Любі друзі, ми вже доказали, що цей пречудесний порядок у всесвіті не може бути вислідом нерозумної природи, як про те думають і вірять атеїсти. Він не є також вислідом якогось припадку, бо в ньому все є так скомпліковане й так по-мистецьки зложене й упорядковане, що негайно осягає свою безпосередню мету, а тоді враз із цілим всесвітом осягає свою остаточну мету. Так, дорогі, той порядок у всесвіті влаштував безмежний Божий розум самого Господа Бога Творця, так що він мусить осягнути ту мету, що її мав на гадці Божий Творець. Виходить із того, що Творець не тільки сотворює все із нічого, але також після сотворення спрямовує все до їхньої мети, чи, сказавши іншими словами, Він єдиний володіє всесвітом, і ніхто інший.
Це Боже правління світом не є ані демократичним, ані аристократичним, ані не є таким слабким, що боїться, щоб хтось не участкував у ньому, на подобу диктаторської влади. Це Боже правління не поставлене на всемогутності зі страху перед суперництвом, не є основою обережності, щоб набирати сили, ані не має причини відмовляти в напрямних підданим. Якраз напроти, Господь Бог дає участь у своїй силі кожному, хто є спроможним мати таку спрямовуючу силу, тобто всім розумним сотворінням. Вже при сотворенні перших людей, розумних сотворінь, Господь Бог благословив їх і дав їм управління такими словами: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю, та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі" /Бут. 1, 28/. Тими словами Господь Бог дав людям управління над видимим світом, не обмежуючи його нічим, тому що в тих словах немає нічого іншого, як тільки те, що людині дається влада й управління над рибами водними, птицями небесними й над усяким звіром, що рухається по землі. Так що, якби людина могла перенестися в якийсь інший світ і там поселитися, вона правдоподібно могла б уживати те управління в тому іншому світі. Тим способом певна Божа всемогутність дає причину всякої правдивої сили сотворінь. Бо Господь любить своє сотворіння, особливо своє найвище сотворіння на землі - людину - без жодного обмеження.
То правда, що Господь Бог каже своєму сонцю світити на всіх без винятку, навіть на атеїстів і безбожників, та на тих, що Його знають і Йому вірно служать, адже Він опікується всіма та дбає про всіх, бо Він любить усе, що сотворив. І тому Спаситель дає нам за приклад свого Небесного Отця, щоб ми Його наслідували в любові наших ближніх: "А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних" /Мт. 5,44-45/. І це не є наше знання про Господа Бога, що уможливлює ці речі людині, але радше Боже знання про нас. Та й Він робить ті всі речі для нас тому, що Він нас сотворив і бажає, щоб ми мали все, що нам до нашого туземного життя потрібне, як про те запевняє нас наш Спаситель, кажучи: "Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш - їжі, тіло - не більш одежі? Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші?.. Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш Небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" /Мт. 6.25-27: 31-33/. То правда, що Господь Бог, сотворивши нас, поставив нам за нашу остаточну мету себе самого й, здається, тим самим зобов'язав себе подбати про все, що нам до туземного життя потрібне. Від нас Він бажає одного, а саме, щоб ми старались осягнути цю мету, до якої Він нас призначив, як про те повчає нас Божественний Спаситель словами: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" /Мт. 6, 33/.
Розважмо:
Через те, коли невіруючі чи атеїсти думають, що, заперечуючи Господа Бога, вони Його нищать, вони радше нищать себе самих. Бо в природі є правдиві причини, тобто такі, які продукують дійсні висліди своєю дією, без огляду на те, чи про Господа Бога думають чи не думають, але жоден із тих вислідів не може існувати без Господа Бога. Він бо є єдиною Істотою, яка творить усе, що тільки існує чи живе, щоб творити всі дії живих сотворінь, подібно як і дії всіх існуючих речей. Без Божого рішення і співпраці ніщо не могло б статися. На це також вказує наш Спаситель, очевидно, в Його надприродній площині, що також має свою вартість у природньому світі, кажучи: "У мені перебувайте - а я у вас! Як не спроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені... Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось в мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, і вони згоряють. Коли ж ви в мені перебуватимете і мої слова у вас перебуватимуть, - просіте тоді чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас" /Ів. 15, 4-7/. Це є велика правда, що все, Богом сотворене, потребує Його, не лише щоб перейти зі світу можливого в дійсний світ, чи з небуття в буття, але все потребує Його підтримки в житті та в існуванні, подібно як Його співпраця є в кожній дії чи діяльності сотворінь. Без Господа Бога, без Його співпраці в нашій діяльності ніщо не могло б бути зробленим. Тобто, без Його підтримки ніщо не могло б існувати, а без Його співпраці не могло б діяти. Так, то не природа приводить будь-що до існування, до життя, але напроти, - тому що Господь існує й діє, різні речі постають із нічого. Так, то єдиний Господь Бог, який сотворює та управляє природою, й тому всі речі приходять природно до існування й до життя. Господь Бог не лише всім управляє, але й творить підлеглі управління, які участкують у Божій дійсній силі. Через те людські сили є найкращим доказом Божої сили та Його пошани до сотворінь.
Молитва:
Мій Господи й усе моє! Ти сотворив мене з нічого й своєю Божою підтримкою вдержуєш мене в житті й існуванні. Ти співпрацюєш із кожним моїм рухом, ділом, словом та гадками, вказуючи мені Твою силу, знання та любов до мене, бо Ти бажаєш не лише, щоб я існував, але також, щоб своєю працею й життям здійснював моє спасіння. Зі свого боку, Господи, Ти помагаєш мені й ведеш мене до себе, воднораз же приймаєш Твою працю, наче моє власне діло, бо бажаєш, щоб я дійшов до Тебе. Допоможи мені, Господи, не тільки пізнати, скільки то добра Ти робиш для мене, але також бути вдячним Тобі за всі Твої старання й опіку наді мною, грішним Твоїм слугою. Я щиро бажав би йти за Тобою й сповняти Твою Божу святу волю, але Ти добре знаєш, який я грішний, та як ті мої гріхи перешкоджають мені йти слідом за Тобою, але все-таки моя, первородним гріхом знесилена природа не хоче слухатися мого розуму, який пізнає, що мені треба робити, однак того не робить. Вже св. Апостол Павло завважив це противенство в нас, кажучи: "Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх. Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю. Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із Законом, що він добрий. Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати - то ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, Закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й підневолює мене законові гріха, що в моїх членах... Отже, то я сам служу умом Законові Божому, а тілом - законові гріха" /Рм. 7, 14-23; 25/. Пречиста Діво, Мати Божа й Мати наша, випроси нам у Твого Сина цю велику ласку, щоб ми не тільки нашим умом, але й цілою нашою істотою служили Йому, бо Він того від нас бажає, бо тільки в той спосіб докажемо, що Його справді любимо. Він бо дав нам спосіб, як Його любити, кажучи: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете." Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 15; 21/. Амінь.