Любі друзі, пізнавши, як Господь Творець забезпечив усіма привілеями й ласками наших праотців, нам, без сумніву, цікаво пізнати, якими були їхні нащадки? Чи були вони подібними до нас, а чи повністю відмінними? І в чому була та різниця? Щоб на це відповісти, погляньмо найперше на наших праотців, очевидно, перед первородним гріхом, який звихнув їхню первісну досконалу природу, звернувши її до зла - до гріха. Помимо всіх їхніх дарувань і привілеїв, вони далі оставалися звичайними людьми. Очевидно, їхній світ, без усяких тих недосконалостей, що їх зараз у ньому стільки, але так зайшло в ньому тільки тому, що Господь Бог, караючи Адама, прокляв землю, на якій він жив: "За те, що ти послухав голосу твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки вона буде тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох" /Бут. З, 17-19/.
Очевидно, світ Адама й Єви, якщо б вони зберегли Божу єдину Заповідь, що її дістали в Раї, був би далі людським світом, але без усіх недосконалостей, що їх тепер усюди повно. Люди й далі мусили б працювати, їсти, пити й спати, мучитись і підкріплятись сном до нової праці. Серед них були б такі, які женилися б і мали б дітей, а з тим втішались би звичайною рутиною родинного життя, його щастя, гризот, клопотів та хвороб. Нащадки наших прародичів були б такими самими людьми, як і мешканці сучасного віку. Нерівності, що є прикметою людського роду, були б також і між ними, але без тих усіх вад, які зараз так дуже поширені серед нашого народу як наслідок ворожої проти-християнської окупації. Очевидно, були б відмінності фізичні, моральні й інтелектуальні, бо ж за час тих століть знання й культура поступили б, а з ними зростали б і знання людей. З них деякі займали б високі уряди, інші вдоволилися б нижчими, згідно з їхніми здібностями й можливостями. Були б учителі й ученики, напевно, були б зі зростом числа людей, провідники й організації, уряди й закони. Можливо, не такі досконалі, як у нас сьогодні, але вони були б вистачаючими для людей тодішніх часів.
Всі ті речі є конечними в кожній спільності, бо вони є звичайними доповненнями суспільного життя кожних часів. Хоч наші прародичі, тобто Адам і Єва, старались заховати Божі, дані їм надбання й привілеї, щоб їх передати своїм нащадкам, все-таки протягом того довгого часу, численних генерацій, були б такі люди, які віддалилися від Закону Божого й грішили. На те натякає Святе Письмо, головно в главі Буття 6-й, кажучи: "І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки, побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав" /Бут. 6. 1-2/. Питання є, хто ж були ті сини Божі? Здається, що то були нащадки Сета й Еноса, які були вірні Богові в тих часах, виховані чесними та чеснотливими батьками: "Тоді Адам знову спізнав свою жінку Єву, й вона вродила сина й назвала його Сет, бо, мовляв, Бог дав мені другого нащадка замість Авеля, що його вбив Каїн. У Сета теж народився син, і він дав йому ім'я Енос. І тоді почали закликати ім'я Господнє" /Бут. 4, 25-26/. З появою гріха серед людей, позаприродні й надприродні дарування Божі відійшли від грішних людей, так що вони вже не змогли передавати своїм нащадкам одержані від Творця привілеї та досконалості. Так-то почали жити на землі, й то близько себе, два роди людей: Богові противні й богобоязні. З часом богобоязні під впливом грішного світу й злого прикладу грішників почали звільна віддалюватися від Божого Закону. Так що оригінально добрий народ змішався з грішниками й сам став грішним, і ті грішні звички й вади передавав своїм нащадкам.
Розважмо:
Коли ж тепер думаємо про такі можливості, тобто, що було б, якби нашим прародичам народилися діти перед первородним гріхом, а інші були б народилися вже після первородного гріха? Питання є, що було б краще? Виходить із того, що було б два роди людей: до певної міри надлюдей, тобто народжених перед первородним гріхом із усіма привілеями, що їх мали прародичі, й друга категорія людей, народжених уже після первородного гріха, позбавлена всіх тих дарувань і привілеїв, що їх мали наші прародичі. Очевидно, співжиття тих двох родів людей - упривілейованих і без усіх тих дарувань було б важким, важчим навіть, як таке співжиття є у наших часах. Розв'язкою в тому випадку було б, якщо б добрі нащадки наших прародичів з'єдналися й підкорили злих нащадків під свою владу; все-таки, як знаємо з багатьох прикладів (навіть у наших часах), грішні люди радше єднаються й підкоряють добрих, богоугодних людей. Про життя наступних поколінь Святе Письмо каже: "Побачив Господь, що людська злоба на землі велика, та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, і жалував, що сотворив людину на землі, тож на серці Йому стало важко; і сказав: "Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що сотворив їх" /Бут. 6, 5-7/. Як бачимо, незабаром після первородного гріха люди стали такими противними Богові своїми гріхами, такими непослушними, що Бог Творець, який на початку свого творення, дивлячись на діло своїх рук, на природу, був задоволеним: "І побачив Бог усе, що сотворив: і воно було дуже добре" /Бут. 1, 31/, гірко розчарувався. Все було добре, тобто природа й усі звірята були добрими, за винятком царя всього Божого Творива - людини. За своїм царем - людиною пішла й земля, на якій людина жила: "Але земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства. Бог глянув на землю, а ось вона зіпсована, бо кожне тіло занапастило свою путь на землі" /Бут. 6, 11-12/. Так що вже тоді, через небагато літ після первородного гріха, людство було зіпсуте, то що тепер сказати про нього, через стільки тисяч літ після первородного гріха? Людина з кожним роком стає гіршою, віддаляється від свого Творця й Господа, так що Господь і тепер боліє над людством, яке, замість бути Йому вдячним за життя й усі Божі ласки, грішить проти Нього!
Молитва:
Що ж нам, грішним людям, казати, добрий наш Творче й Господи? Очевидно, що нам треба каятися з наших гріхів і проступків та благати в Тебе милосердя й прощення наших провин. І ми каємось, але що з того, коли наше каяття є лише в нас на устах, а не в ділах, чого від нас Господь бажає! Ми свідомі того, що самі з себе не зможемо справді залишити наших гріхів, звернутись до Тебе, наш Спасителю! Але ми маємо надію на Твоє милосердя й на Твою безмежну любов до Твоїх сотворінь і просимо: допоможи нам, щоб ми не лише устами, але й цілим серцем каялись та бридилися наших гріхів. Ти всемогутній Господь, отже, можеш зробити все, що тільки захочеш, як про те говорить псалмоспівець: "Наш Бог на небі; усе, що захотів, створив Він" /Пс. 115, 3/. Тож, Господи, зглянься на наш нещасний народ, що вже стільки витерпів від наших і Твоїх ворогів за час його історії. Май милосердя над ним, прости всі його прогріхи й вади, дай йому сильне бажання повернути до Тебе й Тобі єдиному служити. Він був добрим та богобоязним народом, але під впливом безвірних окупантів відвернувся повністю від Тебе, зійшов з дороги правої й ступив на стежку безправ'я, не відкидай його назавжди від себе, але своєю правицею спрямуй на дорогу, що веде до Тебе, щоб він, як давніше, відвернувся від гріхів і почав служити Тобі єдиному. Мати Божа й Мати наша, бо Тобі віддав нас Твій Єдинородний Син із хреста, на якому висів серед страшних мук; помимо болю й страждань, пам'ятав про нас, про невірних людей, за яких так важко терпів. Вимоли в Нього милосердя для нас усіх, щоб Його Пресвята Кров, яку за нас, за наше спасіння пролляв на хресті, не була пролита марно, але щоб вона обмила нас усіх та навернула до Нього. Дай, Пречиста, нам свою помічну руку, яка бажає провадити нас до Твого Божого Сина, щоб ми, підкріплені Його Божим словом, стали добрими людьми, відкинувши всяке зло й вади нашого грішного серця, служили Йому єдиному! Ти, Пречиста, все можеш у Нього вимолити, бо Тобі Він ні в чому не відмовить, подібно як не відмовив у проханні в Кані Галилейській. То правда, що ми не можемо Тобі нічого дати взамін за Твою опіку й Твої молитви, але Ти, добра Мати, яка помимо нашої злоби й наших гріхів любить нас усіх, Твоїх грішних дітей. Тож не опускай нас самих, але заступайся за нами повсякчас, аж до тієї хвилини, коли ми станемо вже в Небесному Царстві, щоб там хвалити Тебе й прославляти по всі віки віків. Амінь.