Любі друзі, існує багато людських понять чи ідей стосовно Господа Бога. Дивним, однак, у справі розуміння Господа Бога Творця, є те, що, помимо того, що Господь сотворив людей і в їхньому існуванні й житті підтримує й співпрацює з кожним їхнім ділом, словом, гадкою й бажанням, вони Його, свого Творця, не знають, їхні поняття чи пак ідеї про Господа Бога переважно хибні. Деякі заперечують існування Його, без якого вони самі не могли б існувати, бо Він із нічевости своїм могутнім словом привів їх до життя. Тож і не дивно, що Бог Творець, бачачи й слухаючи ті людські твердження про себе, надихнув псалмопівця на слова: "Каже безумний у своїм серці: "Немає Бога!" Зіпсувалися, мерзоту коять; нема нікого, хто добро чинив би. Господь із неба споглядає на синів людських, щоб подивитись, чи є розумний, що шукає Бога. Всі відвернулися загалом і зледащіли; немає нікого, хто добро чинив би, нема ані одного" /Пс. 14,1-3/. Ця глупота має довге життя й багато різних форм. Багато людей були вдоволені своїм поняттям про Бога, вважаючи, що світ почувається добре й без Господа, тому що вони не спроможні Його бачити. Через те вони заключають, що Господа немає, отже, Він не існує, іншими словами, згідно з їхньою філософією, виключають Його й заперечують Боже існування. Не хочуть зрозуміти, що є багато речей, які не підпадають під людські відчуття, а вони все-таки існують, як наприклад, атоми, електрони, протони тощо, яких ми бачити не можемо, а все ж таки вони існують. Подібно й електрики людина не може бачити, але в її існуванні вона може переконатись із її дії. Інші люди, хоч і не багато мудріші, все-таки більш толерантні, є готовими признати Боже існування, якщо Він буде займати місце, ними для Нього призначене, тобто якогось чужинця, поза світом, наче якогось гостя у світі або якусь частину світу. Коли замислимося над їхніми поняттями про Бога, мусимо сказати, що вони поводяться, як ті нерозумні діти, хоч і називають себе філософами, й помимо розуму, яким Творець наділив їх, Його не можуть знайти й розпізнати. Він же ж не тільки їх із нічого сотворив, але й у тому житті підтримує: "Бог, що сотворив світ і все, що в ньому, Він, бувши владикою неба і землі, не живе у рукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських, немовби Він потребував чогось, даючи сам усім життя, дихання і все. Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи й границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть Його, - хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуєм" /Ді. 17. 24-28/.
Також немає чому дивуватись, що Господь нарікає на синів Ізраїля, кажучи: "Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. Віл знає господаря свого, а осел - ясла пана свого, Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє" /Іс. 1, 2-3/. Це справді іронія, що Господь нас із нічого сотворив, своїм Провидінням огортає й охороняє, а люди Його не знають і не почитають. Зі слів Діянь Апостольських: "У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо" ясно виходить, що Він сповнює нас, підтримує в житті й існуванні, й без тієї Божої підтримки ми не могли б ані хвилини прожити, як про те свідчить псалмоспівець: "Усі вони від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш Дух Твій, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш Твій Дух, - вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 103. 27-30/. Зі слів Псалма, подібно як і Діянь, розуміємо, що нам треба Божої повної співпраці, щоб ми могли будь-що чинити, без неї ми нічого не зробили б. Він бо є тим єдиним непорушним рушієм усього, що існує. Кожне сотворіння, а передусім людина, повністю залежить від Господа в усьому, не лише в її природному, туземному житті, але й у надприродному, тобто в осягненні нашого спасіння, згідно зі словами нашого Спасителя: "У мені перебувайте, а я - у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15.4-5/.
Розважмо:
Нам видається неможливою річчю, щоб ті люди, розумні сотворіння, не могли пізнати тієї багатогранної залежности чи, радше сказавши, повної залежності, й не тільки їхньої, але й усіх речей у всесвіті від всемогутнього Творця й Господа Бога. Та воно є істиною, що людина, наділена Творцем розумом та свобідною волею, не хоче признати того, що повинно б бути для неї самозрозумілим. Виходить, що гордість, яка привела збунтованих ангелів до відмови послуху й почитання Творцеві, а затим їхню покару в пеклі, не дозволяє людині зрозуміти, що вона сама зі себе нічого осягнути не може й у всьому повністю залежить від свого Творця й Бога. В одному вона є повністю свобідною, тобто грішити й переступати Закон Творця. Бо рішення добро творити мусить людині піддати Господь Бог своєю актуальною ласкою, яка радить їй те чинити, тому що воно є добром і того від неї бажає Творець. Її воднораз ця ласка мусить у тому доброму намірі піддержувати, щоб людина дійсно це добре діло виконала, бо такою є воля Божа. Відносно гріха, то для того не потрібно Божої ласки й співпраці, бо гріх противиться Божій волі, а ласка помагає тільки для добра. Рішення людини переступити Заповідь Божу повністю належить до людини й через те вона є повністю відповідальною за кожний гріх, якого допускається. Тому й кари за гріхи, які людина в житті вчинила, вона повністю сама заслужила.
Молитва:
Господи мій Боже, я повністю свідомий того, що я в усьому залежу від Тебе, від Твоєї ласки. Наділюючи мене свобідною волею, Ти зобов'язав себе співпрацювати в усьому, що тільки я порішу робити. Ти залишив мені повну свободу дії й тому не хочеш здержати мене від нічого, навіть у тому випадку, коли моє рішення й моє діло може довести мене до пекельного вогню, вічної муки в пеклі. Однак, всемогутній Творче, знаючи мою волю, звихнену первородним гріхом, та її схильність до зла, уклінно прохаю Тебе, візьми мою волю в свої Пресвяті Божі руки й чини все, що тільки Тобі подобається. Не дозволь, щоб я за всі Твої ласки й Твою Божу любов відплачував гріхами, переступленням Твоїх Божих Заповідей. Бо тим способом, напевно, заслужу собі на вічний пекельний вогонь. Мати Пречиста, Заступнице нас, грішних, вимоли нам ласку в Твого Божого Сина, щоб ми покинули всякі гріхи й, повернувши до Нього, вірно служили Йому. Ти все можеш у Нього випросити для нас, Твоїх грішних дітей, тож не залишай нас на поталу наших пристрастей, на спокуси нашого відвічного ворога - диявола. Покрий нас своїм омофором і борони нас повсякчас від спокус ворога нашого спасіння. Ми хочемо Богові служити, але Ти знаєш, як дуже вороги нашого спасіння відвели нас від Господа й навчили чинити зло замість добра. На Тебе покладаємо нашу всю надію, бо Ти - наша добра, любляча Мати й напевно допоможеш нам повернути до нашого Бога й нашої остаточної мети, й допомагатимеш у всьому, що до неї веде! А ми за те прославлятимемо Тебе тут, на землі, й по вічні віки. Амінь.