Як Великий піст був часом підготовки до хрещення, яке оглашенні отримували в ніч пасхального чування, так метою періоду П‘ятидесятниці була містагогія – введення новоохрещених в суть таїнства, яке звершилось в їхньому житті. Неділя Мироносиць показує, в чому має полягати християнська діяльна любов до ближніх. Як живих, так і мертвих.
Солідарності перші християни могли вчитися від євреїв, чи просто юдеохристияни мали продовжувати те, що робили до Христа. В кожну п‘ятницю, від ранку, євреї збирали милостиню, гроші і продукти, які ввечері в синагозі роздавали бідним. Причиною труднощів в єрусалимській спільноті, які викликали нарікання гелленістів(Діян 6, 1-7), були культурні і мовні різниці між діаспорою і народом на рідній землі. Рішення апостолів призначити дияконів, які мали «при столах служити»(Діян 6,2), показує, як вони достеменно зрозуміли, що не тільки словом Божим живе людина, і що високі декларації про любов треба перекласти на прозаїчну мову турботи про голодних, незахищених і виключених. Видно добре запам‘яталися їм Христові слова: «дайте ви їм їсти»(Мт 14, 16).
Неділею Мироносиць є третя після Пасхи. Але ранком Мироносиць є кожна недільна утреня (а також Лазарева субота), в якій співається «Ангельський хор». Три з шістьох стихир цієї пісні присвячені саме їм. В кожній мовиться про їх плач, ридання і сльози, які перетворюються на здивування побаченим і почутим від ангела. Таким чином ті відважні жінки кожного недільного ранку подаються візантійською Церквою як приклад пам‘яті про покійних, турботи про гідне, відповідно до приписів і звичаїв, поховання їх тіла. Одна з них отримає звання рівноапостольної, однак до всіх ангел сказав: «Пора голосіння минула, не плачте; про воскресіння ж звістіть апостолам».
Якщо Мироносицям належить кожен недільний ранок, то Йосифові з Ариматеї кожен літургійний день. Бо під впливом містагогійної проповіді Теодора Мопсуестського, для якого Великий вхід представляє ведення Ісуса на Страсті, а покладення дарів на престолі Його поховання у гробі, тропар «Благообразний Йосиф» супроводить цю дію. Він напевно чув про Ісуса, можливо йому завдячуємо знання перебігу суду над Ісусом у Синедріоні, але від знання про Ісуса до сміливого рішення взяти Ісуса до себе, хоч вже мертвого, спонукала його смерть Назарянина. На ньому справдилися слова Спасителя: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе»(Ів 12. 32).
В нашій частині Європи, на теренах, які один західних історик назвав найгіршим у світі місцем до життя в ХХ столітті, лежать у землі, бо не можна сказати «покояться», сотні тисяч, якщо не мільйони, братів і сестер, котрі чекають на своїх Мироносиць і Благообразних Йосифів. Більшості з тих жертв різних – штучних і натуральних – голодів, пошестей і світових воєн не вдасться віднайти. Їм належаться символічні могили. Але людська пам‘ять зберігає ще спогад про те, де на Волині, в Галичині і на Закерзонні чекають на християнський похорон жертви братовбивчої ненависті. Без цього годі думати про подальші кроки у справі і так складного примирення. Бо не мине пора голосіння, не затихне плач, поки над останками жертв не стане хрест – знак перемоги над смертоносною ненавистю.
О. Богдан Панчак
.jpg)
