода від умучення, що нею наділив Господь перших людей, мав захоронювати їх від втоми, що було їм конечним, щоб поборювати всі труди, зв'язані з доглядом раю, в якому вони перед первородним гріхом мешкали. Щоб знизити борню між вимогами людського духа й пристрастями тіла, Господь дарував їм ласку порядку й досконалого підкореная тіла людському розумові, просвіченому Божою ласкою. Цю ласку називаємо даром оригінальної невинности в людини, що виявляється зі слів Адама й Господа. Перед первородним гріхом наші прародичі не були свідомі, що вони нагі, правдоподібно, що статеві пожадання в них ще не об'являлися, подібно як їх не видно і в малих дітях.
Відносно тої початкової невинности прародичів свідоцтвом є слова Святого Письма: "А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі та (одне одного) не соромилися" /Бут. 2. 25/. Після первородного гріха та статева пристрасть негайно виявляється, бо Книга Буття звітує: "Побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувста й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали собі смоківне листя й поробили собі пояси" /Бут. 3. 6-7/. Господь подає Адамові причину зміни, яка зайшла в його пізнанні: "Тоді Господь Бог покликав чоловіка й спитав його: "Де ти?" Той відповів: "Я чув Твою луну в саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався" /Бут. З, 9-10/. Тут Господь пояснює Адамові причину того пізнання словами: "Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?" /Бут. 3.11/. Тою ласкою Господь підпорядковував пристрасті тіла під провід людського ума, так при помочі ласки влади Господь піддав під панування людини цілу землю: "І благословив їх Бог і сказав їм: "Будьте плідні й множтеся, і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі". По тому сказав Бог: "Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу" /Бут. 1. 28-29/.
Проти всяких хвороб і старости дав Господь нашим прародичам ласку зовнішньої безсмертности - дар, який держав смерть здалеку при помочі овочів дерева життя. Щоб прародичі не стали безсмертними, Господь мусив прогнати їх із раю, як про те звітує Святе Письмо: "І сказав Господь Бог: "Оце чоловік став, як один з нас, знаючи добро і зло. Тож тепер, аби лишень він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з'ївши, не став жити повіки!" Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду порати землю, що з неї був він узятий. І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум'яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя" /Бут. З, 22-24/.
Розважмо:
Коли так глядимо на нашого прародича Адама, то бачимо, що Господь Бог обдарував його повністю усякими природними дарами, давши йому позаприродні й надприродні дарування, тож мусимо признати, що Господь був надзвичайно щедрим з першою людиною. Він дав їй усякі можливі ласки, які, по-людському кажучи, мали б її захоронити від усяких можливих нещасть, тобто які мали б допомогти людині заховати Божу Заповідь не їсти з дерева знання добра й зла: "З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш" /Бут. 2.16-17/. Здавалось би, що то була дуже легка Заповідь, тим більше, що в раї було безліч різних добрих та смаковитих овочів, які мали людям забезпечити оригінальну невинність та владу розуму над пристрастями тіла, а передусім статевого гону. Здавалось би, Господь не залишив нічого недоконаного, щоб захоронити людину від будь-якого промаху чи нещастя. Все-таки, помимо тої, здавалось би, повної захорони від усього, людина знайшла спосіб переступити Заповідь Божу.
Молитва:
Добрий Господи й Боже! Всі Твої Заповіді в раї були легкими до заховання, бо Ти дав нашим прародичам не тільки Заповіді, але також усяку допомогу їх заховувати. Коли ж тепер перенесемось до наших часів, то мусимо сказати, що й у нашому випадку Господь дав нам свої Заповіді, які не є важкими, а крім того, дав нам також усяку можливу допомогу, щоб ми могли їх зберігати. Заповіді ж Божі не є важкими, згідно зі словами улюбленого ученика Христового св. Івана Євангелиста: "З цього пізнаємо, що любимо дітей Божих, коли Бога любимо й Заповіді Його виконуємо. Це бо любов до Бога: берегти Його Заповіді. А Заповіді Його не тяжкі" /І Ів. 5, 2-3/. Як виходить зі слів Святого Письма, Заповіді Божі, які Він дав нашим прародичам, подібно як дає й кожному із нас, не є неможливими для зберігання, бо Господь не вимагає від нас нічого такого, що було б понад наші людські сили. Чому? Бо Він бажає тільки нашого добра, Господь Бог, як запевняє нас про те Святе Письмо, любить нас, свої сотворіння, безмежно: "Ти милуєш усіх, бо ти все можеш, і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння. Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим з того, що сотворив; бо якби Ти щось ненавидів, то й не витворив би. Як же щось могло б продовжувати існування, якби Ти його не забажав був? Або як би щось могло зберегтися, коли б Ти його (до існування) не покликав? Ти щадиш усе, бо воно - Твоє, Господи життєлюбний" /Муд. 11, 23-26/. Коли так роздумую над Твоїми, Господи, Заповідями, які не є важкими для зберігання, а крім того, про Твою Божу допомогу при помочі молитов та Святих Тайн, то мушу признати, що коли не зберігаю Твоїх Заповідей, то хіба лише з причини недбальства й немочі. Через те каюся з мого недбальства й обіцяю поправитися й старатись прилягти до Твоїх Заповідей, бо вони об'являють мені Твою святу волю, яку я повинен шанувати, тобто їй підкоритись і виконувати точно все, чаго вона від мене вимагає. Ти ж, Господи, знаєш, що я дуже багато разів справді каюся з моїх провин і гріхів і щиро бажаю їх оминати, та все-таки прогрішуюся проти Твоєї Божої волі з причини моєї людської немочі. Тож допоможи мені своєю всемогутністю, щоб я справді поправився. Пречиста Мати, Ти, що все своє життя сповняла волю Твого Божого Сина, вимоли в Нього й для мене ласку навернення й постійного зберігання Його Божих Заповідей, бо в них є моє життя вічне, згідно з Його словами - "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/. Амінь.