Храм Свв.Ольги і Єлизавети
Українська Греко-Католицька Церква
   м.Львів, пл.Кропивницького 1, тел. (032)2334073,
      email: [email protected]

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Переглядів: 3316Коментарі: 0
Календар

4 грудня

 

"Пречистий храм Спасів, прецінна світлиця і Діва;

священний скарб Божої слави, днесь вводиться в дім Господній"

(Кондак празника).

Празники на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі посідають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників показати велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її почитання і наслідування. Найбільші Богородичні празники — Різдво й Успення, показують нам і перші хвилини її існування на землі, і її відхід до вічности. Одинокий празник, який висвітлює дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, називається Введенням в храм, що його святкуємо 21 листопада. У наших богослуженнях він має назву "Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії". Празник Введення відкриває нам деякі таємниці з дитячого та дівочого життя Пречистої Діви Марії, проливає світло на її батьків, її виховання у святині та приготування до найвищої гідности: бути Матір'ю Божого Сина. Розглянемо цей празник, звернемо увагу на три питання: його історію, богослуження та духовне значення для нас.

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА

Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея "Про Різдво Пречистої Діви Марії". Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.

Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з'ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяцесловах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: "Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки". Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст. ), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: "Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ". Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст. ), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Богослужба цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гимни цього дня дуже багаті на поетичні звороти, алегорії та алюзії. Ця глибоко догматична поезія у гарних порівняннях і символах оспівує богоматеринство, дівицтво, святість і заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться вона тут як Божий храм. Це алюзія до храму, в який її батьки приводять. Ось деякі вислови зі стихир і канона празника: "Ти храм Божий", "храм освященний", "храм, що має вмістити Сина Божого", "храм усіх Царя і престол", "храм живий святої слави Христа Бога нашого", "найсвятіший храм святого Бога нашого", "боговмістимий храм", "храм і палата", "храм, і палата, і живе небо".

Пресвята Богородиця, входячи в храм, хоча роками молоденька, але була зріла духом: "Трилітня тілом, — сказано у третій пісні канона, — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста". Вона є сповненням пророцтв Старого Завіту і слава Нового Завіту: "Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обновлення. Діво Мати Божа. Ми Тобою примирилися. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, і всі з ангелами Тобі, Пречиста, співаючи кличемо: радуйся. Твоїми молитвами спасаємося" (Стихира вечірні).

Через її входження радіє храм Господній, радіють ангели й люди: "Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, благодатна. Господь з Тобою, ти маєш велику милість" (Стихира вечірні).

З нагоди небуденного торжества на честь Богоматері і свята Церква взиває всіх вірних до участи у празничній радості: "Прийдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії, — єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість".

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам насамперед про радісну жертву святих Йоакима й Анни. Вони свою, в Бога вимолену, донечку самі приводять до храму на службу Богові. На каноні утрені празника в восьмій пісні читаємо: "Анна колись, приводячи Пречистий Храм (Марію) у дім Божий, голосно закликала і з вірою сказала до священика: "Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа".

Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як святий Йоаким і Анна, так і Марія є для нас гарним зразком радісної жертви і служби Богові.

Може ще ніколи уся Христова Церква, а в тім і наша Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, які за прикладом святої Анни були б готові сказати нашій Церкві: "Прийми дитину, яку Бог мені дав".

Ознакою глибокої релігійности якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери монахи й монахині. Нічого не допоможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, які в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі таїнства й голосили б Боже слово. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький каже: "Зрозумійте, що народові треба до спасення ревних і святих священиків". Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.

Де шукати розв'язок цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священицького й монашого стану — це добрий християнський дім. "Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія". А свята Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Статистика свідчить, що п'ятдесят відсотків духовних покликань вирішується між шостим і чотирнадцятим роком життя, це той час, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.

Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви є дуже важливим чинником у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні відразу від колиски заправляти своїх дітей до жертви й посвяти.

Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б в родині дух жертви та ідеал духовного покликання. Зате в нас є багато батьків, що в зародку вбивають голос покликання у серцях своїх дітей.

Майбутнє нашої Церкви й народу багато в чому залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам потрібні батьки, які за прикладом святого Йоакима й Анни радо благословили б своїх дітей на цілопальну жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам потрібна ідейна молодь, яка за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богові, Церкві й народові. І щойно тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.