Cьогодні



СВЯТИЙ МЕРКУРІЙ

Про Меркурія оповідають, що він походив зі Сходу, був сином скитського старшини і хоробрим воєводою за часів римського імператора Декія. Перебував у Римі. Коли на Вічне Місто напали варвари, Меркурій переміг їх і прогнав з-під Рима. Незважаючи на це, Декій наказав завезти його до Кесарії Каппадокійської і там замучити за те, що, будучи християнином, не хотів принести жертву поганським божкам. Сталося це приблизно 250 року. Св. Василій Великий призивав помочі св. мученика Меркурія проти імператора Юліана Відступника.

СВЯТА КАТЕРИНА

Св. мучениця Катерина походила зі славного єгипетського міста Олександрії. Оповідання про Катерину стало відомим приблизно в X сторіччі. На її честь збудовано багато церков, а студенти, філософи, проповідники та мельники вшановують її як свою небесну покровительку. Вона з'являлася св. Домінікові й св. Жанні д'Арк. Згідно з відомим оповіданням св. Катерина була молода й надзвичайно гарна високоосвічена дівчина. Коли навернулася до Христової віри, зуміла переконати в її правдивості п'ятдесят поганських філософів, а також інших осіб. За це Катерину мучили на колесі з понабиваними цвяхами, а коли колесо розпалося, їй відрубали голову. Сталося це близько 310 року.

СВЯТИЙ ІВАН ВІД ХРЕСТА

Славний у католицькому світі Учитель Церкви св. Іван від Хреста народився в Іспанії 1542 року. Дитиною втративши батька, був змушений учитися на ткача, щоб мати можливість заробляти собі на хліб. Коли ж виявилося, що він до тої праці зовсім не здібний, став слугою в лікарні. На щастя, Іван мав можливість ходити на науку до колегії Отців Ісусівців. Найкращою його прикметою в той час була побожність; він уже тоді накладав на себе різні суворі покути. Коли Іванові сповнився двадцять один рік, він покинув світ і вступив до монастиря Отців Кармелітів, щоб вести Богу посвячене життя. Цей Чин мав у той час два чернечі устави: старий - із суворими правилами і новий - з легшими, що його, за дозволом Папи, придержувалися тодішні кармеліти. Коли Іван склав свої чернечі обіти, на власне прохання йому дозволили дотримуватися старого уставу. Він також бажав бути в Чині тільки братом-помічником, але на це настоятелі не погодилися. Іван успішно закінчив богословські студії та 1567 року був висвячений на священика.

Як чернець він визначався тим, що любив суворі вмертвіння, тихе, відокремлене життя й високу, контемплятивну молитву. Оскільки його Чин жив за легшим уставом, згодом він захотів перейти до суворішого Чину Отців Картусіян. Але саме в той час о. Іван зустрівся зі св. Тересою Авільською, що засновувала чоловічі й жіночі карме- СВ. ІВАН ВІД ХРЕСТА літські монастирі з старим суворим уставом. Пізнавши його святість, св. Тереса вмовила його залишитися в Чині Отців Кармелітів та допомогти їй заснувати чоловічий монастир Кармелітів Босих з старим уставом. Це відповідало його власним бажанням, і він погодився. Незабаром перейшов до одного вбогого, зруйнованого будиночка, де розпочав життя найбільшого самозречення та досконалості. По двох місяцях до нього приєдналися ще два кандидати, і 1568 року вони склали згідно зі старим кармелітським уставом свої чернечі обіти-приречення: в убозтві, чистоті й послуху перебувати аж до смерті в монастирі Отців Кармелітів Босих. Тоді о. Іван прийняв нове чернече ім'я - Іван від Хреста.

Вістка про заснування монастиря Отців Кармелітів Босих розійшлася між людьми дуже швидко і була прийнята прихильно. Незабаром св. Тереса заснувала ще чотири нових чоловічих монастирі. їхньою душею став о. Іван. Його приклад в любові до самоти, покори й умертвіння впливав на інших ченців. Хоча одночасно він мав багато прикрих випробовувань. Господь Бог таким чином очищував його серце від усіх природних немочей і прив'язань. Спочатку о. Іван мав багато солодких потіх у молитві та роздумах про Бога. Тепер затяжів над його душею брак усякого потішення. Його почала мучити душевна посуха, внутрішні неспокої, відраза до духовних вправ. Найтяжче краяло його серце велике внутрішнє спустошення. Ці свої прикрі переживання згодом він описав у своїй книжці "Темна ніч душі". В той час о. Іван жив у такому внутрішньому затемненні, наче б Господь його зовсім залишив. Але помалу це прикре випробовування минуло, і його душу наповнило знову внутрішнє світло та солодке почуття великої любові до Бога.

У 1571 році о. Івана призначили духовником й сповідником черниць у місті Авілі. Там чекала на нього велика неприємність. Кармеліти, що жили за легшим уставом, почали домагатися, щоб він відрікся старого уставу і приєднався до них. Коли ж він рішуче цьому спротивився, вони силою забрали його до свого монастиря і дев'ять місяців тримали ув'язненого в темній келії на хлібі й воді. Святий в'язень зовсім цим не журився і ні на кого не нарікав. Тільки молився і писав свої гарні духовні вірші. Його терпеливість і повна надія на Бога були великі, тому Господь посилав йому надзвичайні небесні потішення. Про своє терпіння він згодом казав: "Не дивуйтесь, що я люблю його; Бог дав мені високе розуміння вартості терпіння тоді, коли я був у в'язниці в Толедо". Після довготривалого несподіваного "ув'язнення" о. Іван уже без перешкоди перейняв настоятельство в призначеному монастирі.

Щоб кожний монах Кармелітського Чину міг спокійно жити згідно зі старим або новим уставом, Святійший Отець затвердив 1580 року дві окремі чернечі провінції. Полагодженням цієї справи о. Іван майже не займався, бо в той час писав свої твори, за які Апостольський Престол надав йому почесне звання - Учителя містичного богослов'я. В своїх працях він подає своє розуміння містики, тобто пізнавання Божих таємниць і вічного життя через релігійні роздумування і внутрішні об'явлення. У творах про контемплятивне життя він наголошував, що воно ґрунтується на тісній злуці з Богом через любов. Іван від Хреста писав: "Нема нічого кращого або потрібнішого за любов... Ми були створені для любові... Бог не користується нічим іншим, тільки любов'ю... Як любов є злукою Отця з Сином, так вона є злукою людської душі з Богом". До контемпляції, тобто до глибокого роздумування про Бога й релігійні речі, доходимо через любов, засновану на живій вірі, яка єдина лучить нас із безконечним Творцем. Одночасно з високою контемпляцією він поєднував надзвичайно суворі тілесні вмертвіння; спав тільки дві-три години, а решту ночі проводив у молитві перед Найсвятішими Тайнами. В Бога просив собі три речі: щоб жоден день не проминув без терпіння, щоб не вурти настоятелем та закінчити своє життя в пониженні й поюрді. Отець Іван лише з великим трудом міг відірватися від молитви та займатися дочасними справами. Його велика любов до Бога проявлялася в особливій ясності на його обличчі, передусім по відправі Служби Божої. Іван від Хреста мав від Бога великий дар розпізнавання правди про Божі речі, а також чудотворення; часто чудесним способом подавав поміч своїм монастирям у дочасних потребах.

Коли 1582 року померла св. Тереса, дійшло до непорозуміння між Кармелітами Босими. В той час о. Іван мав багато прикрощів від ченців, які мали інші погляди щодо монашого життя. Через ті непорозуміння головний намісник Чину звільнив його від настоятельства і як звичайного ченця відіслав до далекого монастиря в горах. Там він цілі дні проводив у молитві, а про своє тодішнє життя говорив так: "Я маю менше гріхів, як я є між скелями, ніж коли серед людей". Повідомлений своїм протоігуменом, що він може вибрати собі на проживання один із двох монастирів, Іван від Хреста, вже важко хворий, вибрав той, у якому настоятелем був один з його противників.

Тяжка подорож погіршила його здоров'я, але він терпеливо зносив великі болі й кілька операцій. Його стан погіршила сувора поведінка настоятеля. Протоігумен, приїхавши відвідати о. Івана, зробив усе можливе для полегшення його терпінь, а також гостро напоумив немилосердного настоятеля; завдяки цьому ігумен зрозумів свою провину і щиро розкаявся. Важка недуга Івана від Хреста тривала майже три місяці. Помер у великих терпіннях 1591 року, оповитий чорною хмарою упередження, яке несправедливо викликали в Чині два недостойні настоятелі, незважаючи на те, що о. Іван був співзасновником Чину і перший розпочав жити в ньому згідно зі старим уставом.

Але відразу після смерті засяяло світло чеснот померлого і загального визнання їх. Духовенство і світські люди поспішили на його похорон. Апостольський Престол, дослідивши його життя, зачислив Івана від Хреста до Святих.

Св. Тереса вважала о. Івана надзвичайно чистою душею, якому Бог дарував великі просвічення й розуміння духовних речей. Це потверджують його твори: "Вхід на Кармельську гору", "Темна ніч душі", "Живе полум'я любові" й "Духовна пісня". За глибокий виклад містичного богослов' я Апостольський Престол проголосив 1926 року св. Івана від Хреста Учителем Церкви.