Любі друзі, відносно помочі, що її вищі ангели можуть дати нижчим у любові до Бога, то її результати ще менші ніж при помочі в осягненні правди. Кожний інтелект може бути порушуваний якоюсь правдою, що її бажає пізнати; відносно ж любови, то кожне серце є паном своєї любови. Кожний розум, бачачи якусь правду, піддається їй, і вона його детермінує, тобто він її пізнає і, пізнавши, мусить її прийняти та й зрозуміти. Та інакше мається справа з любов'ю. Щодо неї, то кожен ангел чи кожна людина, блаженна, що осягнула небо, є повністю свобідними. Їм можуть пояснювати її інші, вказуючи на красу й на любов Творця до своїх сотворінь та вказуючи їм на рації обняти Творця своєю любов'ю, а все ж таки любов сама зі себе є сліпою, тож істоту можуть прихилити до любови тільки докази, наведені їй розумом.
Лише безмежна доброта й краса Творця, що її чи ангели, чи душі блаженних оглядають, змушують волю до любови. Стосовно того Господь сам впливає на волю, яка красі чи любові ніяк не може опертися. В цій справі вищі ангели могли б хіба вказувати на Божу красу, на Божу любов до сотворінь, але ті й самі це бачать, оглядаючи Творця обличчям в обличчя. Воля найвищого ангела, подібно як і найнижчого блаженного в небі, є свобідною, її порушувати до любови може тільки Божа краса та Його любов. Під тим оглядом все залежить від Бога Творця, який єдиний уділює той дар кожному сотворінню, й воно саме, тобто його любов, мусить свобідно рішитися - любити чи не любити, більше чи менше любити. Під тим оглядом нашому зрозумінню може бути помічна притча Христова про пана, який, виїжджаючи, передав своє майно слугам, відповідно до їхніх спромог та здібностей: "Одному він дав п'ять талантів, другому - два, а третьому - один, кожному за його здібністю..." /Мт. 25,14/.
Подібно й всезнаючий Господь Бог вщіплює любов у серця людей і ангелів згідно зі силою сприймання, що її сам уділив їм. Очевидно, що ніхто не може нікого змусити любити, зрештою, про те ми самі знаємо з нашого щоденного життя. Що більше, навіть ми самі не можемо змусити себе до любови когось. До любови доходимо при помочі пізнання прикмет інших людей, відносно того наш розум, пізнаючи інших, вказує нашій волі на рації такої любови. Відносно любови Господа Бога ми мусимо також так само, поступати, розважаючи безмежні щодо числа й безграничні щодо досконалости Божі прикмети чи атрибути. Вони всі вказують на Божу досконалість, Його безмежну красу й доброту. Пізнаючи їх, наша воля свобідно схиляється до любови Бога, а передусім тоді, коли пізнає Його доброту й любов до неї самої, що об'являється в тих ласках і благословеннях, що їх Господь зсилає на нас та ними нас повсякчасно осипає; коли ми думаємо про Його опіку над нами, про ті всі добродійства, які нам у нашому житті давав, а передусім про Його Божі жертви, яких нам не щадив, щоб нас вести до себе самого, до нашої остаточної мети; коли згадаємо про Його найбільшу жертву свого Єдинородного Сина, як про те згадує св. Іван: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З, 16-18/.
Коли ж ми так розважимо над усім тим, що Господь Бог нам у своїй доброті дає в кожній хвилині нашого життя, ми будемо змушені разом із ангелами співати хвалу, як про те описує св. Апостол Іван у Одкровенні: "Потім я бачив і чув голос ангелів багатьох навколо Престола і істот старших; і було число їх - множини множин і тисячі тисяч, що казали гучним голосом: Достойний Агнець заколений прийняти силу, і багатство, і мудрість і кріпкість і честь, і славу і благословення... Тому, хто сидить на Престолі, і Агнцеві - благословення і честь, і слава, і влада на віки вічні" /Од. 5,11-13/. Це велика правда, що все, що тільки ми маємо, тобто наше знання, чесноти, таланти - все те ми одержали від Господа Бога, нашого доброго Отця Небесного, тобто всі наші дарування, ласки, снаги, навіть наше життя, тож ми повинні бути вдячними Йому, бо те все Його, а не наше. Як же ж зможемо цю вдячність Йому виявити? Здається, найкраще тим, що ми віддамо всі наші снаги, здібності, загалом нашу істоту, ціле наше життя Йому, бо те все й так Його власне. Хай Він сам тим розпоряджається на свою славу. Ми ж будемо щасливими тим, що ми до певної міри виявили Йому наше признання й нашу вдячність. У нас останеться та свідомість, що коли віддамо Богові наші снаги, вони будуть ужиті якнайкраще на Його прославу, воднораз же й на нашу користь.
Розважмо:
Сама справедливість домагається, щоб за всяке добре діло, що ми комусь учинили, чи хтось нам учинив, - одержати заплату, принаймні подяку. Цього домагається не лише Божий Закон, але й наша власна справедливість. Від нас та подяка належиться Богові, від якого все маємо, який своїми ласками нас так щедро поблагословив у нашому туземному житті на кожну хвилину, що більше, співпрацює з кожним нашим ділом, словом, гадкою й бажанням, так що все, що ми чинимо, є радше Його власним, ніж нашим. Тому нашим обов'язком було б те все признати, як Його власне, й із цілого серця бути Йому вдячним. Але що ж ми, бідні грішники, можемо Йому, всемогутньому, всесовершенному Богові дати, коли все, увесь всесвіт та все, що в ньому, Він із нічого сотворив і в існуванні удержує? За ті всі добродійства Господь Бог домагається від нас одного, а саме, щоб ми признали, що все від Нього походить. А як нашу вдячність Він прийме нашу людську любов, бо її домагається від нас виразно словами: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого" /Лк. 10, 27; Мт. 22, 37: Мк. 12, ЗО; Втор. 6,5/. Цього Він бажає від нас як нашу відплату за всі Його ласки. Але хоче від нас правдивої любови, тобто такої, яку доказуватимемо Йому нашими ділами. Про те говорить Він такими словами: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете." Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить". "Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло" /Ів. 14, 15; 21; 23/. Як бачимо з тих слів Спасителя, Він нічого не бажає від нас даром, але все винагороджує безмірно. Чому? Бо Спаситель бажає нашої людської любови, хоч і її бажає заради нашого добра, як це виходить із Його дальших слів: "У мені перебувайте - а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, - і вони згоряють. Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, - просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас" /Ів. 15,4-7/. Як бачимо, отже, за нашу любов Господь Бог платить своїми Божими ласками й ніяк не дає перевищити себе в любові; але за все, за найменшу дрібничку з нашого боку, відплачує своїми Божими ласками. Він ніяк не скупиться, але засипає нас безмежним числом ласк, щоб тільки нас спонукати до любови до себе. Бо якраз тою правдивою, тобто практичною, любов'ю до Господа ми відплачуємо Йому за все добро, за безмір Його Божих ласк! Тому любімо Його цілим серцем, всією душею й із усіх наших сил, бо нічим іншим не можемо Йому за все Його добро віддячитися!
Молитва:
Добрий мій Боже. Ти, що такий щедрий у доказах своєї Божої любови супроти нас. Найперше Ти бажав, щоб ми існували, й те бажання перевів у дійсність, сотворюючи нас. Ти осипаєш нас безмірним числом своїх Божих ласк, співпрацюєш із кожним нашим словом і ділом, спрямовуючи їх на дорогу до себе, щоб ми в той спосіб доказали Тобі нашу вдячність за все добро, якого нам ніколи не скупиш. Ти все спрямовуєш до себе, тому що тільки в Тобі ми зможемо осягнути повне щастя й заспокоєння всіх наших задушевних бажань. Допоможи нам, Пречиста, своїми молитвами до Твого Божого Сина, щоб ми тільки Його понад усе любили і Йому єдиному служили. А ми прославлятимемо Тебе з Твоїм Божим Сином повсякчасно. Амінь.