«Багато пророків і царів хотіли бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули» (Лк. 10, 24). Мабуть, ці слова нашого Спасителя сміливо можемо достосувати до подій і процесів, які сьогодні переживаємо і до котрих маємо безпосереднє відношення. Адже ми є очевидцями дуже глибинних і надзвичайно потужних процесів: на наших очах розпадається і конає страшна імперія, що у свій час була названа «імперією зла». І, натомість, ми є учасниками відродження великого Народу, що століттями стогнав у смертельному полоні цієї імперії. Люди зі слабкою вірою, чи люди невіруючі, можуть сказати, що, мовляв, так «стали зірки», чи так склалися обставини, чи такі виникли передумови, чи щось подібне. Людина ж віруюча, безперечно, погодиться, що так хоче Господь Бог, адже саме Він, і лише Він, усе створив і всім управляє.
Кожна людина має свої цінності. Вона по-своєму бачить речі, по-своєму сприймає життя, по-своєму оцінює ситуацію тощо. Однак, видається, що для усіх людей спільним є те, що вони хочуть бути свобідними. Це, мабуть, тому, що Господь створив людиною вільною, давши їй свобідну волю. І порив до свободи часто є такий потужний, що невільна людина навіть віддає своє життя, щоб не бути невільником. Для неї свобода – це є Божий дар і за нього необхідно боротися. Навіть до смерті.
В книзі Еклезіяста читаємо: «Усьому – час-пора, і на все – слушна хвилина під небом… Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир» (Проп. 3.1,8). Вже згадана «імперія зла» формувалася і зазнавала різних трансформацій протягом століть. «Собіраніє зємєль» – така була її неофіційна доктрина. І на всіх отих землях, які ця імперія «собірала», жили окремі народи, що також отримали від Творця свободу жити у своїй культурі, у своїй ідентичності, у своєму світоглядному просторі. Однак створена імперія не допускає свободи, її суть – насилля, обман, гріх. Тому для всіх пригноблених народів століттями нав’язувався саме такий спосіб життя, і це подавалося як зразок, як правило, як норма. На превеликий жаль, така аномалія у великій мірі сприйнялася і дала свої плоди. Гріх став нормою життя. Раби звикли до кайданів і вже не поспішають до свободи. Про неї забули. Та віриться, що і вони піднімуться, а ми, українці, будемо для них прикладом. Наш Майдан їх розбудить.
Сьогодні стоїмо на переломі. Настав інший час – час перемін, час відродження, час свободи. Сьогодні маємо унікальний шанс назавжди позбутися рабської ментальності, чужого світогляду, фальшивого переконання. Події останніх місяців повинні навчити нас, що тільки в єдності наша сила. Сьогодні є унікальний шанс і для Української Церкви, яка в силу складних обставин, в силу імперського тиску зістала поділеною на кілька відгалужень. Принцип «поділяй і владарюй» до Церкви застосовувався дуже жорстко. Це відчувається і сьогодні. Прикладом і стимулом для порозуміння та майбутнього (дай то, Боже!) об’єднання українських Церков має послужити зустріч найвищих церковних достойників – Папи Франциска і Патріарха Константинопольського Варфоломія, котрі у спільній декларації заявили: «Ми закликаємо християн, віруючих усіх реліґійних традицій і всіх людей доброї волі визнати невідкладність цієї години, яка спонукає нас шукати примирення та єдності людської сім’ї при повній повазі законних відмінностей, заради блага всього людства і майбутніх поколінь».
Щоб слова не залишалися лише словами, заключний день паломницького візиту на Святу Землю Папа почав зі сходження на Храмову гору, яка шанується мусульманами як третя за значимістю святиня після Мекки і Медини. Перед входом до мечеті Куббат ас-Сахра (Купол скелі), де до Франциска був лише його попередник Венедикт XVI, Папа Римський на знак поваги до традицій ісламу зняв свої червоні мешти. До представників мусульманського духовенства він звернувся з повагою: «Дорогі брати!» – і продовжив: «...шануймо і любім один одного як брати і сестри. Щоб ніхто не опоганив ім’я Господа насильством». Після цього Вселенський Архиєрей спустився до Стіни Плачу – головної святині юдаїзму, і вклав між її каміння записку з молитвою про мир, а також мав зустріч із верховними рабинами Ізраїлю та провів офіційні переговори з президентом і прем’єр-міністром цієї країни.
Нашому поколінню випало жити у дуже цікавий і доволі непростий час – час скону страшної імперії. Війна, кровопролиття, терор, аґресія – це ознаки загибелі цієї потвори, остаточні її конвульсії. Ми це переживемо і розкажемо про це нашим дітям та внукам. Але для цього сьогодні потрібне одне – єдність. Саме тепер усі ми – свідомо, єдиним серцем і єдиними устами – маємо закликати: «Боже, вислухай благання! Нищить недоля наш край. В єдності – сила народу! Боже, нам єдність подай!»
Настоятель храму Свв. Ольги і Єлизавети о. Іван Галімурка
.jpg)
