Празник Господнього Стрітення

15 лютого

"Радуйся благодатна, Богородице Діво,

бо з Тебе засяяло Сонце правди Христос Бог наш,

що просвічує тих, що в темряві"

(Тропар празника).

Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрітення, який святкуємо 15 лютого, на сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов'язаний з Христовим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвуванні у святині об'являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.

ОСНОВА ПРАЗНИКА

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. "Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві".

На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон "був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа" (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона "Нині відпускаєш". Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзвичайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з'явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий землетрус. Передання каже, що в той час один праведник мав об'явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.

Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римського урядовця, на ім'я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.

Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свічки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.

У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам'ять праведних Симеона й Анни.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. "Предвічний, — каже він, — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленках і мене звільняє від гріховних пелен... Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дрижать Власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить місяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря... Це Дитя поконало смерть, побідило диявола. Знищило клятву... стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ... Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення... Так цей день прикрасімо свічками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами" (Пролог, Ч. І).

Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсееві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсееві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками предсказаний і Богом післаний Месія: "Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, — кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: "Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?" Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся".

А Мати принесеного до храму Дитяти — це Пресвята Богородиця. "Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стиховні вечірні, — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави". Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канона утрені її благаємо: "Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають... Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі".

Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любови до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: "Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспіваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єдиного Чоловіколюбця" (Сідален утрені).