Любі друзі, ми не говорили про дари початкової невинности, які дали спромогу нашим прародичам перемагати пристрасті тіла й удержувати владу духа над тілом. Відносно захоронення перед втомою, хворобами та старістю прародичам мали помагати овочі дерева життя, що їх вони мали постійно споживати, щоб захоронювати своє тіло від старости й смерти. Перед насильними речами й пораненням захоронював їх дар ненарушимости, що давав ласку готовности, второпности й передбачуючої мудрости, з їхньою допомогою оминання небезпеки було лише звичайною рутиною. Виходить із того, що наші прародичі мали все, що тільки було їм потрібне для забезпечення певного й щасливого життя.
Справді, Адам і Єва гляділи на їхнє туземне життя з глибоким спокоєм і повною свідомістю, що їм зі зовні нічого не грозило. Не було видно жодних зовнішніх небезпек для їхнього здоров'я, бо природа й після первородного гріха була їм прихильною, їм були незнаними ні урагани, ні землетруси, бо ті небезпечні об'яви грізної природи ані в раї, ані навіть пізніше не грозили їм. У природі в початках життя прародичів не було ні потопів, ані посух, але природа, передусім перед первородним гріхом, сприяла першим людям, бо Господь хоронив їх у початках їхнього життя на землі, навіть після первородкого гріха. Перші дні їхнього життя, головно в раї, були для них часом відпочинку й приготування до майбутнього важкого життя поза раєм. Сонце своїми теплими променями будило їх кожного ранку, вказуючи, що вже сон скінчився й починається новий день із його обов'язками й працею. Надходив вечір, і природа закликала їх до нічного відпочинку, щоб набрати конечних сил та енергії для нового дня. В Раї не було зливних дощів і граду, щоб їм треба було ховатись перед ними, бо Святе Письмо нічого не згадує про будову хати, щоб захоронитися перед великою спекою чи холодом. Вони обоє, як звітує Святе Письмо, були нагими: "А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі та (одне одного) не соромилися" /Бут. 2. 25/. То значить, що погода була лагідна, не затепла, не захолодна, так що їм не треба було якоїсь особливішої одежі, яка з'явилась аж щойно після їхнього прогнання з Раю: "Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх" /Бут. 3. 21/.
Звірята в Раї не були для них небезпечними, але радше були наче освоєні домашні тварини, що слухаються кожного голосу чи приказу царя сотворінь - людини. Через те, з причини, що всякі можливі небезпеки для їхнього життя в Раї були усунені, Адам і Єва були б назавжди захоронені від будь-яких небезпек, хвороб чи зовнішніх речей, які загрожували б їхньому здоров'ю. А смерть у Раї була безсильною, щоб нашим прародичам в будь-який спосіб зашкодити, бо вони постійно споживали овочі з дерева життя. Тому вони так безжурно могли жити у тому місці розкошів, як довго повинувалися Господеві, заховуючи Його єдину Заповідь - не їсти з дерева знання добра й зла. В Раї не було небезпеки незнання чи злоби, бо не було там інших людей, крім наших прародичів. Їхня ж власна природа, яка дісталась їм з рук Творця - Господа Бога, була під кожним оглядом, як тілесним, так і духовним, досконалою. Він бо зробив їх добрими, спрямовуючи їх до найвищої мети, тобто до себе самого, бо якби були видержали в добрі, мали повернутись до Нього, щоб участкувати в Його Божому житті й безмежному щасті їхнього Творця. Очевидно, що в них були природні пристрасті, але вони оставались під контролем дару невинности, що запевняв їм провід розуму, просвіченого Божим світлом, вони ж ніколи не переступали границь їхнього інтелекту. їхні очі були завжди відкриті на світло правди Божої, а дорога спасіння була відкритою до сонця правди й добра й мала довести їх певно до мети, призначеної для них Творцем, тобто до Нього самого, їхні серця бажали тільки добра, стараючись сповняти волю Божу, що Він для них об'явив у єдиній Заповіді - не їсти овочу з дерева пізнання добра й зла: "З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш" /Бут. 2, 16/. Їхні дні були сповнені працею, що їх ніяк не мучила, бо не тратили енергії, як ми тепер, а працюючи, виробляли свої м'язи та вивчали різні речі, потрібні людям у житті.
Розважмо:
Розважаючи ті всі ласки Творця, мусимо подивляти доброту й любов Господа до людини, який обдарив наших прародичів усім, що було конечним для їхнього розкішного й щасливого життя, так що більше над те вони вже не могли собі бажати. Господь Бог, як звичайно, обдарував їх щедро своїми дарами й привілеями над міру. Нам все-таки не треба бути заздрісними з причини їхнього добра й щастя, хоч коли подумаємо про наше життя в убожестві й недостатках, така заздрісна гадка приходить деколи до голови. Чому їм було так добре, а нам так важко приходиться жити? В їхніх часах природа була досить прихильною першим людям, навіть після первородного гріха, й ніщо не загрожувало їхньому життю та здоров'ю. В наших часах усе погіршилося, бо не лише звірята, але навіть і люди настають на життя своїх сусідів. Виходячи зі забезпеченого дому, людина не певна, чи живою та здоровою поверне назад. Ті всі винаходи людські, що мали б забезпечувати життя й здоров'я людини, дуже часто є причиною різних нещасних випадків, а то й смерти багатьох людей. Кожного року тисячі людей тратять життя від автомобілів чи інших засобів транспорту, фабрики занечищують повітря і спричинюють хвороби легенів, атомові фабрики дуже часто стають причиною смерти тисяч людей, як наприклад, у Чорнобилі, а нам їхня енергія конечна для одержання тепла й освітлення по наших домах. Так-то, розглядаючи спосіб життя наших прародичів навіть після первородного гріха, мусимо сказати, що воно було, без сумніву, кращим і щасливішим, ніж сьогодні наше. Людина нашого часу мусить важко боротися проти завеликої горячі чи холоду, проти ураганів, торнадо чи паводків, проти голоду, злодіїв і розбійників, вже не кажучи про прерізні хвороби, спричинені вірусами й бактеріями, які забирають тисячі людей із цього світу.
Молитва:
Розважаючи життя наших праотців, ми заздримо їм і, може, й справедливо, бо їхнє життя, в порівнянні з нашим, було легшим та безпечнішим. Тепер пізнаємо страшну силу гріха, який від становища перших щасливих людей довів до такого незавидного стану наших сучасників. І подумати, що тільки один первородний гріх мав такі страшні наслідки на цілий рід людський! Та все-таки безмежно люблячий Господь вирятував людину від того нещасного стану, в який вона сама себе завела, бо Він, помимо всіх її гріхів і проступків, дальше любить її, як про те говорить Святе Письмо: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З, 16-19/. Добрий Спасителю мій, то правда, що наші прародичі, може, були дещо щасливішими від нас, бо їхнє життя було менш скомплікованим, а тому легшим від нашого. Все-таки не можна сказати, що Господь Бог забув за нас, бо коли так справді задумаємось над нашим минулим життям, бачимо всемогутню Божу руку, яка вживає навіть чудо, щоб нас рятувати. Тому з довір'ям звертаємось до Тебе, всемогутній наш Творче, не забувай про нас, але й далі допомагай нам. Пречиста Діво-Мати, опікунко наша перед Твоїм Божим Сином, вимоли в Нього ласку для нашого нещасного народу, щоб він, позбувшись від своїх гріхів та вад, повернув до віри батьків наших, щоб він жив богоугодним життям і шукав слави Божої в своїх починаннях. Ти можеш усе в Нього випросити для Твоїх нещасних, грішних дітей. Допоможи їм жити згідно із Заповідями Божими, які об'являють нам Його святу волю. Ми віримо в Твою всемогутню поміч молитви, віддаємось Твоїй материнській опіці, бо Ти бажаєш нашого спасіння й повороту до єдиного стада - Католицької Церкви. Амінь.