Комунікація і милосердя: плідна зустріч.
Дорогі брати і сестри,
Ювілейний рік Милосердя запрошує нас роздумувати над зв’язком між комунікацією та милосердям. Церква, з’єднана із Христом, втіленням Милосердного Бога, є покликана жити милосердям як характерним знаком свого існування та діяльності. Те, що ми говоримо і як говоримо, кожне слово та жест має виражати співчуття, делікатність та прощення Бога щодо усіх. Із своєї власної природи, любов є комунікацією, вона веде до відкритості на іншого, а не до ізоляції. Якщо наші слова та наші жести є оживлені любов’ю, Божою любов’ю, наша комунікація буде нести в собі силу Бога.
Ми покликані комунікувати як Божі діти з усіма без винятку. Передавання милосердя є характерною ознакою мови та дій Церкви, що торкається людських сердець та підтримує їх на дорозі до повноти життя, яке Ісус Христос, посланий Отцем, прийшов принести усім. Мова йде про те, щоби ми прийняли і поширили навколо нас самих тепло Церкви-Матері, щоб Ісуса пізнали та полюбили; це тепло наповнює слова віри змістом та запалює проповідництво та християнське свідоцтво «іскрою» яка їх оживляє.
Комунікація має силу будувати мости, сприяти зустрічі та інтеграції, збагачуючи таким чином суспільство. Як же добре бачити людей, котрі так обережно вибирають слова та жести, щоби подолати непорозуміння, зцілити зранену пам’ять і будувати мир та гармонію. Слова можуть будувати мости між людьми, родинами, соціальними групами, цілими народами. І це все стосується як реального, так і віртуального середовища. Тому, слова та вчинки мають нам допомогти вийти з «порочних кіл» осудження та помсти, що продовжують бути пасткою для багатьох осіб та народів, та призводять до того, що особи виражаються мовою ненависті. Слово християнина же нехай прямують до будування сопричастя і, навіть коли має рішуче засудити зло, нехай це робить без руйнування відносин та комунікації.
Тому, хотів би заохотити усіх людей доброї волі наново відкрити силу милосердя, щоб оздоровлювати розірвані відносини та відновити мир і гармонію в родинах та спільнотах. Ми всі знаємо як старі болі та завдані рани можуть захоплювати людей в пастку відмови від спілкування та примирення. Це стосується також відносин між народами. В усіх цих випадках милосердя здатне активізувати новий спосіб розмови та діалогу, що так виразно описав Шекспір: «Милосердя не є обов’язком. Воно Сходить з неба як крапля дощу на землю. Воно є подвійним благословенням: благословить того, хто його дає і хто його отримує» (Венеціанський купець, акт IV, сцена І).
Варто було б також щоби слова політичного середовища та дипломатії були натхненні милосердям, яке ніщо не вважає втраченим. Особливо звертаюсь до тих, хто має відповідальність за інституції, політичну відповідальність, відповідальність за формування публічної думки, щоби завжди пильнували над тим як вони висловлюються щодо тих, хто думає чи діє по-іншому, чи навіть помиляється. Бо дуже легко піддатися спокусі використати схожі ситуації і таким чином розпалювати недовіру, страх і ненависть. Слід мати мужність щоби скерувати людей до примирення. Оскільки саме така позитива та креативна рішучість може запропонувати реальне вирішення давніх конфліктів і можливість осягнути тривалий мир. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя… Блаженні миротворці, бо вони синами божими назвуться» (Мт 5,7.9).
Як би я хотів, щоби наш спосіб комунікації, а також наше пастирське служіння в Церкві ніколи не виражали надмірної гордині перемоги над ворогом, та не впокорювали тих, кого ментальність цього світу вважає втраченими, гідними бути відкиненими! Милосердя може допомогти послабити життєві негаразди та зігріти тих, хто зазнав лише холоду осудження. Стиль нашої комунікації нехай буде таким, що долає логіку різкого розрізнення на «грішних» та «праведників». Ми можемо і мусимо засуджувати конкретні ситуації гріха – насилля, корупцію, експлуатацію інших, тощо – та не можемо осуджувати осіб, бо лише Бог є здібним читати глибини їхніх сердець. Нашим завданням є попереджати тих, хто помиляється, являючи зло та несправедливість певної поведінки, щоби звільнити жертв та підвести тих, хто впав. Євангеліє від Йоана нагадує «правда визволить вас» (Йо 8,32). Цією правдою остаточно є лише сам Ісус Христос, котрого лагідне милосердя є мірою того як ми маємо проголошувати правду та засуджувати несправедливість. Нашим головним завданням є з любов’ю проголошувати істину (див. Еф 4,15). Лише слова промовлені з любов’ю, яким товаришує лагідність та милосердя, торкаються наших грішних сердець. Жорстокі або моралізуючі слова та жести ризикують ще більше віддалити тих, кого ми прагнемо привести до навернення та до свободи, посилюючи в них відчуття неприйняття та спротиву.
Дехто думає, що певне бачення суспільства, заснованого на милосерді є несправедливим те ідеалістичним, або занадто невимогливим. Та спробуймо пригадати собі наш перший досвід стосунків у сім’ї. Батьки нас любили та цінували не за наші здібності та успіхи, а за те ким ми є. Батьки природно бажають найкраще для своїх дітей, причому їх любов не базується на якихось вимогах, а є безумовною. Батьківський дім є місцем, де тебе завжди приймають (див. Лк 15,11-32). Тому хотів би заохотити усіх думати про людське суспільство не як про місце, де чужі конкурують та намагаються домінувати, але перш за все як про дім чи як родину, двері якої є завжди відкритими і де всі роблять усе можливе, щоби один одного приймати.
Тому важливим є вміння слухати. Комунікувати значить ділитися, а ділення вимагає слухання, прийняття. «Чути» є чимось більшим, ніж просто слухати. Слухати стосується інформації; чути же передбачає спілкування та вимагає близькості. «Чути» дозволяє нам зайняти відповідну позицію, залишаючи пасивну поставу глядача, слухача, споживача. «Чути» також значить бути здібними розділити питання та сумніви, бути готовим йти «пліч-о-пліч», звільнитися від будь-яких упереджень вищості та покірне віддання своїх здібностей та дарів на служіння спільному благу.
Слухання ніколи не є легким. Інколи вигідніше вдавати глухого. Чути значить бути уважним, мати прагнення зрозуміти, надати вагу, шанувати, берегти слова інших. В слуханні реалізується певне «мучеництво», жертвування самих себе, де відновлюється священний жест, вчинений Мойсеєм перед палаючим кущем (див. Вих 3,5). Вміти слухати є великою благодаттю, є даром, який слід просити, щоби потім практикувати.
Також електрона пошта, смс, соціальні мережі, чати можуть бути формами повноцінного людського спілкування. Адже не технології визначають чи людське спілкування є автентичним, а людське серце та його здібність використовувати різні засоби. Соціальні мережі можуть сприяти відносинам та пропагувати благо суспільства, однак також можуть спричинитися до ще більшої поляризації та поділу людей і груп. Цифрове середовище є немов площею, місцем зустрічі де можна висловити тепло або зранити, мати корисну розмову чи моральне лінчування. Тому прошу, щоби Ювілейний Рік був прожитий в милосерді, котре «чинить нас більш відкритими на діалог задля кращого взаємопізнання та взаєморозуміння; нехай буде подолано будь-який прояв закритості та знецінення інших та буде усунено будь-яка форма насилля та дискримінації» (Misericordiae Vultus, 23). Також і в мережах будується справжнє громадянське суспільство. Доступ то цифрових мереж приносить із собою відповідальність за інших, кого ми не бачимо, але хто є реальний, хто має свою гідність, також варту пошани. Мережі можуть бути прекрасно використані для зросту здорового та відкритого на взаємовідносини суспільства.
Комунікація, її засоби та інструменти призвели до розширення горизонтів для багатьох. Це є ще одним Божим даром, та одночасно великою відповідальністю. Мені подобається називати цю силу ЗМІ «близькістю». Зустріч між комунікацією та милосердям буде плідною тою мірою, якою зроджуватиме близькість, що турбується, втішає, зцілює, товаришує і робить свято. У цьому поділеному, роздрібненому, поляризованому світі милосердне спілкування означає спричинятися до доброї, вільної та солідарної близькості між Божими дітьми і братами у суспільстві.
Ватикан, 24 січня 2016
ФРАНЦИСК
Переклад - о. Руслан Михалків для Католицького Медіа-Центру
.jpg)
