Храм Свв.Ольги і Єлизавети
Українська Греко-Католицька Церква, м.Львів, пл.Кропивницького 1, тел. (032)2334073, email: [email protected]
"Коли хочеш належно молитися, не засмучуй душі (журбою цього віку), якщо цього не зробиш, то марний труд твій." (Прп.Ніл Синайський)

Початок Успінського посту. Свв.Мучеників Макавейських

Переглядів: 5881Коментарі: 0
Календар

14 серпня

- Початок Успінського посту.

- Свв.Мучеників Макавейських.

УСПІНСЬКИЙ ПІСТ - СПАСІВКА

Християни перших віків до великих празників завжди приготовлялися постом і молитвою. З цієї священної практики зчасом розвинулися коротші чи довші пости. На першому місці стоїть тут Великий Піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних Апостолів Петра й Павла зродився піст Петрівки. А вкінці, прийшов наймолодший з чотирьох річних постів, піст Успінський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресв. Богородиці, її святого Успіння. І в той спосіб наслідуємо пости й молитви Преч. Діви Марії, що ними Вона готовилася на стрічу Своєму Божому Синові у Своєму святому Успінні. Успінський піст знаний в нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний чи Спасівка. Тут звернемо увагу на історію цього посту, час його тривання та його практику у перших віках християнської Руси-України.

ІСТОРІЯ УСПІНСЬКОГО ПОСТУ

Перші згадки про Успінський піст маємо щойно з 9-го століття. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не дорогою церковного законодавства, але через звичай. З цієї причини довгий час у Греції було багато спорів як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і  часу  тривання.

Про цей піст нічого не згадує Устав Евергетицький з 11-го віку ані Устав царгородського Пантократорського манастиря з 1136 року. Подібно й Устави св. Теодора Студита і св. Атанасія Атонського ще до 14-го сторіччя не говорять про Успінський піст. З давніх Типіконів першу згадку про Спасівку має Типікон грецького Ніколо-Касулянського манастиря з 12-го віку в Калябрії, Італія. Тут на першого серпня є така заввага: "Царгородський патріярх Миколай І (895-925) про Чотиридесятницю Успіння Пресв. Богородиці: Є в нас ще інший піст, званий Пресв. Богородиці, що починається першого серпня і про який згадує Сьомий Собор у Нікеї  (920 року)".

Ранішу згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858-867) до болгарів, де він пише: "Свята римська Церква має здавен-давна звичай зберігати такі пости: по 40 днів перед Пасхою, після 50-ниці, перед Успінням Марії Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва". Автентичність цього послання деякі автори ставлять у сумнів.

В творі "Про три Чотиридесятниці", що його приписують антіохійському патріярхові Анастасієві Синаїтові (6-ий вік) є мова про Успінський піст як такий, що відділився від Петрівки, бо вона перзісно тривала від неділі Всіх Святих до празника Успіння, а відтак з Петрівки був винятий місяць липень.

Атонські монахи коло 1085 року запитували царгородського патріярха Миколая Граматика про пости, між якими передусім їм розходилося про Успінський піст. Відповідь патріярха була: "В місяці серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб захоронити себе перед недугами".

Успінський піст у візантійській державі в 11-12 віках почав щораз більше входити в життя. Архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій, що жив коло 1090 року, щоб заохотити вірних до зберігання цього посту, видає про нього осібну розвідку, де він пише: "Піст перед Успінням Пресв. Богородиці передали нам св. Отці й божественні патріярхи і його чесно заховують усі міста і країни православних, а передусім велике й щасливе місто Костянтино-піль та Велика Церква". Вкінці, азтор робить заключення, що цей піст уже був у практиці ще до цісаря Льва Мудрого (886-911). Справа Успінського посту була темою нарад Царгородського Собору 1166 року за патріярха Луки Хрисоверга (1156-1169) і цісаря Мануїла Комнена (1143-1180). Собор потвердив практику цього посту.

Нікон Чорногорець, монах Чорної Гори коло Антіохії, що жив у другій половині 11-го сторіччя, про Успінський піст каже, що ті, що його не заховують, не мають на те основи в давнині,   ані ті,  що   його   зберігають,   не   мають опертя   на   апостольському   переданні,   але  на звичаю,   до речі, дуже давнім, наступних віків.

ЧАС ТРИВАННЯ І ПРИПИСИ СПАСІВКИ

У грецькій Церкві довгий час не було однозгідности, як щодо часу тривання Петрівки і Пилипівки, так і щодо часу тривання Успінського посту. Патріярх Вальсамеу (|1204)) подає, що за його часів одні заховували всі три пости, це є Петрівку, Спасівку і Пилипівку, та що час їхнього тривання був той, що й сьогодні, а інші зберігали тільки Петрівку й Пилипівку, а про Успінський піст і чути не хотіли. Він у своїх посланнях боронить Богородичний піст і наказує його зберігати. Притім він покликується на Царгород-ський Собор з 1166 року, який цей піст не лише потвердив, але й означив його час від  1-го до 15-го серпня.

Успінський піст у давнину буз строгіший від Петрівки й Пилипівки, але лагідніший від Великого Посту. В понеділок, середу й п'ятницю цього посту була наказана суха їжа, це є хліб, вода й сушені овочі, а в вівторок і четвер дозволялося на варену їжу,але без оливи. В суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Пе-реображення і на рибу.

Наш Львівський Синод з 1891 року дає однакові приписи щодо Петрівки, Спасівки й Пилипівки, а саме, в понеділок, середу й п'ятницю Собор дозволяє на набіл, а в інші чотири дні тижня на їжу м'яса. В цих чотирьох днях духовні особи мають перед обідом і вечерею проказувати 50-тий псалом, а миряни обов'язані відмовити 5 Отче наш і 5  Богородице Діво.

УСПІНСЬКИЙ ПІСТ НА РУСИ-УКРАЇНІ

Як у греків, так і в нас якийсь час не було одної думки щодо згаданих постів. Вправді про ті пости в нас маємо вже свідоцтва з другої половини 11-го століття, але вони неясні і деколи собі противорічать. Київський митрополит Георгій (1072) у своїм "Білеческім Уставі" дає знати, що за його часів були в нас всі три згадані пости. Петрівка й Пилипівка починалися в тому самому часі, що й сьогодні, а Успінський піст деякі скорочували. Митрополит Георгій наказує заховати Богородичний піст від 1-го до 15-го серпня (§14), але про його приписи нічого не говорить. Зате Студитський Устав патріярха Олексія, що його в нас завів Преп. Теодосій Печерський за часів митрополита Георгія, говорить тільки про Різдвяний піст, а про Петрів і Успінський нічого не згадує. І саме тому, що цей Устав нічого не говорив про Успінський піст, то деякі не лише його скорочували, але й зовсім не заховували. Подібно й незнані нам поіменно три автори  "Учительних  Слів"   домонгольської доби  говорять тільки  про Петрівку й  Пилипівку, а про Спасівку не згадують.

По нападі монголів знані нам два свідоцтва відносно цих трьох постів: митрополита Максима (1283-1305) і митрополита Фотія (Н08-1431). Митрополит Максим у своїм "Правилі" для цілої руської Церкви подає подрібні приписи відносно різних постів та їхніх часів. Про три пости він пише: "Ще передали нам св. Собори піст св. Апостолів. І коли празник св. Апостолів випаде в середу або п'ятницю, то не можна християнам їсти м'яса, а празнувати святий день і їсти рибу... Також установили піст у місяці серпні перед Успінням св. Богородиці. Першого дня серпня, в який би день він і не випав, не їсти м'яса ані риби. В празник Пресв. Богородиці, якщо випаде в середу або п'ятницю, то не можна їсти м'яса, але задля Пресв. Богородиці дозволяється їсти рибу... І установили піст впродовж сорок днів перед святим і великим таїнством Різдва по тілі Господа нашого Ісуса Христа". Митрополит Максим не згадує про Великий Піст, бо щодо нього не було сумнівів чи спорів. "Правило" митр. Максима розіслане по всій руській Церкві мало для всіх обов'язуючу силу і майже на ціле століття в тій справі вже не було якихсь розходжень.

Митрополит Фотій у своїм окружнім посланні до всього духовенства напоминає священиків, щоб вони вчили нарід свято зберігати всі чотири пости: Великий, Петрів, Успінський і Різдвяний.

о.Ю.Я.Катрій: «Пізнай свій обряд».

14 серпня

СВЯТІ МУЧЕНИКИ МАКАВЕЙСЬКІ

Господь Бог любив і благословляв ізраїльський народ. Але коли євреї забули правдивого Бога і почали покланятися ідолам, Господь тяжко карав їх, передусім руками поганських царів, що займали Палестину, руйнували міста, вбивали людей, забирали їх у неволю. Таке нещастя спало на ізраїльтян приблизно 166 року перед народженням Ісуса Христа, коли сирійським царем був Антіох Епіфан, який намагався примусити юдеїв перейти на грецьку поганську віру.

Безбожний Антіох послав до Єрусалима генерала Аполонія і двадцять дві тисячі вояків з завданням повбивати всіх євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців. У суботу, святий день юдеїв, Аполоній наказав своїм воякам вбивати євреїв. Юдеї, боячись порушити суботу, гинули без найменшого спротиву; десять тисяч потрапили в полон. Місто було сплюндровано, а опісля спалено. Святиню перемінили на поганську божницю. Юдеям заборонили святкувати суботу й виконувати приписи Мойсеевого закону. Багато євреїв відступило тоді від своєї віри, але частина залишилася вірною правдивому Богові і його святому законові, за що по-геройськи проливала свою кров.

Славними мучениками в час цього переслідування були праведний Елеазар, Соломонія та її семеро синів (Макавейські мученики). Св. Елеазар був старозавітним священиком, дев'ятдесятилітнім старцем, у якого все, навіть сиве волосся і лагідна поведінка, говорили про його чесноти. Гонителі юдеїв вважали, що як їм удасться зламати Елеазара, то за його прикладом підуть усі інші євреї. Спочатку вони намагалися підкупити його грішми, потім залякати погрозами та примусити насиллям, але без найменшого успіху. Елеазар стояв непохитно у своїй вірі. Деякі погани, а також юдейські відступники зі співчуття до праведного старця почали намовляти його, щоб він сказав принести собі дозволене м'ясо до їди, а перед людьми вдавав, що їсть заборонену свинину. Коли ж він відповів спокусникам, що ніколи цього не зробить, аби не дати молоді згіршення та не наразити себе на гріх і Божу кару, розлючені погани взяли його на муки. Елеазара немилосердно били. А він сердечно молився: "Господи, твоє священне світло доходить до найпотаємніших глибин наших сердець, Ти бачиш муку, яку я терплю,  але моя душа радується, що може страждати за твій закон із святої боязні до Тебе". З цими словами праведний чоловік віддав свою душу Богові, залишивши народові приклад мужності й чесноти.

Після Елеазара мученицькою смертю загинули семеро його синів. Соломонія бачила смерть кожної своєї дитини, а опісля й сама віддала життя за віру в правдивого Бога та його святий закон. Сини йшли на муки, а мати підбадьорювала їх, заохочуючи до мужності й вірності Господеві аж до кінця.

А було це так. Коли ув'язнили Соломонію та її синів, то насамперед примушували їх їсти заборонену законом свинину. Найстарший син сказав: "Ми готові швидше вмерти, ніж переступити Божі закони". Цар, розлючений такою сміливою відповіддю, наказав розігріти знаряддя муки в огні; відрізати йому язика, здерти з голови шкіру, повідрубувати руки й ноги. Опісля ще й припікали його вогнем. І все це діялось на очах матері та решти братів.

Коли взяли на муку другого сина, той сказав: "Ти нищиш наше дочасне життя, але Цар світу, за святий закон якого ми терпимо, воскресить нас до вічного життя". Третьому хлопцеві казали виставити язика й простягнути руки; він сказав: "їх я одержав з неба і з приємністю зрікаюся їх, щоб дати засвідчення Божому законові; одного дня я знову одержу їх з рук Того, хто мені їх дав". Цар був здивований, не розуміючи того, як релігія може зробити так, що людину не лякає навіть найжахливіша мука. Побачивши, що царська могутність зводиться ні на що, він четвертого сина не питав уже нічого, тільки наказав відразу мучити його. Але юнак сказав цареві: "Це добре, що нас люди вбивають, бо маємо певну надію, що Бог знову поверне нам життя; щодо тебе, то ти не воскреснеш до життя". Коли мучили п'ятого хлопця, він сказав, що Господь не залишив назовсім свій народ. Шостий син сказав цареві під час своєї муки: "Не обманюй себе; бо хоч ми терпимо ці муки за свої гріхи, ти також не втечеш від Божої кари, бо ти виступив проти Всевишнього". Під час жахливої муки своїх синів мати не впала духом, навіть не плакала. Перемігши з Божою силою неміч людської природи, вона говорила їм: "Мої діти, ви не одержали від мене ні душі, ні життя; я не укладала ваших тіл. Бог, Творець світу, дав вам усе те; і Він у своєму милосерді поверне вам життя, яким ви тепер погордили, залишаючись вірними його законам".

Цар не сподівався на такий опір. Рятуючи свою репутацію в очах присутнього народу, він почав промовляти ласкавими словами до наймолодшого сина. Наче добрий батько, обіцяв йому багатство, славу й щасливе життя, якщо він послухає та прийме його віру. На побожного юнака ці слова не справили й найменшого враження. Тоді цар звернувся до матері, щоб та змилосердилася над його молодістю та порадила йому сповнити царську волю. Соломонія промовила до сина, але словами, що здивували царя й усіх присутніх. Вона говорила: "Моє дороге дитя, тепер єдине, змилосердись наді мною, що носила тебе дев'ять місяців у своєму лоні, годувала тебе три роки своїми грудьми та доглядала тебе аж до цього часу. Не засмути мене невірністю й слабодухістю. Поглянь на небо, подивись на землю і пригадай собі, що Бог створив усе те з нічого своєю всемогутньою силою, той Господь, на якого ми надіємось і якого вшановуємо. Май Його перед своїми очима і не лякайся цього ката. Будь гідним своїх братів і прийми смерть без страху; тоді я зможу побачити вас усіх на місці вічного милосердя та відпочинку". Тоді молодий мученик вигукнув до своїх катів: "Чого ви чекаєте? Я не слухатимусь наказу царя, а Божого закону, який дав нам Мойсей". А цареві сказав: "Ти, що заподіяв стільки зла юдеям, не втечеш від Божої руки. Ми терпимо за свої гріхи, але Господь знову примириться зі своїми слугами.  Мої брати перетерпіли коротку муку і вже втішаються вічним життям. І я теж приношу своє життя в жертву за святий закон своїх батьків та благаю в Бога милосердя над нашим народом. На мені й моїх братах закінчиться гнів Всемогутнього, що справедливо впав на наш народ". Після цього наймолодший син та мати загинули в тяжких муках, не порушивши закон Всевишнього.

Св. мученики Макавейські загинули, мабуть, в сирійсь-кому місті Антіохії — царській столиці. Назву "Макавеї" одержали від Юди Макавея, головного ізраїльського героя в тодішній боротьбі за рідний край і Божий закон.

Андрій Йосафат Григорій Трух: «Життя Святих»