СВЯТИЙ МИКИТА ВИЗНАВЕЦЬ
У місті Кесарії (Мала Азія) жив у VIII сторіччі побожний чоловік Філарет. Його жінка померла через тиждень після народження хлопчика, якому під час св. Хрищення дали ім'я Микита. Батько-вдівець віддав дитину на виховання своїй матері, яка дбала, щоб серце малого внука було звернене до Бога, Церкви й побожного життя. Микита ріс розумним й добрим, щиро старався тікати від злого, а робити тільки те, що було добре й миле Богу.
Юнаком Микита познайомився з побожним самітником Степаном, який поблизу Кесарії вів святе життя. У нього юнак охоче проводив свої вільні години та пробував наслідувати Степана в його духовних вправах. Побачивши надзвичайну побожність хлопця, Степан порадив йому вступити до монастиря та посвятити себе повністю Богові. Микита охоче послухав свого приятеля і вступив до Мидикійського монастиря на горі Олімп у Бітинії, який незадовго перед тим заснував св. Никифор.
Там Микита постійно роздумував про Ісуса Христа, гаряче молився, проганяв від себе думки про світові справи та підкоряв своє тіло духові; вищому за ранґом був завжди послушний, а братів щиро любив.
Упродовж п'яти літ Микита зробив такий великий поступ у побожності та богословському знанні, що на прохання св. Никифора Царгородський патріарх св. Тарас висвятив його 790 року на священика та призначив помічником й заступником св. ігумена Никифора. Майже сотня ченців щирим серцем служили Господу Богові під опікою св. Никифора і духовним проводом о. Микити, який став для всіх них прикладом високої монашої досконалості. При вівтарі під час відправи св. Літургії він стояв з таким Божим страхом, наче б стояв перед самим Божим престолом.
Своїх ченців Микита часто скликав до церкви, даючи їм духовні повчання й заохочуючи якнайкраще використати час свого короткого життя. Він говорив їм з глибини душі: "Подумайте, які кари приготовані тим, що необачно грішать і не каяться. Тут терпеливий Суддя милосердиться, там — карає; тут прощає сімдесят сім разів, там відсилає в тьму кромішню. Тому ревно працюймо і не піддаваймось лінощам. Скиньмо стару людину з її ділами, щоб одягнутися в нову, створену на Божу подобу, святу й справедливу. Корімося один одному в Божій боязні. Ііудьмо чисті й стримані, щоб стати співжителями ангелів. Господь сказав, що праведники сяятимуть, як сонце. Якою ж великою буде наша ганьба: бачити праведників, що сяють, наче сонце, бо робили діла світла, а самих себе — покритих тьмою й мрякою, бо робили діла ночі..."
Крім таких наук, св. Микита давав ченцям ще й окремі повчання, які підкріплював прикладом свого суворого життя; постами й нічними чуваннями він так зморив своє тіло, що ледве міг говорити. Він нікого не примушував робити так само, але всі ченці постійно мали перед очима живий приклад: що може зробити людина, коли має добру волю і любить Бога більше, ніж себе.
Коли 814 року помер св. Никифор, засновник і перший ігумен Мидикійського монастиря, тоді ченці стали просити св. Микиту стати ігуменом. Обряд того посвячення проводив сам патріарх Никифор, наступник св. Тараса. У той час візантійським імператором був Лев Вірменин, завзятий противник св. образів. Прогнавши св. патріарха Никифора з Царгорода за оборону католицької науки про вшанування св. ікон, скликав ігуменів різних монастирів на неправовірний собор, де змушував їх признати патріархом свого ставленика Теодота. Коли св. Микита сміливо обороняв вшанування св. образів, імператор наказав кинути його до в'язниці. Згодом він карався в тюрмі на засланні. Св. ігумен карався на вогкій від снігу й дощу землі, бо в'язниця не мала даху.
Згодом його знову привезли до Царгорода, де інші ігумени вмовили його прийняти причастя від незаконного патріарха Теодота. За те їх усіх випустили на волю, і вони повернулися до своїх монастирів. Занепокоєний докорами сумління, що він зробив велику помилку, св. Микита сів на корабель і хотів утекти в інше місце, але дорогою одумався і вернувся до Царгорода. Там прийшов до імператора і офіційно заявив, що забирає свої слова назад про відступство від вшанування св. образів. Розгніваний імператор наказав спочатку віддати св. Микиту під нагляд урядовцеві Захарові, але той дуже добре поводився зі св. ігуменом. Незадоволений тим імператор заслав тоді Святого на острів св. Глікерії, де він шість літ мучився в темній в'язниці. Поживою був йому запліснявілий чорний хліб, який кидали йому крізь ґрати, і застояна вода. Так терпів св. Микита аж до смерті імператора, якого вбили змовники в каплиці на саме Різдво 820 року. За наступного імператора св. Микита вийшов з іншими визнавцями на волю і оселився в пустелі біля Царгорода.
Там він провів у молитві й покуті ще чотири роки, після чого спокійно відійшов по небесну нарогоду З квітня 824 року. Його св. мощі перенесли ченці до Мидикійського монастиря та поклали в гробниці поруч зі св. Никифором, його колишнім настоятелем. Життя св. Микити описав після його смерті учень Теосторикт.
.jpg)
