Опівдні, 25 грудня 2025 р., Папа Лев XIV виголосив з центральної лоджії базиліки Святого Петра наступне Різдвяне послання, з нагоди урочистого благословення «Urbi et Orbi».
Дорогі браття й сестри,
«Радіймо всі у Господі: Спаситель наш прийшов у світ. Сьогодні істинний мир зійшов до нас із неба» (Антифон входу, нічна різдвяна Свята Меса). Так співає літургія в ніч Різдва, і так відлунює в Церкві Вифлеємське звіщення: Дитя, що народилося від Діви Марії, – це Христос Господь, посланий Отцем, щоб спасти нас від гріха і смерті. Він – наш мир, Той, хто переміг ненависть і ворожнечу милосердною любов’ю Бога. Ось чому «Різдво Господнє – це Різдво миру» (св. Лев Великий, Проповідь 26).
Ісус народився в хліві, бо не було для Нього місця в заїзді. Як тільки Він народився, Його мати Марія «сповила Його та поклала в яслах» (пор. Лк 2, 7). Божого Сина, Яким все було створено, не прийняли, і Його колискою є вбогі ясла, призначені для тварин.
Відвічне Слово Отця, яке небеса не можуть вмістити, вирішило прийти у світ саме так. З любові забажало народитися від жінки, щоб розділити нашу людську природу; з любові прийняло вбогість і відкинення та ототожнилося з тими, кого відкидають і виключають.
У Різдві Ісуса вже вимальовується основоположне рішення, яким керуватиметься все життя Божого Сина аж до смерті на хресті: рішення не залишити нам тягар гріха, а Самому нести його за нас, взяти його на Себе. Тільки Він міг це зробити. Але водночас Він показав те, що можемо зробити тільки ми, тобто щоб кожен взяв на себе свою частку відповідальності. Саме так, бо Бог, Який створив нас без нас, не може нас спасти без нас (пор. св. Августин, Слово 169, 11. 13), тобто без нашої вільної волі любити. Хто не любить, той не спасається, він втрачений. І хто не любить брата, якого бачить, той не може любити Бога, Якого не бачить (пор. 1 Ів 4, 20).
Сестри й браття, ось шлях миру: відповідальність. Якщо кожен з нас – на всіх рівнях – замість обвинувачувати інших, спочатку визнавав би свої огріхи і просив за них прощення у Бога, а водночас ставив би себе на місце тих, хто страждає, виявляв би солідарність із найслабшими й пригнобленими, тоді би світ змінився.
Ісус Христос є нашим миром, перш за все тому, що визволяє нас від гріха, а також тому, що вказує нам дорогу, якою слід іти, щоб подолати конфлікти, всі конфлікти, від міжособистісних до міжнародних. Без серця, вільного від гріха, серця, якому прощено, не можна бути мирними чоловіками та жінками і будівничими миру. Саме заради цього Ісус народився у Вифлеємі і помер на хресті: щоби визволити нас від гріха. Він – Спаситель. З Його благодаттю кожен з нас може і повинен зробити свій внесок, щоб відкинути ненависть, насильство, протистояння та втілювати діалог, мир, примирення.
У цей святковий день я прагну скерувати щирий і батьківський привіт усім християнам, особливо тим, які живуть на Близькому Сході, з якими я нещодавно мав нагоду зустрітися під час моєї першої Апостольської подорожі. Я вислухав їхні страхи й добре знаю їхнє почуття безпорадності перед обличчям динаміки панування, що їх перевершують. Дитя, яке сьогодні народжується у Вифлеємі, це той самий Ісус, Який каже: «Щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів 16, 33).
У Нього просімо справедливості, миру та стабільності для Лівану, Палестини, Ізраїлю, Сирії, уповаючи на ці божественні слова: «Ділом справедливости мир буде, а плодом справедливости – спокій та безпека довічна» (Іс 32,17).
Князеві Миру ввіряймо весь європейський континент, просячи Його й надалі надихати його духом спільноти та співпраці, вірним його християнським кореням та його історії, солідарним та гостинним до тих, хто перебуває в потребі. Особливо молімося за стражденний український народ: нехай же вщухне гуркіт зброї, а залучені сторони, підтримані зусиллями міжнародної спільноти, знайдуть відвагу вести щирий, прямий і шанобливий діалог.
У Вифлеємського Дитятка випрошуймо миру й розради для жертв усіх воєн, що тривають у світі, особливо тих забутих; і для тих, хто страждає від несправедливості, політичної нестабільності, релігійних переслідувань і тероризму. Особливо маю на думці братів і сестер у Судані, Південному Судані, Малі, Буркіна-Фасо та Демократичній Республіці Конго.
У ці останні дні Ювілею Надії молімося Богові, Який став людиною, за дорогий народ Гаїті, щоб у країні припинилося будь-яке насильство і вона могла ступати шляхом миру та примирення.
Нехай же Дитя Ісус натхне всіх, хто наділений політичною відповідальністю в Латинській Америці, щоб долаючи численні виклики, надавали простір діалогові задля спільного блага, а не ідеологічним та упередженим перешкодам.
Просімо Князя Миру просвітити М'янму світлом майбутнього, сповненого примирення: нехай Він поверне надію молодому поколінню, провадить увесь бірманський народ стежками миру і супроводжує тих, хто живе без даху над головою, без безпеки і без віри в завтрашній день.
У Нього просімо про відновлення давньої дружби між Таїландом в Камбоджею і щоб залучені сторони й далі докладали зусилля задля примирення та миру.
Йому ввіряємо також населення південної Азії та Океанії, які нещодавно зазнали важких випробувань руйнівними стихійними лихами, що сильно уразили цілі народи. Перед обличчям таких випробувань заохочую всіх з переконанням поновити наше спільне зобов'язання допомагати тим, хто страждає.
Дорогі браття й сестри,
серед темряви ночі «у світ прийшло справжнє світло, те, що просвітлює кожну людину» (Ів 1,9), але «свої його не прийняли» (Ів 1,11). Не дозвольмо, щоб нас перемогла байдужість до стражденних, бо Бог не байдужий до наших злигоднів.
Ставши людиною, Ісус бере на Себе нашу неміч, ототожнює Себе з кожним із нас: з тими, хто не має нічого і втратив усе, як мешканці Гази; з тими, хто є жертвою голоду і злиднів, як єменський народ; з тими, хто втікає зі своєї землі, щоб деінде шукати майбутнє, як численні біженці та мігранти, які перетинають Середземне море або подорожують Американським континентом; з тими, хто втратив роботу і з тими, хто її шукає, як численні молоді люди, які не можуть працевлаштуватися; з тими, кого експлуатують, як надто багато низькооплачуваних працівників, яким платять замало; з тими, хто перебуває у в'язниці і часто живе в нелюдських умовах.
До Божого серця долинає благання про мир, яке підноситься з кожної землі, як пише поет:
«Не мир припинення вогню,
навіть не видіння вовка і ягняти,
а скоріше
як у серці, коли минуло збудження
і можна говорити лише про велику втому.
[…]
Нехай він прийде
як дикі квіти,
раптово, бо поле
потребує його: неприборканий мир».[1]
У цей святий день відкриймо своє серце для братів і сестер, які перебувають у потребі та болю. Роблячи це, відкриємо його для Дитятка Ісуса, Яке з розпростертими обіймами приймає нас і відкриває нам Свою божественність: «Тим, що прийняли його, дало право дітьми Божими стати» (Ів 1, 12).
За кілька днів закінчиться Ювілейний рік. Святі Двері зачиняться, але Христос, наша надія, завжди залишається з нами! Він є Дверима, що завжди відчинені, які вводять нас у божественне життя. Це радісна звістка цього дня: Дитя, що народилося, є Богом, Який став людиною; Він приходить не для того, щоб засуджувати, а щоб спасати; Його поява не є швидкоплинною, Він приходить, щоб залишитися і дарувати Себе. У Ньому кожна рана зцілюється і кожне серце знаходить спокій і мир. «Різдво Господнє є Різдвом миру».
Всім від щирого серця бажаю спокійного святого Різдва!
[1] Єгуда Аміхай, “Дикий мир”.
.jpg)
