Cьогодні



СВЯТИЙ ЛУКА

Св. євангеліст Лука народився в Сирії (місто Антіохія). Походив з грецької язичницької родини. Був лікарем за професією. Навернувшись до Христової віри, став учнем і помічником апостола Павла. В своєму Посланні св. Павло згадує його: "Вітає вас Лука, любий лікар" (Кл 4:14). Коли апостола після його ув'язнення викликали на суд, він виїхав до Рима разом з Лукою. З того часу Лука постійно перебував поблизу св. апостола, хіба що відлучався з дорученням виконати якусь духовну працю в новозаснованих церковних громадах. Найбільше прославився Лука тим, що написав св. Євангеліє й Діяння Апостолів. У своєму Євангелії він подав християнам упорядкований опис того, чого вони досі навчалися. Про це він так пише на початку Євангелія: "Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами, як то нам передали ті, що були від початку наочни ми свідками й слугами Слова, вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тоді написати за порядком, високодостойний Теофіле, щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв" (Лк 1:1-4).

Під впливом діяння Святого Духа Лука старався написати все згідно з історичною правдою. Його св. Євангеліє є наче доповненням Євангелій від св. Матея й Марка. Він оповів нам про шість чудес і вісімнадцять притч, про які нема згадки в інших Євангеліях. Він докладно описав св. події - благовіщений, зустріч Пресвятої Богородиці з Єлисаветою, народження Ісуса Христа, обрізання, стрітення, а також зворушливі притчі про блудного сина, доброго пастиря, митаря і фарисея, самарянку та про навернення розбійника на хресті. Все написане Лукою свідчить про велике Боже милосердя та приносить розраду розкаяним грішникам.

Крім св. Євангелія Лука написав також Діяння Апостолів. Ця книга була доповненням Євангелія. Діяння Апостолів Лука написав, щоб заперечити фальшиві оповідання про життя й дії св. апостолів, а одночасно правдиво засвідчити про чудесні Божі діла при заснуванні Церкви та оповісти про деякі чуда, якими Господь закріплював це велике діло між людьми. Згадавши на початку книги деякі дії апостолів після вознесіння Христа Господа, він у наступних розділах своєї книги описує передусім діяльність і чуда св. апостола Павла, яких був самовидцем.

Про Діяння Апостолів так пише св. Іван Золотоустий: "У цій книзі св. Лука описує сповнення багатьох передбачень Христа - Зіслання Святого Духа й ту дивну зміну, що з тієї хвилини сталася в серцях апостолів. З цієї книги ми пізнаємо, яке досконале було життя перших вірних, що злучені Христовою любов'ю, мали в собі одне серце й одну душу, мали одну віру і в однакових чеснотах вправлялися. З неї також довідуємося про чудесне навернення поган і заснування святої єдиної вселенської Церкви, що сильна й тривка міцною підпорою - правдою, проти якої ніякі фальші ніколи нічого не вдіють. У цій книзі ми не повинні шукати чудес, що їх робили апостоли, а повинні пізнавати їхні діла, пізнавати й наслідувати".

Євангеліє св. Лука написав, мабуть, перед 60 роком, а Діяння Апостолів - під час ув'язнення св. Павла в Римі. Св. Епіфаній згадує, що після мученицької смерті св. Павла євангеліст Лука проповідував 'Христову віру в Італії, Дальмації та Македонії. Однак ми не маємо достовірних да них, де він помер і чи був мучеником. Тому, що св. Лука розпочинає Євангеліє розповіддю про священицьку службу св. пророка Захарії, а передусім тому, що підкреслює речі, пов'язані зі священицтвом Ісуса Христа, в давнину на основі видіння св. пророка Єзекиїла (1:10) до образу св. Луки почали додавати подобу вола, тобто знак жертви. Св. євангеліст Лука є небесним заступником лікарів, художників та різників.

СВЯТИЙ ГЕРАРД

Батько Ґерарда був кравцем. Коли він несподівано помер, хлопець мусив покинути школу і вчитися на кравця. Майстер, у якого Ґерард став челядником, був прикрою людиною, часто кричав на нього й бив. Усі знущання лихого кравця Ґерард зносив дуже терпеливо, без найменшого обурення й нарікання. А коли вже відзивався, промовляв: "Мій Боже, нехай діється воля твоя: удар мене ще раз; я заслужив на цю кару. Це Божа рука затяжіла надо мною. Я прощаю вам з любові до Ісуса Христа". Коли Ґерард був ще малим школярем, йому до рук потрапила книжечка про життя Ісуса Христа. В ній він прочитав такі слова: "Він полюбив мене і видав Себе на муку й смерть за мене... Мої дітоньки, не любіть словом і язиком, але ділом і правдою... Ті, що Христові, розп'яли своє тіло з його пристрастями й похочуваннями". За Божим просвіченням Ґерард зрозумів: хто хоче виявити Христові свою любов до Нього, мусить умертвлятися й любити терпіння. І він почав у цьому вправлятися.

Хто зробив поступ у чеснотах, той терпеливо зносить усяке переслідування; коли ж хтось, як Христос, з любов'ю віддає себе в жертву, то стає героєм. Так робили Святі. Вони відбували покуту за грішників, терпіли за провини, яких не допустилися, дозволяли, щоб з ними поводилися люди так, як зі злочинцями. Молодий Ґерард робив те саме. Він мало спав та їв, добровільно терпів насмішки й глум. Так шукав пониження й терпіння, як світові люди стараються уникати їх. Добре вивчивши кравецьку справу, Ґерард хотів вступити до монастиря. На жаль, його не прийняли, бо він був надто молодим і виглядав слабосилим. Тоді він став слугою в домі одного єпископа. Служив вірно аж до його смерті. Після похорону вернувся додому і почав працювати кравцем. Ґерард жив разом з матір'ю й трьома сестрами. Свій заробіток ділив на три частини: одну давав матері на прожиток, другу роздавав убогим, а третю - на відправу богослужб за душі в чистилищі. Вночі він тяжко бичував себе і кілька годин проводив у катедрі на молитві.

Коли Ґерардові було двадцять три роки, до його парафії приїхали Отці Редемптористи, що саме в той час починали свою місійну працю. Побожність місіонерів та їхні духовні науки так захопили Ґерарда, що він відразу вирішив вступити до Чину Отців Редемптористів. Та провідник місії відмовив йому. Крім того, мати й сестра не хотіли відпускати його з дому; вони навіть замкнули його в кімнаті, щоб він не поїхав разом з отцями місіонерами. Але він втік через вікно. На столі залишив карточку: "Я хочу стати Святим". Коли знову почав просити отців місіонерів прийняти його до Чину, провідник місії не зміг противитися наполегливим проханням хлопця і прийняв його. Відсилаючи Ґерарда до монастиря, він передав своїм ченцям листа з такими словами: "Посилаю вам нового братапомічника, нездатного до трудів. Але я не міг не прийняти його, бо він дуже наполягав. Крім того, має в Муро славу чесного юнака". Ґерард був невимовно щасливий. Хлопець у монастирі став одним із найревніших ченців. У своїй праці був такий сумлінний і точний, що ченці почали говорити між мобою: "Він або дурний, або великий Святий". Коли провідник місії вернувся до монастиря, то відразу зрозумів, що дуже помилявся, вважаючи Ґерарда нездатним до монастирського життя. Побачивши його побожність, ревність у добрих справах і щиру працю, він дав йому чернечу рясу, а св. Альфонс, засновник Чину, навіть скоротив йому час новіціяту.

Ґерард старався в усьому бути послушним, вважаючи кожний наказ настоятелів Божою волею. Він часто говорив: "Божа воля! Щасливий той, хто не вміє бажати нічого іншо го, лише Божої волі". В захристії, городі, кімнаті для хво рих, на фірті, з місіонерами на місії, - всюди Ґерард викону вав дуже добре будь-яку роботу. Він сердечно вшановував Пресвяту Євхаристію й Божу Матір. Коли в Ґерарда була якась вільна хвилина, він спішив до каплички на тиху, святу розмову з Ісусом у Пресвятій Євхаристії. Хвилини таких відвідин були для нього щастям. Як вдень не мав для цього часу, то робив це вночі. Ґерард горів великим бажанням рятувати душі: "Я віддав би тисячу разів своє життя за мого ближнього, якби я міг його здобути для Господа".

Він мав від Бога дар бачити, що діялося в людських душах. Це своє дарування Ґерард ревно використовував для спасіння ближніх. Упродовж трьох років після складення обітів місіонери брали його з собою на місії, щоб він помагав їм навертати закам'янілих грішників. Життєписець Ґерарда згадує понад двадцять таких випадків, коли він спонукав до покаяння великих грішників, виявивши їм їхні таємні гріхи. Завдяки Ґерардовій святості, великій дбайливості про спасіння душ і дарові ясновидіння св. Альфонс дозволив йому бути духовним провідником кількох жіночих монастирів. Ґерард писав листи до священиків, настоятелів і черниць, давав їм науки й поради, заохочував до виконання всіх обов' язків, досконалого підкорення Божій волі, лагідності й чуйності. В розмовах з поодинокими людьми він давав кожному поради відповідно до потреб його душі.

Ґерард визначався ангельською чистотою. Незважаючи на це, одна зла особа написала до св. Альфонса листа з наклепом, що він згрішив нечистотою. Настоятель наказав Ґерардові пояснити цю справу, але той мовчав, що наче потверджувало його вину. Тоді св. Альфонс заборонив йому зустрічатися з людьми й приймати св. Причастя. Не бачитися з людьми було св. братові легко, але жити без злуки з найдорожчим Ісусом, без якого він не уявляв свого життя, було надзвичайно важко. Ченці, бачачи свого любого Ґерарда в таких гірких стражданнях, радили йому просити помилування. Але він відповів: "Ні, ні, я умру під тягарем Божої волі!" І він мовчки терпів, поклавшись беззастережно на свого Господа, який незабаром порятував і прославив його. Розкаяна наклепниця, що їй докори сумління не давали спокою, написала по якомусь часі до св. Альфонса нового листа з заявою: все те, що вона написала про Ґерарда в першому листі, - неправда. Покора й чистота монаха стали явними. Всі були раді, що справа вияснилася. На запитання св. Альфонса, чому він мовчав і відразу не виправдався, Ґерард відповів: "Хіба наше правило не забороняє виправдовуватися?" Він любив убогих і терплячих і, за дозволом настоятелів, роздавав їм харчі, одежу, все, чого вони потребували. Взимку приходило до монастирської фірти по двісті осіб щоденно, і Ґерард усім давав милостиню. Звідки він набирав стільки речей, - це було відоме тільки йому одному.

Св. Ґерард Маєля закінчив своє життя 1755 року. До Святих його зачислено 1904 року.