Любі друзі, все, що ми досі сказали про діяльність Господа Бога стосовно нашого інтелекту, можна було б сказати також відносно нашої волі. То значить, що обоє, тобто вибір і свобода, повинні бути дійсними, а людина та її дія повинні бути свобідними. Коли людина й її діяльність та й тієї діяльности свобода є дійсними, тоді всі три вони є в кожній хвилині залежними від Причини всієї дійсности - від Господа Бога. Через те що єдиний Господь Бог є повністю незалежною Істотою, все інше поза ним участкує в Його дійсності. Тому воно не може існувати без Бога й незалежно від Його дійсности, тому й наша свідомість можливости вибору між двома речами, а то й більшою кількістю речей, залежить від Господа Бога, який співпрацює у тій діяльності нашого інтелекту - нашого розуму. Вибір, що його пропонує наш розум нашій волі, й дія нашої волі, тобто вибір, і рішення нашої волі залежать однаково від Господа Бога, який мусить підтримувати нашу волю, подібно як піддержує нашу цілу істоту. Далі Господь мусить порушувати нашу волю в один або в інший бік, щоб вона остаточно зробила свій вибір, тому що без того Божого наставання воля не робила б нічого. Ця дія Господа Бога внутрі нашої волі не є засоромленням чи перешкодою нашій свобідній волі й свобідному виборові, але конечною необхідністю та повністю Першою Причиною тої свободи.
Під тим Божим порушенням ми по-людськи, а не по-Божому робимо наш власний вибір, тому що ми є людьми, а не богами. Тепер розуміємо, що вибір робимо з тією Божою співпрацею, а найперше з нашим інтелектом, щоб запропонував нашій волі вибір. Нам дано дар розуміння способу вибору, тобто того, що добре, а що зле, а також, що хибний вибір є заборонений Законом, а навпаки, правий вибір є добрим і милим Богові. Під кінець порушування й наставання на нашу волю, щоб зробити вибір, є неначе приготуванням сцени для дії нашої волі, свобідної від переконування чи примусу. Й тому з причини тієї свободи людини вона є підметом нагороди або кари. Наша нагорода за свобідне заховування чи зберігання Закону Божого нашим свобідним вибором подобається Богові. Але людина є також предметом кари за свобідний вибір, того, що є чимось протилежним до волі Божої, тобто того, що людині подобається, але не подобається Богові. Тому що Господь Бог, який людину з нічого сотворив та подбав про все, що їй до життя й існування є конечним, воднораз же й всього того, що є конечним для її спасіння й вічного щастя, має повне право вимагати від неї підкорення й зберігання Божих Заповідей.
Таким способом наша залежність від Господа Бога в приготуванні для нас можливости вибору не заперечує нашої свободи. З другого боку, абсолютна незалежність могла б знищити обох: нас і нашу свободу. Само собою зрозуміло, що ми маємо трудність із цією правдою не лише тому, що вона є таїнством, оскільки включає безмежне Боже порушування, але передусім тому, що пробуємо ставити Бога Творця перед наш людський суд. З нашого боку, ми можемо порушувати речі й людей тільки зі зовні. Тож наше порушування інших є завжди насиллям, завданим волі інших людей. Це не конечно мусить бути певного роду сила, страх або помста на випадок, що хтось не повинується нашій волі. Та воно все-таки насилля, навіть у тому випадку, коли воно є лише принадою чи спокусою. Тому що вона не дає свободу волі іншій людині, але спокушує її, переконує й підштовхує до вибору, що його ми бажаємо. Таким способом вибір тої людини в даному конкретному випадку не є повністю свобідним, але спричинений нашою волею при помочі переконування, погрози, а то й сили.
Розважмо:
Така дія з нашого боку, коли ми намагаємося впливати на волю іншої людини, буде завжди насиллям, тому що вона походить зі зовні. Ми не є ніяк у силі ввійти в нутро будь-якої істоти й порушувати його її власними принципами - засадами. З нашого власного досвіду знаємо, що переконати іншу людину робити будь-що є дуже важко, головно людину вперту або сильну в своїх поглядах. А передусім нам майже неможливо порушити її, а тим більше, щоб вона порушувалась свобідно, зі своєї власної волі. Бо всяке порушення, яке приходить зі зовні, є завжди певного роду насиллям свободи людської волі. Перед нами стоїть питання: як Господь Бог може вчинити те, щоб людина заховувала чи пак зберігала Його Божі Заповіді, й ще до того свобідно, з власної волі, - це для нас є таїнством Божого Провидіння. Та крім того: як Господь може це робити, залишаючи людській волі повну свободу діяння? Все-таки Господь це робить, зберігаючи людській волі повну її свободу. Ми знаємо з багатьох прикладів, що Господь це робить, коли нагороджує одних людей, а інших карає. Все-таки заключенням з нашого боку буде те, що ми не знаємо, як воно стається, однак із нашого власного досвіду ми свідомі того, що Господь завжди осягає свою волю. Хоч людина довгий час опирається спонукам Божої ласки, все-таки приходить час, коли ця Божа ласка, яка порушує волю людини, перемагає її впертість. Візьмемо, наприклад, св. Апостола Павла. Він приїхав до Дамаску, щоб вишукувати християн, приводити їх перед жидівські трибунали й кінець-кінцем засуджувати й карати. Та тут Господь своїм втручанням найперше осліпив Апостола. Опісля ж сказав йому піти до Ананії, який найперше повернув йому зір, і Павло аж тоді навернувся. Так-то Спаситель зробив Павла, який переслідував християн, Апостолом народів, який багатьох навернув до Господа.
Молитва:
Господи Боже мій, якими чудними є Твої дороги! Ти ворогів Твоєї Церкви робиш великими проповідниками й через них навертаєш людей до Твого стада. Очевидно, нам важко збагнути силу Господа, який Може навіть зло обернути на добро, як це зробив із ворога християн Павла, який після навернення став Апостолом Павлом, великим подвижником Церкви Христової. Відповіддю на те наше питання є слова Святого Письма: "Нехай безбожник покине свою путь, а беззаконник - свої думки! Нехай навернеться до Господа, і Він його пожалує, до Бога нашого, бо Він на прощення пребагатий. Думки бо мої - не ваші думки, і дороги ваші - не мої дороги, - слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших. Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав" /Іс. 55, 7-11/. Тут є розв'язка того нашого питання, як Господь може увійти в серце людини й змінити її настанову. Чи як кажеться: Господь може й зло навернути на добро. Тим-то Господь доказує свою владу над людським умом та волею людини, що може їх змінити й змусити робити те, що Йому подобається. Коли так згадаю мої минулі літа, пізнаю, що Господь не раз робив те зі мною, з моєю волею, схильною до злого, наставляючи мене на дорогу праву. Прошу Тебе, Спасителю мій, уважай на мою волю, яка тягне до злого, зміни її, щоб вона завжди чинила те, що Ти бажаєш. Пречиста, вимоли мені тієї ласки в Твого Божого Сина, щоб Він допоміг мені завжди прямувати Його дорогами. Проси й за наш народ, щоб він залишив беззаконня й, навернувшись до Господа, чинив Ного святу волю. Він стільки витерпів за час свого існування, тож пошли йому добру волю! Винагороди за його терпіння, за віру Христову й за Церкву, щоб він за ті злидні удостоївся Царства Небесного й вічного щастя в Бозі. Допоможи йому Твоїми молитвами в Твого Божого Сина, бо Ти все можеш, єдина чиста й благословенна. Амінь.