Любі друзі, ми вже розважали про природні, позаприродні й надприродні добра першої пари людей, наших прабатьків: Адама й Єви. Всі ті дари та привілеї мали на меті справляти уломності природи наших прародичів і підносити її до Божих висот. Господь обдарив їхню природу тими надзвичайними даруваннями, тому що людська природа була такою недосконалою для мети, до якої Творець її призначив, що навіть Господь природним способом не міг зробити її до неї відповідною. Все-таки Творець у своїй безмежній доброті та з любови до свого особливішого сотворіння - людини, не жалував нічого, щоб зробити її такою досконалою, як Його Божий Геній зумів, щоб її піднести якнайближче до себе самого. Ті дарування Божі для перших прародичів, що ними Він наділив їх, не обмежувалися винятково до них самих, але були дані їм як їхнє родинне надбання - спадщина. Це означає, що ті всі привілеї й дарування мали бути власністю всіх людей, вони мали належати цілій людській природі. Так що нащадки наших прародичів, мали їх передавати своїм нащадкам як спадщину по Адамі.
Свідомі тих надзвичайних привілеїв і Божих дарувань не лише для себе самих особисто, а й для цілого роду людського, вони широко відкритими очима гляділи на щастя, що його мали в Раї, якого вже людське око не мало більше бачити. Всі ті речі, тобто привілеї й ласки, були їхніми, тобто належали до їхньої власности, але також і для їхніх нащадків. Вже оглядаючи те багатство Раю, що їх оточувало, й те щастя, що його відчували, будучи свідомими, що те все належить до них, а в майбутньому - до їхніх нащадків-дітей, серця перших людей сповнялися щастям та гордістю. Вся та краса й багатства Раю стояли відкритими перед ними. Господь нічого не заховав перед ними, але радше розкрив, начеб бажав спонукати їх подивляти, глядіти й розуміти Божу доброту й любов до них. Воно не було для них важко спокійно ту всю красу розважати й подивляти, бо вони не спішилися, тому що в них не було жодного клопоту, ні небезпеки, ані страху, що можуть те місце - Рай - і всі скарби, які в ньому були, втратити. Між ними обома не було суперечок, незгоди ні чогось іншого, що могло б зменшувати їхню взаємну любов до себе, як це звичайно являється між людьми наших часів, бо навіть люди, які люблять себе взаємно, сперечаються між собою, а деколи змушені бідою чи нестатками сваряться, а то й ненавидять себе взаємно.
В тому саду розкошів не було жодного браку, а затим і клопотів, що так часто є серед нас. Бо сам Творець подбав про все, оскільки знав досконало потреби своїх сотворінь, а своєю всемогутністю міг подбати про все, що тільки їм було конечним, щоб заспокоїти всі їхні бажання. Про те Боже провидіння, яке дбає про потреби всіх сотворінь, запевняє нас Спаситель словами: "Тому кажу вам: Не журіться про життя ваше, що їстимете, ані про тіло, в що вдягнетеся; бо життя більше від їжі й тіло від одежі. Гляньте на круків, що не сіють, ні жнуть, нема в них ні комори, ні стодоли, а проте Бог їх годує. Оскільки більше варті ви від птахів!" /Лк. 12. 22-24/. Також про одежу немає чого клопотатись, коли Господь зодягає так щедро пільні лілеї, що й Соломон у своїй славі не зодягався так, як одна з них. Тож закінчує Спаситель: "І не побивайтесь, що вам їсти та що пити, і не клопочіться! Бо того всього шукають народи цього світу; Отець же ваш знає, що вам воно потрібне. Отож, шукайте Його Царства, а це вам додасться" /Лк. 12, 29-31/. То правда, що всевідучий Господь Бог знає досконало про всі наші потреби й годен нам у всьому допомогти, та в своїй любові й милосерді допомагає; може, не все є так, як нам подобається, бо Він найкраще знає, що нам потрібно й що нам вийде на користь. Завдяки тій Божій опіці в Раї не було ані однієї хвилини перерви в щасті перших людей, бо Господь Бог подбав про все. Навіть гадка про смерть чи гадка про те, що це щастя може для них мати свій кінець, не затроювали щастя й спокою наших прародичів, бо в них була певність, що добрий Творець дозволить їм у щасті жити довший час без болю й страху, який так дуже непокоїть сучасних людей, особливо в останніх хвилинах їхнього життя. В них була певність, що добрий Отець відніме в них усякий біль, зв'язаний з переходом із цього життя, подібно як зумів осолодити їм той час, коли мусив віддалити їх із місця розкошів - Раю. Очевидно, що час смерти є страшним навіть для хороброї людини, бо вона не знає, що станеться з нею після розлуки тіла з душею, що її очікує в тому незнаному для неї місці. Все-таки надія й уповання на доброго Батька - нашого Творця, повинна б бути для нас потіхою, що безмежно люблячий нас Батько наш приведе нас із місця нашого вигнання - землі, до місця, яке в особливіший спосіб нам приготовив. Тому відкиньмо від нас ту непевність, що з нами станеться після смерти, що нас на другому світі жде: щастя й радощі, а може, невиносимі страждання й пекельний вогонь? Маймо сильну надію на доброго нашого Отця Небесного, що не тільки люблячий наш Батько, але й всемогутній Бог Творець, що може зробити все, що тільки бажає. Снаситель підкреслює Божу всемогутність словами: "У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога бо все можливо" /Мк. 10. 27/. Або на іншому місці Господь повторює цю правду про всемогутність Божу: "Неможливе в людей - можливе в Бога" /Лк. 18, 27/. Цю правду про Божу всемогутність висловлює також Архангел Гавриїл словами: "...нічого бо немає неможливого в Бога" /Лк. 1, 37/.
Розважмо:
Не так Господь бажав, щоб перші люди закінчили своє життя тут, на землі. Він, що осипав їх стількома ласками й привілеями в часі їхнього життя на землі, зарядив так, що їх оминала навіть найменша прикрість у житті, рішив, що одного дня забере їх із землі до іншого вічного життя, розкошів у небі. Вони не мали вмирати, але наче в приємному сні перенестися з землі, щоб зустрітися лицем у лице з їхнім Творцем - Господом Богом. Так що мали перейти з раю, місця земного щастя й розкошів, до неба - місця безмежного щастя, злучившись із їхнім Творцем, щоб участкувати в Його житті й безмежному щасті, що ним Він від віків втішається. Очевидно, це безмірне щастя людина мала собі заслужити збереженням одної Божої Заповіді, а саме - не їсти овочу з дерева пізнання добра й зла, що росло посередині того саду розкошів. У них не було потреби їсти з нього, тому що в раї було безліч прерізних овочевих дерев, а крім того, земля була надзвичайно врожайною, так що сторицею вирощувала все, що тільки Адам посіяв чи посадив. Про їхню їжу Господь зі самого початку подбав, кажучи: "Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу" /Бут. 1, 29/. Так що з тих слів Творця для перших прародичів не було жодної журби про харчування. Про все подбав Господь для них у Раї, як довго вони перебували в ньому, заховуючи єдину Божу Заповідь.
Молитва:
Допоможи мені, Господи, навчитися із прикладу нашого прародича Адама, що людина, наділена навіть всіма природними й надприродними даруваннями, може згрішити, коли прислухатиметься до нашіптувань диявола. Запам'ятаймо собі на ціле наше життя слова Спасителя: "Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне" /Мт. 26, 41; Мк. 14, 38/. Спасителю добрий, скільки то разів я мав нагоду переконатись про ту правду, та вона все-таки не навчила мене заховувати її в моєму житті, щоб оминути небезпеку гріха, образи Твого Божого Маєстату. Я здаю собі справу з того, яким нерозумним я є, коли виставляю себе на спокусу, хоч я майже певний, що не переможу її, але радше вона переможе мене й наразить на втрату Царства Небесного. Тож допоможи мені, мій Спасителю, не тільки робити постанову, але також додержувати її в житті. Бо постанова нічим мені не допоможе, коли не буду її держатись. Св. Апостол Петро говорить про таких людей ось такими словами: "Ліпше було б їм дороги справедливости не спізнати, аніж, спізнавши, відвернутися від переданої їм Святої Заповіді. З ними трапилося те, про що Приповідка влучно каже: "Пес повернувся до своєї блювотини" або: "Свиня, вимита, качається у грязюці" /II Пт. 2, 22/. Допоможи мені, Спасителю добрий, щоб я справді повернувся до Тебе щиро й не повертав знову до давніх гріхів. Мати Пречиста, Ти добра й любляча наша Мати, помагай нам своїми молитвами до Твого Божого Сина, щоб ми відкинули наше грішне життя, що до нього привикли під час більшовицької окупації, відвернулись від нього й старались вірно служити Спасителеві. Ти знаєш, що ми були добрим і вірним Богові народом перед тим нещастям, яке полонило нас за останніх пів віку окупації. Дай нам силу зрозуміти, що таким Богові противним життям приготовляємо собі нещасну вічність у пекельному вогні. Ми знаємо, що Ти бажаєш тільки нашого добра й все робиш, щоб ми його осягнули, тобто, щоб ми дійшли до Твого Божого Сина й злучились із Ним у Його Небесному Царстві. Але Ти добре знаєш, якими слабкими ми є в наших постановах, тож допоможи нам своїми молитвами, бо ми знаємо, що Ти можеш усе в Нього осягнути для нас, Твоїх грішних дітей. Тож не відмов нашим проханням, але вислухай і допоможи нам! Амінь.