Cьогодні



СВЯТІ МУЧЕНИКИ АМОРІЙСЬКІ

840 року сарацини вшент розбили грецького імператора Теофіла і облягли малоазійське місто Аморію, що було родинним містом імператора. Можливо, це була кара за його підтримку іконоборчої єресі.

В Аморії 42 побожні старшини, наче леви, боронили місто. Коли сарацинський князь не міг здобути міста й задумував вже відступити від облоги, знайшовся між грецькими старшинами зрадник, на ім'я Вадитсис, який, посварившись зі своїми товаришами, задумав у надії на велику нагороду таємно порозумітися з ворогами та допомогти їм зайняти місто. Вистрілив на бік противника стрілу з запискою, що він допоможе їм здобути місто, якщо вони підуть у наступ в тому місці, де він є комендантом. Так і сталося. Сарацини вдерлися до міста, більшу частину війська й мешканців вирізали, решту взяли в полон, а місто спалили. 42 вірних старшин наказав сарацинський князь закувати в кайдани й вивезти в Сирію, де їх кинули до темної й вогкої темниці. Між тими старшинами були: Теодор, Константин, Каліст, Теофіль, Астрій, Вассой і Милисен.

Сумна була доля чесних і хоробрих старшин, закутих у кайдани, виморених голодом і спрагою. Зрадник Вадитсис, який добровільно прибув з сарацинами в Сирію, відрікся Христа та став мусульманином, був мучителем полонених товаришів. Імператор Теофіл пробував великим викупом визволити їх з тяжкої неволі, та сарацинський князь висміяв імператорських послів, бо він конче хотів привести всіх хоробрих старшин до відступства від Христової віри та зробити з них визнавців Магомета. Сім років тривала гірка мука побожних старшин, багато разів пробували сарацини вмовити їх до переходу на мусульманську віру, та без найменшого успіху. Побожні старшини залишилися вірні Христові, імператорові й своїй батьківщині. Після того засудив їх сарацинський князь на смерть; усі 42 старшини дали голову під меч. їхні тіла вкинули до річки, однак за Божою волею св. мощі доплили до протилежного берега річки, де знайшли їх християни і побожно поховали.

Така сама смерть спіткала, мабуть, також і зрадника Вадитсиса, якому сарацини не довіряли, бо не можна вірити людині, що зрадила свого Бога й рідний край.