Cьогодні



СВЯТИЙ ВАРТОЛОМІЙ

Після першої зустрічі з Симоном—Петром Ісус хотів піти до Галилеї і, знайшовши Филипа, сказав до нього: "Іди за мною". А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав: "Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, — Ісуса, Йосифового сина, з Назарета". Цатанаїл же йому на те: "А що доброго може бути з Назарета?" Мовив до нього Филип: "Прийди та подивися". Ісус, побачивши, що Натанаїл підходить до нього, сказав про нього: "Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства". Натанаїл же йому: "Звідкіль знаєш мене?" Сказав Ісус, промовивши до нього: "Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею". Відповів же йому Натанаїл: "Учителю, ти — Син Божий, ти — цар Ізраїлів". Ісус відказав, мовивши до нього: "Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, — то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те". І сказав до нього: "Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого" (Йо 1:43—51).

Як вважають різні богослови, Натанаїл з Кани Глилейської, про якого розповідає нам св. євангеліст Йоан, був одним з 12 Христових апостолів, якого інші євангелісти називають Вартоломієм. Його повне ім'я було б: Натанаїл, син Толомія, або Вартоломій. Св. Йоан згадує Натанаїла також по воскресінні Ісуса Христа: "Опісля з'явився знов Ісус учням над Тиверіядським морем. А з'явився так: Були разом Симон Петро і Тома, якого називали Близнюком, і Натанаїл, що був з Кани Галилейської, і сини Заведеєві, і інші два його учні. Сказав їм Симон Петро: "Іду рибу ловити". А ті йому: "Підемо і ми з тобою" (Йо 21:1—3). Усі вищезгадані учні були Христовими апостолами, між ними і Натанаїл—Вартоломій.

У Римському Мартирологієві згадується про Вартоломія, що він "проповідував Христове Євангеліє в Індії; звідти перейшов до Великої Вірменії, а коли там навернув багато людей до віри, то варвари здерли з нього живцем шкіру і, на наказ короля Астияґа, убили мечем..." Це сталося, мабуть, в Албанополі над Каспійським морем. Історик Євсевій у IV сторіччі згадує, що коли св. Пантен у III сторіччі вибрався на проповідування Христової віри в Індію, то знайшов там людей, які знали про Ісуса Христа і мали написане поєврейському Євангеліє від св. Матея. Індійці говорили, що його приніс їм св. апостол Вартоломій. Грецькі й римські письменники називали Індією також Арабію, Ефіопію, Лібію, Партію й Персію; отже, Вартоломій міг бути і в тих краях. За іншою східною леґендою, Вартоломій зустрів св. апостола Филипа у Фриґії, звідки перейшов до Лікаонії, де, як засвідчує св. Іван Золотоустий, він також поширював християнство. Деякі вірменські історики вважають, що св. Вартоломій навчав Христової віри і помер у Вірменії. Незважаючи на різні згадки про св. апостола Вартоломія— Натанаїла, історичної певності про його працю і смерть не маємо.

СВЯТИЙ ВАРНАВА

У Діяннях Апостолів читаємо: "Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі. Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане та й клали в ноги апостолів, — і роздавалось це кожному за його потребою. А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру, мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів" (Ді 4:32—37). З цієї згадки про Варнаву довідуємося, що він був досконалим християнином, продав свій маєток і приніс апостолам гроші для поділу між віруючими. Грецькі життєписці додають, що батьки послали молодого Варнаву до Єрусалима вчитися в школі славного Гамалиїла, вчителя св. Павла, а після свого навернення належав до 70 учнів Ісуса Христа. Коли апостол Павло прибув у Єрусалим, то звернувся до Варнави як до відомого мужа між місцевими християнами. А той представив Павла св. апостолам Петрові та Якову; тому Петро прийняв недавнього гонителя християн до свого дому і гостив його в себе два тижні.

Коли було засновано християнську громаду в Антіохії, церковна старшина в Єрусалимі вирішила послати туди Варнаву для підтримки навернених у св. вірі. В Святому Письмі згадується про нього як про "доброго мужа і повного Святого Духа й віри". В Антіохії він радів розвитком християнства, а своїми проповідями та заохоченнями чимало збільшив кількість навернених. Щоб мати доброго помічника в апостольській праці, Варнава привів з Тарса Павла, і тоді вони вже разом цілий рік поширювали в Антіохії Христову віру. В той час антіохійські визнавці Ісуса Христа почали вперше називати себе християнами.

Як в Юдеї настав голод, антіохійські християни зібрали гроші і передали їх Варнаві й Павлові, щоб ті роздали їх в Єрусалимі між голодуючими. Згодом Святий Дух наказав устами деяких антіохійських пророкуючих провідників: "Відлучіть мені Варнаву й Савла на діло, до якого я їх покликав". Тоді вони, після посту й молитви та покладення на них рук, відпустили їх" (Ді 13:2—3).

Цим об'явленням Бог призначив Варнаву й Павла до праці над наверненням поган. Вони негайно вирушили в місійну подорож. Свою працю почали з Кіпру, звідки походив Варнава. Вони спочатку проповідували юдеям; коли ж ті виявили себе завзятими противниками Христа, апостоли працювали вже тільки між поганами. Було чимало навернень у різних місцевостях, хоч юдеї підбурювали проти апостолів народ. Під кінець своєї місійної подорожі Варнава й Павло ще раз відвідали новонавернених християн і висвятили деяких з них на священиків, щоб вони продовжували душпастирську працю. Після того, задоволені своїм місійним успіхом, апостоли знову повернулися до Антіохії.

Але навернені юдеї почали навчати антіохійську християнську громаду, щоб вона зберігала також і Мойсеїв припис про обрізання. Варнава й Павло відкидали цю тезу, але не могли втихомирити юдейських ревнителів. Незабаром в Єрусалимі відбувся Собор (51 р.), на якому Варнава з Павлом розповіли єрусалимській церковній старшині про свою працю між поганами. Собор схвалив їхню місію, а також вирішив, що навернені погани не зобов'язані піддаватися старозавітному обрізанню, тільки мають приймати св. Тайну Хрищення.

У той час Павло мав двічі непорозуміння з Варнавою. Перший раз через те, що Варнава, за прикладом апостола Петра, що прибув до Антіохії, давнім юдейським звичаєм порвав приятельські взаємини з наверненими поганами й спілкувався тільки з юдеями. Павло виступив проти цього. Друге непорозуміння сталося через євангеліста Марка, Варнавиного родича. Коли Павло й Варнава збиралися в нову місійну подорож, Варнава хотів узяти Марка з собою, але Павло був проти, бо не вірив у Маркову постійність. Коли ніяк не могли погодитися, Павло вибрався на місію з новим помічником — Силою, а Варнава відплив на Кіпр з Марком. З того часу не було вже в Святому Письмі про Варнаву ніякої згадки. Кажуть, що він загинув мученицькою смертю в місті Саламіні. Було й таке передання, що св. Варнава проповідував Христову віру в Олександрії й Римі та був першим єпископом Мілана, однак така вістка не є історично достовірною.