Храм Свв.Ольги і Єлизавети
Українська Греко-Католицька Церква, м.Львів, пл.Кропивницького 1, тел. (032)2334073, email: [email protected]
"Це день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім" (Воскресна Утреня)

Послання на XLV Всесвітній день миру 1 січня 2012 року

Переглядів: 1798Коментарі: 0
Апостольська Столиця

Послання Святішого Отця Бенедикта XVI на XLV Всесвітній день миру 1 січня 2012 року

Виховання молоді до справедливості та миру

1. Початок нового року, яким Бог обдаровує людство, є заохоченням для мене скласти усім, з великою довірою і любов'ю, спеціальні побажання, щоби період, який ми маємо перед собою, сповнився реальною справедливістю і миром.

З яким ставленням слід підходити до нового року? У Псалмі 130 ми бачимо дуже гарний поетичний образ. Псалмоспівець каже, що вірний чекає на Бога «більше, ніж сторожа світанку» (р. 6), очікує з незмінною надією, тому що знає, що Він принесе світло, милосердя і порятунок. Це очікування народжується з досвіду обраного народу, який визнає, що він був вихований Богом, щоб побачити світ у Його істинності та щоб не піддаватися пригнобленню перед загрозою лиха. Я заохочую вас, щоб 2012 року ви мали таку власну довірливу поставу до Бога. Це правда, що у рік, який добігає кінця, зросло розчарування через кризу, що гнобить суспільство, світ праці та економіки; коріння цієї кризи, перш за все культурні та антропологічні. Складається враження, що пелена темряви охопила наш час і не дає побачити відблиски денного світла.

В цій темряві людське серце все ще чекає світанку, про який говорить псалмоспівець. Це очікування особливо яскраве і помітне у молодих людей, і тому я думаю про них з огляду на той внесок, який вони можуть і повинні зробити в суспільство. Саме тому хочу представити Послання на XLV Всесвітній День Миру в перспективі освіти: «Треба виховувати молодих людей до справедливості та миру», бо я переконаний, що їх ентузіазм та ідеалізм схильні дати світові нову надію.

Моє Послання скероване також до батьків, родин і всіх тих, хто бере участь у вихованні, формації, а також до відповідальних за різні ділянки релігійного, соціального, політичного, економічного, культурного життя та за передавання інформації. Приділяючи увагу світу молоді, вміння її слухати і розуміння її цінності є не тільки можливістю, але засадничим обов’язком всього суспільства, в перспективі будівлі майбутнього, опертій на справедливості та мирі.

Молодим людям маємо прищеплювати переконання про позитивну вартість життя, пробудити в них бажання посвятити своє життя служінню добру. Це завдання, яке стосується безпосередньо нас всіх.

Занепокоєння, про яке свідчать нещодавні демонстрації багатьох молодих людей у різних регіонах світу, висловлюючи своє бажання бути в змозі дивитися в майбутнє з розумною надією. На даний момент, пробуджує у них занепокоєння багато життєвих запитань: бажання отримати освіту, яка в глибший спосіб підготує їх до обличчя дійсності, труднощі, пов’язані зі створенням сім'ї та постійним місцем роботи, можливість здійснювати реальний вплив на світову політику, культуру й економіку, побудувати суспільство з людянішим і солідарнішим обрисом.

Важливо, щоб ці прагнення і пов'язані з ними ідеалістичні імпульси були потрактовані з належною увагою в усіх частинах суспільства. Церква звертається до молоді з надією, покладає на них довіру і спонукає їх, щоб прагнули до істини, захищали загальне благо, щоб їхні перспективи були відкриті для світу, а очі здатні бачити «нові речі» (Іс. 42, 9; 48, 6)!

2. Відповідальні за виховання

Виховання є найбільш захопливою і найважчою пригодою життя. Вихователь – з латинської educere – означає виводити з себе щось, щоб впроваджувати в реальність, провадити до повноти, яка сприяє розвиткові особи. Цей процес відбувається через зустріч двох свобод, свободи дорослої та молодої осіб. Вона вимагає відповідальності з боку учня, який має бути відкритим і дати привести себе до реальності, а також з боку вихователя, який мусить бути готовим покласти себе як дар. Отже, більше ніж коли-небудь потрібні справжні свідки, а не просто дистриб'ютори правил та інформації; свідки, які можуть бачити далі, ніж інші, тому що їхнє життя передбачає більш широкі сфери. Свідок – це той, хто перший живе тим, що він проповідує.

Де стає дійсністю істинне виховання до миру і справедливості? У першу чергу в сім'ї, тому що батьки є першими педагогами. Сім'я є основним осередком суспільства. «Саме у сім'ї діти навчаються людських і християнських цінностей, які уможливлюють конструктивне і мирне співіснування. У сім'ї, вчаться солідарності між поколіннями, поваги до правил, прощення інших і відкритості щодо інших».[1]  Це – перша школа, в якій здобувають освіту справедливості та миру.

Ми живемо у світі, де сім'я і навіть саме життя перебувають під загрозою, і часто їх руйнують. Умови праці, які часто важко узгодити з сімейними обов'язками, хвилювання про майбутнє, життя у шаленому ритмі, міграція у пошуках адекватних засобів до існування, якщо не просто можливості вижити, все це ускладнює забезпечення дітей одним із найцінніших активів: присутністю батьків, присутністю, яка б уможливила глибшу спільноту на дорозі життя, щоб бути в змозі передавати набуті за роки досвід і впевненість, що можна прищепити тільки тоді, коли ви проводите час разом. Батькам хочу сказати, щоб не впадали у відчай. Прикладом свого життя ви може підштовхнути дітей покладати надію на Бога, найперше тому, що тільки Він є джерелом справжнього миру і справедливості.

Я прагну також згадати про відповідальність за установи, метою яких є освіта: нехай чувають з великим почуттям відповідальності, щоби гідність людини поважали та цінували у всіх обставинах. Хай піклуються про те, щоб кожна молода людина могла знайти своє покликання, допомагаючи плідно використовувати ті дари, які Господь призначив. Нехай запевнять сім'ї, що їхні діти будуть мати можливість отримувати освіту, яка не буде суперечити їхній совісті та релігійним принципам.

Нехай кожне освітнє середовища буде місцем відкриття до трансцендентності, а також на людей; місцем діалогу, включення, слухання інших, де молода людина відчує, що її можливості та внутрішні багатства цінують, а також навчиться цінувати братів. Нехай вони вчать смакувати радістю, яка приходить з повсякденного життя, з любов'ю і співчуттям до ближнього, а також від участі в побудові гуманнішого та братерського суспільства.

Я звертаюся до політичних лідерів з проханням, щоб в конкретний спосіб допомагали сім'ям та освітнім установам користати з їхніх прав та виконувати цей обов’язок, яким є освіта. Не має забракнути адекватної підтримки материнства і батьківства. Хай дбають, щоб нікому не був закритий доступ до освіти, щоб сім'ї мали свободу вибору освітніх структур, які, зважаючи на добро своїх дітей, вони вважають більш відповідними. Нехай вони беруть участь у возз'єднанні сімей, які розділені через потребу здобувати засоби для існування. Хай представляють молодим людям прозорий образ політики як справжнього служіння на благо всіх.

Нарешті, я не можу не звернутися із закликом до ЗМІ, щоби вони робили свій внесок в освіту. У сучасному суспільстві засоби масової інформації відіграють особливу роль: не тільки інформують, а й формують дух своїх читачів, тому вони можуть мати значну роль у вихованні молоді. Важливо пам'ятати, що зв'язок між освітою і передачею інформації є дуже тісний: процес навчання уможливлює цю передачу, яка позитивно чи  негативно впливає на формування особистості.

Так само і молодь повинна мати мужність, щоб жити, перш за все тим, чого вимагає від осіб зі свого оточення. На них є велика відповідальність: хай знайдуть силу, щоб добрим і свідомим чином використовували свободу. Вони також несуть відповідальність за своє виховання і формацію до справедливості і миру!

3. Виховання до правди і свободи

Святий Августин запитував: «Quid enim fortius desiderat anima quam veritatem?». Чого наша душа прагне пристрасніше, ніж істини? [2] Людське обличчя суспільства багато в чому залежить від внеску виховання в те, щоб неминуче питання залишилось живим. Виховання включає в себе освіту людини, в тому числі моральний і духовний виміри людини, з погляду на її кінцеву мету і благо суспільства, членом якого вона є. Тому щоб виховувати до істини, ми повинні знати, ким є людська особистість, знати її природу. Псалмоспівець, дивлячись на навколишню дійсність, задається питанням: «Коли я дивлюся на небеса Твої, діло пальців Твоїх, на місяць й зорі, що Ти встановив, то що людина, що Ти пам'ятаєш про неї, або людська істота, що про неї дбаєш» (Пс. 8, 4–5). Це фундаментальне питання, яке треба задати собі: ким є людина? Людина є істотою, яка має в своєму серці бажання до нескінченності, прагнення до істини – не часткової, але тої, що може пояснити сенс життя – позаяк була створена за образом і подобою Божою. А отже визнання з вдячністю, що життя є безцінним даром, призводить до відкриття власної глибокої гідності та недоторканності кожної людини. Звідси і виховання на першому етапі включає в себе навчання про те, щоб бачити в людині образ Творця і, отже, глибоко поважати кожну людську істоту і допомагати іншим жити своє життя на рівні цієї найвищої гідності. Ніколи не слід забувати, що «справжній людський розвиток включає в себе всю людину в усіх її аспектах»[3], у тому числі трансцендентному, і що людина не може бути принесена в жертву для досягнення будь-яких конкретних інтересів, чи то економічних чи соціальних, індивідуальних або колективних.

Тільки у відносинах з Богом людина розуміє важливість своєї свободи. Завданням освіти є формувати справжню свободу, яка є не відсутністю вільної волі, і не абсолютизацією «Я». Людина, яка вважає себе абсолютом, яка думає, що не залежить ні від кого, що може робити все, що завгодно, так заперечує істину свого буття і втрачає свою свободу. Адже людина – істота, що живе у стосунках з іншими людьми, і перш за все з Богом. Автентичної свободи ніколи не можна досягнути, віддаляючись від Нього.

Свобода дорогоцінна, але крихка; її можна неправильно розуміти і недобре використовувати. «Особливо небезпечною перешкодою в сфері освіти сьогодні є повсюдно присутній в нашому суспільстві та культурі релятивізм, що нічого не визнає як остаточне і чиїм єдиним критерієм є власне «я» людини з її бажаннями, які попри видимість свободи стають для кожного в'язницею, тому що відокремлюють людей один від одного, провокують закриватися у власному «я». У таких релятивістських перспективах, отже, не є можливим справжнє виховання: без світла істини кожна людина рано чи пізно стане сумніватися в цінності свого власного життя і стосунків, які його становлять, в сенсі зусиль, які в сукупності з іншими докладає, щоб побудувати щось»[4].

Для того, щоб скористатися своєю свободою, людина повинна виходити за рамки релятивістської перспективи і знати істини про себе та правду про добро і зло. У своїй совісті людина відкриває закон, якого не встановила собі сама, але голос якого мусить виконувати, і чий голос закликає її любити, робити добро і уникати зла, взяти на себе відповідальність за те, що зробив доброго чи скоїв злого[5]. Тому користання зі свободи тісно пов'язане з природнім моральним законом, який має універсальний характер, виражає гідність кожної людини, становить фундамент її основних прав і обов'язків, а значить, в кінцевому підсумку, справедливого і мирного співіснування між людьми.

Належне використання свободи має центральне значення в забезпеченні справедливості та миру, які вимагають поважати самих себе та інших, навіть якщо їхня манера поведінки і життя далека від нашої. З такого ставлення народжуються чинники, без яких мир і справедливість позбавлені змісту: взаємна довіра, вміння вести конструктивний діалог, можливість вибачення, яке так часто хочемо отримати, але якого нам самим важко уділити комусь, взаємна любов, співчуття до слабких і готовність до посвяти.

4. Виховання у справедливості

У нашому світі, в якому цінність особи, її людська гідність та права, незважаючи на висловлені добрі наміри, перебувають перед загрозою поширеної тенденції використовувати виключно критерії споживацтва, вигоди та власності, важливо не відмежовувати поняття справедливості від його трансцендентних коренів. Справедливість не є звичайною людською конвенцією, оскільки те, що справедливе, вирішує не позитивне право, але глибока ідентичність людської особи. Власне інтегральне бачення людини оберігає від умовної концепції справедливості та дозволяє розмістити справедливість у горизонті солідарності і любові [6].

Не можемо ігнорувати того факту, що деякі течії культури, побудовані на раціоналістичних та індивідуалістичних економічних принципах, відірвали концепцію справедливості від її трансцендентного коріння, відділяючи її від любові і солідарності: «Місто людини виростає не тільки завдяки зверненню до прав і обов'язків, але ще більше і в першу чергу завдяки відносинам безкорисливості, милосердя і сопричастя. Любов об'являє в людських стосунках завжди також і Божу любов, даючи теологічну і спасенницьку цінність усіляким заангажуванням справедливості у світі» [7].

«Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться» (Мт. 5, 6). Вони наситяться, бо вони голодні та спраглі справжніх відносин з Богом, із самими собою, з братами та сестрами, а також зі всім створінням.

5. Виховання у мирі

«Мир – це не тільки відсутність війни, він не обмежується забезпеченням рівноваги сил супротивників. Миру на землі не можна досягти без захисту добра людей, вільного спілкування між ними, пошани до гідності людини і народів, постійної підтримки братерства.» [8] Мир є плодом справедливості і наслідком любові. Мир є, перш за все, даром Бога. Ми, християни, віримо, що Христос є нашим правдивим миром: в Ньому, через хрест, Бог примирив зі собою світ і зруйнував бар’єри, що нас розділяли (пор. Еф. 2, 14–18); в Ньому існує єдина родина, поєднана в любові.

Мир, однак, не є лише даром, котрий слід прийняти, але він також є завданням, яке слід виконувати. Для того, щоб ми дійсно були справжніми миротворцями, мусимо навчитися співчуття, солідарності, співпраці, братерства, мусимо бути активними у спільноті та дбати про інформування сумлінь про національні та міжнародні справи та важливість шукати відповідних механізмів для перерозподілу багатств, підтримки зросту, співпраці для розвитку та розв’язування конфліктів. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться», – говорить Ісус у Нагірній Проповіді (Мт. 5, 9).

Мир для усіх є плодом справедливості кожного, і ніхто не може відхилятись від цього головного обов’язку зміцнення справедливості, відповідно до своєї кваліфікації та сфери відповідальності. Я особливо закликаю молодь, в якій завжди присутнє живе прагнення до ідеалів, щоб вона терпеливо і витривало шукала справедливості та миру, культивуючи любов до того, що справедливе та істинне, і навіть тоді, коли вона змушена принести жертву чи пливти проти течії.

6. Піднести очі до Бога

Перед лицем важкого виклику, яким є ходіння дорогами справедливості та миру, можемо відчувати спокусу, щоб запитати як псалмопівець: «Очі мої підводжу я на гори: звідки прийде моя допомога?» (Пс. 121(120),1)

Всім, а особливо молоді, я хочу виразно сказати: «Не ідеології спасають світ, а лише повернення до живого Бога, котрий є нашим Творцем, гарантом нашої свободи, гарантом того, що є направду добре і істинне… безумовне повернення до Бога, котрий є мірою того, що справедливе, і водночас є вічною любов’ю. А що ж може нас спасти, крім любові?» [9] Любов радіє правдою, вона є тією силою, що дає нам змогу діяти на користь правди, справедливості та миру, оскільки вона все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить (пор. 1Кор. 13, 1–13).

Дорога молоде, ви є цінним даром для суспільства. Не дозвольте, щоб вас огорнула зневіра перед обличчям труднощів і не вдавайтесь до фальшивих рішень, які часто видаються найпростішим шляхом для подолання проблем. Не бійтеся діяти, братися за складну працю і нести жертву, вибирати шляхи, які вимагають вірності і постійності, смиренності та посвяти. Будьте впевнені у своїй молодості та її глибоких прагненнях до щастя, істини, краси та справжньої любові! Живіть в повноті на цьому етапі життя, яке є настільки багатим і повним ентузіазму.

Зрозумійте, що саме ви є прикладом і натхненням для дорослих, особливо тоді, коли прагнете подолати несправедливість та корупцію і прагнете побудувати краще майбутнє. Будьте свідомі своїх можливостей і ніколи не замикайтесь у собі, але вмійте працювати на користь світлішого майбутнього для всіх. Ви ніколи не є самотні. Церква вірить у вас, дбає про вас, підбадьорює і хоче запропонувати вам найцінніший подарунок: можливість підвести очі до Бога, зустріти Ісуса Христа, Котрий є справедливістю і миром.

Чоловіки та жінки з усього світу, котрі берете до серця справу миру! Мир не є вже отриманим добром, але ціллю, до якої ми всі повинні прагнути. Погляньмо у майбутнє з більшою надією, підбадьорюючи один одного на цьому шляху; працюймо разом для того, щоб надати нашому світу більш гуманне та братерське обличчя; відчуймо спільно відповідальність за теперішнє і майбутнє покоління, а особливо виховуючи їх як людей миру та миротворців. З цим усвідомленням надсилаю вам свої роздуми і закликаю кожного: об’єднаймо наші духовні, моральні та матеріальні сили з метою «виховання молоді у справедливості та мирі».

З Ватикану, 8 грудня 2011 р.Б.

BENEDICTUS PP XVI

 

1 Бенедикт XVI, Звернення до Адміністрації Регіону Лаціо та Муніципалітету і Провінції Риму (14 січня 2011): L’Osservatore Romano, 15 січня 2011, ст. 7.

2 Коментар до Євангелія від Івана, 26, 5.

3 Бенедикт XVI, Енцикліка «Caritas in Veritate» (29 червня 2009), 11: AAS 101 (2009), 648; пор. Павло VI, Енцикліка «Populorum Progressio» (26 березня 1967), 14: AAS 59 (1967), 264.

4 Бенедикт XVI, Звернення під час відкриття єпархіяльної зустрічі у базиліці Св. Івана Хрестителя на Латеранському пагорбі (6 червня 2005): AAS 97 (2005), 816.

5 Пор. Другий ватиканський екуменічний собор, Пастирська конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et Spes», 16.

6 Пор. Бенедикт XVI, Звернення до Бундестагу (Берлін, 22 вересня 2011): L’Osservatore Romano, 24 вересня 2011, ст. 6-7.

7 Бенедикт XVI, Енцикліка «Caritas in Veritate» (29 червня 2009), 6: AAS 101 (2009), 644-645.

8 Катехизм Католицької Церкви, № 2304.

9 Бенедикт XVI, Звернення до молоді під час чування (Кельн, 20 серпня 2005): AAS 97 (2005), 885-886.

 

Переклад «Католицького Оглядача»