Любі друзі, приходить нам на гадку, як Господь Бог впливає на наші найвищі духовні снаги, тобто на наш розум і на нашу волю. Як знаємо, Господь Творець дав людині розум-інтелект, що має спромогу застановлятися над матеріалом, даним йому нашими органами чуттів, його розважати й із нього творити поняття про зовнішній світ. Відносно ж нашої волі, яка є повністю свобідною й тому може діяти або не діяти, рішатися на одну річ або на іншу, цілковито противну першій, то й на неї Господь Бог може також впливати, і Його дія не є незвичайною, тому що в ній природні причини є заміщені самим Богом. Це є прозаїчна рутина кожної хвилини людських раціональних дій. Наприклад, професор у вищих студійних інститутах не є нічим іншим, як слугою. Він подає студентам матеріали, які студенти мають розважати й зрозуміти. Тими матеріалами є правди, які він тільки їм подає для осмислення. Та він не може зробити з тих правд дарунок інтелектам чи умам студентів, він не може напечатати їх у їхніх умах. Професор, однак, і сам не є досконалим, не все з матеріалів чи лекцій він сам розуміє, бо ж він сам є також лише людиною, що може помилятися, тож сам не все точно сприймає з того, що викладає. Очевидно, якщо він навчає багато літ і постійно сам вчиться, тоді він все краще пізнає предмет свого навчання, а затим може все якнайкраще пояснити для користи своїх студентів.
А тепер подумаймо: коли звичайна людина - професор має спромогу, добре засвоївши предмет своїх викладів, подати його зрозуміло своїм учням, то оскільки більше всезнаючий і безмежний розум Бога Творця може те зробити з предметом, який Він повністю знає, бо його сотворив у свому всеобнімаючому інтелекті, якнайглибше під кожним оглядом пізнав, тож може те досконале знання людям передати. Він не потребує нічого пізнавати, тому що кожна правда - це тільки недосконале наслідування Божих, безмежних щодо числа й досконалих самих у собі совершенств. Через те Господь має можливість поділитись своїм знанням із нами прерізними способами. Коли ж Господь навчає нас, тоді нам не треба розважати й студіювати праці Божого вчителя й пізнавати Його якнайбільші старання відносно предмета, тому що від Господа Бога кожна людина, яка Його слухає, має спромогу зрозуміти й взнати те, що Він у своєму милосерді нам до розуміння подає. Сила, яку кожний учитель уважає за свою стосовно його предмета, не є виключно його власною, тому що Господь має в тому свою частку, тобто Першої Причини усього, що реально існує. Тобто єдиний Господь Бог це все, що ми пізнаємо, сотворив із нічого, тому що кожний предмет і кожна правда Ним із нічого сотворені, як про те Спаситель наш сам свідчить словами: "Я - путь, істина і життя!" /Ів. 14, 6/. Отже, оскільки Спаситель ототожнює себе з дорогою, істиною й життям, Він це все мусить мати в собі повністю.
Будучи джерелом усякої правди, Він також має всі, й то найдосконаліші засоби та способи, щоб нам її в найкращий спосіб подати. Він може зробити з правди дарунок нашому інтелектові, як те Він зробив ангелам при помочі влитих ідей, що їх Він створив у їхніх умах без їхнього труду чи праці. Господь може уділити ці правди при помочі візії-видіння, як це робив із пророками, яких посилав до жидівського народу, об'являючи їм ті правди, з яких деякі вони самі не були в спромозі зрозуміти. Вони були незрозумілими не лише пророкам перед приходом Спасителя, але навіть Його власним учням. Що більше, ті правди, навіть після того, як вони вже здійснилися, такими остали. Так воно є, Господь може все чинити, уділяючи знання й розуміння своїм людям, тому що акт знання є також дійсністю, а не фікцією. Воно в кожній хвилині залежить від причини кожної дійсности, від Бога Творця, найбільшої й найвищої дійсности. Ми також знаємо й розуміємо, але не повністю самі від себе, не в абсолютній незалежності від Творця всякої правди. Тобто ми знаємо не по-божеськи, але звичайно, на спосіб сотворінь, що їх Господь порушує й підтримує в кожній хвилині дійсного руху. Господь Бог мусить представити нам правду, співпрацювати з нашим розумом, щоб ми могли її зрозуміти й тим способом зробити її нашою власністю. Так діяти може тільки всемогутній Господь Бог у нашому умі. Це є привілеєм першої, тобто Божої причини, яка є єдиним виясненням всього, що докопує людський розум-інтелект.
Розважмо:
Дуже доброю річчю для нас є те, що Господь Творець допомагає нам і підтримує нас у нашому фізичному житті, але також те, що Він може помагати в набутті нашого духовного знання. Під тим оглядом Господь помагає нам найперше тим, що подбав про предмети нашого знання, тобто про всесвіт і про всі предмети, які в ньому знаходяться. Господь підтримує і вспомагає наш інтелект, даючи йому силу розуміння та засвоювання даних правд. Ми довідуємось про те, осмислюючи ситуацію тих нещасних людей, які з причини хвороби їхнього інтелекту чи якихось інших причин позбавлені спроможности розуміти й засвоювати певні правди. Це є великим, Богом даним привілеєм для людини - вживати той чудовий інструмент, що ним є наш інтелект, який підносить нас дуже високо понад усіх звірят та інших Божих сотворінь, які того інтелекту не мають. Маючи від Господа привілей пізнання й розуміння, ми так привикли до того, що навіть не здаємо собі справи з того, якими щасливими ми є, що добрий Господь нам його дав! Бо як би ми могли пізнавати різні речі, як розуміти й цінити все твориво кругом нас, коли б того інструмента пізнання й розуміння речей, тобто розуму, були позбавлені. Ми справді були б нещасними сотворіннями, бо не могли б засвоювати собі знання прерізних справ, які для кожної людини є такими важними, бо без тої снаги людина не могла б творити жодних заключень, які є конечними для нашого знання та поступу в освіті й науці. Без неї ми завжди мусили б починати від початку, знову вивчати те, що ми вже пізнали й засвоїли, так що поступ у знанні був би для нас майже неможливим. А з нашого власного досвіду знаємо, як такий поступ у знанні є конечним кожній людині, а передусім дітям та молодим людям, бо без нього ми всі оставались би на рівні дитини, без можливости розвинути те знання, що його при помочі наших відчуттів із зовнішнього світу одержали. Та й загалом неможливим був би всякий поступ у знанні, науці, й пізнанні правд Божих, Його Заповідей, а затим і можливість гідно з них користати в служінні Богові й поступати в чеснотах. Те все наш добрий Творець уже перед віками передбачив і нас таким привілеєм наділив, хоч ми не все дякуємо Йому за ту Його доброту. Через те нам треба молитись до нашого Творця, щоб дозволив нам зрозуміти ті всі Його привілеї й їх уживати на Його славу, а для нас самих на користь.
Молитва:
Боже мій і Творче, коли так споглядаю на той всесвіт, що мене оточує, воднораз пізнаю з навчання Святого Письма, що Ти його єдиним всемогутнім своїм словом із нічого Сотворив, і то для мене, щоб я міг тим усім користуватися в моєму житті, тоді приходить мені гадка, яким Ти є добрим і милосердним для мене, грішного, який замість бути Тобі вдячним за Твою Божу любов, грішить. Коли ж так задумаюсь над моїм туземним життям і пізнаю, що я не тільки є невдячним за Твою доброту й любов до мене, але противно, вживаючи всіх Твоїх дібр, замість дякувати Тобі за все, віддячую Тобі чорною невдякою - моїми частими, не тільки повсякденними, але дуже часто й важкими гріхами, то мені важко стає Твою доброту зрозуміти. Тож питаю Тебе, добрий Господи, чому не караєш мене, але дозволяєш, помимо моєї злоби, так дальше безкарно жити? Відповіддю Святого Письма є: "Ти милуєш усіх, бо Ти все можеш, і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння. Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим з того, що сотворив; бо якби Ти щось ненавидів, то й не витворив би. Як же щось могло б продовжувати існування, якби Ти його не забажав був? Або як би щось могло зберегтися, коли б Ти його (до існування) не покликав? Та ти щадиш усе, бо воно - Твоє, Господи життєлюбний" /Муд. 11, 23-26/. Господи Боже, дай мені ласку зрозуміти Твою доброту супроти мене, змінити мою настанову й зі щирого серця дякувати за Твою доброту й любов до мене, грішного, та старатися в усьому повинуватися Тобі, бо Ти добрий Господь, і Тобі славу віддаю. Амінь.