Любі друзі, є ще й інше нерозумне поняття про Божу всемогутність, яке твердить, що Господь Бог Творець з причини сотворення втратив дещо зі своєї всемогутности, даючи участь сотворінням, воднораз утратив свою свободу. Коли розважаємо ті всі ідеї філософів, то найкраще звернутися до Біблії. Святе Письмо каже, що Господь Бог - це досконала Істота під кожним оглядом, яка існує силою своєї дефініціїесенції, як Він сам про себе говорить Мойсееві: "І промовив Бог до Мойсея: "Я той, хто є", і додав: "Так промовиш Ти до синів Ізраїля: "Я - є" післав мене до вас". І сказав Бог знов до Мойсея: "Так промовиш до синів Ізраїля: Господь Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова післав мене до вас. Таке моє ім'я навіки, і таке моє найменування з роду в рід" /Вих. 3,14-15/. Виходить зі слів самого Бога, тобто з дефініції, чи з опису, Його Божої Істоти, що Він ніколи не почав свого існування та ніколи його не закінчить, тобто Він завжди був, є й завжди буде! Чи, інакшими словами, Його дефініція - це саме існування. Тому все, що Господь має, - має від себе самого, й тому Він не може набути якоїсь нової досконалости, ані з тих досконалостей, які має, не може жодної втратити. Бо якщо б міг набути якусь нову досконалість, означало б що Він її перед тим не мав, а затим не був повністю досконалим. Ані жодних із тих досконалостей, які має, не може втратити, бо знову, тратячи одну з них, не був би досконалим, тому що повністю досконала Істота Божа мусить мати всі досконалості, які включаються в Його дефініціїесенції. Виходить із того, що без огляду, скільки тих досконалостей Господь Бог уділив сотвореному світові, Він жодної з них не втратив, бо Він ані нічого зискати ані втратити не може, тому що безконечно досконалий і всі досконалості мусить в собі завжди мати. Сотворюючи різні світи, Господь лише переносить їх із світу можливостей у світ реальний. Глядячи в свою Істоту, Господь Бог не тільки бачить всі свої досконалості, але також те, як вони можуть бути здійснені в реальному світі. Ті всі сотворені світи є лише несовершенним наслідуванням Його Божої природи, Його досконалостей, яких є безмежне число, й які самі в собі є безконечними.
Деякі люди роблять невірне порівняння Бога й сотвореного світу з людиною та її політичним твором - державою. Про те серйозно сперечалися по обидвох боках залізної заслони, що держава, яка є людиною сотвореним знаряддям політичного життя, автоматично заміщує її творця - людину. Радикальні революціонери кажуть, що держава пожирає людину, знову ж ліберальні твердять, що держава лише її абсорбує. Коли ж прийняти таке упокорення на космічному рівні, це означає - замінити факт сотворення й досконалости Божества міфом загального універсалізму. Вони твердять, що Боже сотворення висить над Богом і остаточно Його знищить. Ця ідея, сказати б: немудре поняття про Господа, є базою таких теорій деяких людей. Бо як ми вже натякнули, що Господь Бог - це не сотворіння або істота, якої перед тим не було, тобто не існувала, але заіснувала тоді, коли Господь своєю всемогутньою силою привів із небуття до буття й існування й вона тепер існує, її існування, однак, окреслене певним часом та точно означеним місцем, тобто вона в часі появляється й у часі зникає, як про те говорить Псалом 104: "Усі вони від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; Зішлеш Твій дух, — вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 104, 27-30/.
З повищесказаного виходить ясно, що все повністю залежить від Господа Бога, Творця неба й землі й усього, що є в них. Він-то єдиний переводить усе із неіснування в існування й у життя, а по якомусь часі забирає в них те життя, а на їхнє місце творить інші сотворіння, відповідно до свого вподобання, як на те натякає вже згаданий Псалом: "І Ти відновлюєш лице землі". Теж, існує основна різниця між Господом Богом та сотвореним всесвітом. Отже, всесвіт не може верхувати над його Творцем - Господом Богом, тому що він існує лише завдяки творчій Божій силі та Його повній підтримці, від якої він повністю залежить у всьому, та сам у собі він є нічим. Він у нічому не може доповняти Господа Бога, від якого у всьому повністю залежить. Ця пропорція, про яку згадують псевдоучені, є лише дитячою вигадкою. Нам треба розважати, з одного боку, Господа Бога, безмежно досконалу Істоту, повністю від нікого й від нічого незалежну, від якої все, що тільки існує, було до життя й існування покликане, та у всьому, як у існуванні, так у кожній своїй дії, залежне. З другого боку, маємо всесвіт, Богом з нічого покликаний до існування з усім тим, що існує в ньому. Тож без огляду на те, що людина своїм маленьким розумом думає, ті незмінні правди про Бога Творця, як від віків існували, так і повік остануть такими самими.
Розважмо:
Скільки то разів у нашому житті ми глядимо на той наш безмежний, величавий всесвіт, так досконало в усе випосаджений, що в безграничних просторах ширяє без будь-якого видимого водія, додержується завжди досконалого порядку, та без жодних видимих законів напрямних та якихось видимих істот, які б керували чи гляділи як ті закони працюють. А скільки то разів ми порівнювали себе самих із тим всесвітом, так точно впорядкованим в його чудесній пов'язаності й повноті, що його ми ледве можемо зрозуміти, як то ця нерозумна природа може мати такий досконалий порядок, у той час коли нам, розумним сотворінням, так важко вдержати порядок у наших спільнотах, державах, а то й у наших особах. Так все в природі, у всесвіті таке досконале, таке впорядковане, що зі здивуванням питаємо себе, хто це все так досконало впорядкував і в такому досконалому порядкові вдержує? Відповіддю на це питання буде: єдиний, безмежно розумний та всемогутній Господь Творець, який усе з нічевости своїм єдиним словом привів до існування й у ньому від віків удержує. Тому неможливою річчю є порівнювати Бога Творця та Його вселенну з людиною та її ділами. Все, що Господь творить, є звершеним, досконалим, а кожне діло людини виявляє її неміч, недосконалість, її слабості. Навіть хоч вчені заявляють, що Божі творива верхують над їх Творцем, цього розумна людина ніяк де може прийняти, бо причина мусить завжди бути досконалішою від її висліду, бо вона мусить містити всі досконалості, які знаходяться у висліді, й то в досконалому виді, й тоді щойно зможе їх передати вислідові. Однак так не можна казати про Господа Бога й про Його сотворіння, тому що вони залежать від Божої всемогутности не лише в своєму початку, але також у продовженні свого існування, й то під кожним оглядом.
Молитва:
Господи Боже мій, дозволь мені якнайкраще оглядати діла Твоїх рук, чи радше Твоєї всемогутньої сили, а тоді славити Тебе за все, що Ти вчинив. Я навіть не бажаю розуміти Твої Божі досконалі твори, бо вони перевищують мою спромогу розуміння. Допоможи мені радше глядіти на діла Твоєї всемогутности й хвалити Тебе, як це робить псалмоспівець: "Хваліте Господа з неба, хваліте Його на висотах! Хваліте Його, всі ангели Його, хваліте Його, всі воїнства небесні! Хваліте Його, ви, сонце й місяцю, хваліте Його, всі ясні зорі! Хваліте Його, ви, небеса небес, - і води, що над небесами, нехай ім'я Господнє хвалять! Бо Він повелів, і створились. Поставив їх на віки вічні і дав Закон, який не перейде. Нехай (усі) ім'я Господнє хвалять, високе бо ім'я Його єдине. Велич Його понад землю й небо" /Пс. 148, 1-6; 13/. Пречиста Мати, дозволь мені запозичити в Тебе слів похвали Господа Бога, що їх Ти висказала після Благовіщення: "Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм" /Лк. 1, 46-47/. Амінь.