Перенесення тлінних останків замордованих комуністами дітей

"Хто з них посміє взяти на себе відповідальність за стільки невинно розстріляних"

 Слово Архиєпископа Львівського під час перенесення тлінних останків замордованих комуністами дітей та дорослих людей у Львові 1946 року

 Всесвітліші та всечесні отці,

Високодостойні представники влади,

Вельмишановні представники громадських організацій!

Дякую усім нашим добрим людям, зокрема, членам «Меморіалу», котрі невтомно трудяться та віднаходять тлінні останки незнаних нам жертв, спричинених членами більшовицького режиму. Скільки-то народу невинно закатованого та загорнутого у ями без жодного похорону, без трун, з котрими розправлялися по методу садизму та гірше лютих звірів?! Ось часте обличчя більшовика, представника влади рад! Ось соціалізм та комунізм, що будувався на кістках невинних людей! Ми стаємо свідками нової розритої могили, що її спричинили комуністи в 1946 році, їхня влада та їхні прибічники. До нашого Львова було привезено у вагонах та розстріляно живих, більше як 600 осіб, починаючи від народжених немовлят. Подумаймо тільки, як розправилися більшовики з людьми, що прийшли зі сходу України та Бессарабїї в Галичину шукати кусочка хліба, щоб вижити! Хто з них був сильніший, відправили в табори строгого режиму, а решта, починаючи від народжених дітей, комуністи, «провісники раю на землі», - вбили. Бо тих, кого ховаємо, досягнув приказ «утілізіровать», - від Л. Кагановича, (члена більшовицької партії та одного із організаторів голодомору в Україні та на Кубані). Це свідчать дірки у черепах, навіть немовлят, як стверджують лікарі. Тут знайшли собі місце ті добрі люди, котрі бажали жити чесно та вірили підступному радянському обману. Чи колись знайдеться хтось з ганебної партії комуністів, щоб перепросити увесь народ в Україні за злочини їхніх предків? Чи перепросять вони тих, хто походить з сімей потерпілих, або багатьох ще живих, котрі невинно терпіли від злочинного радянського уряду?! Це - мільйони наших людей знищених голодомором, кримінальними таборами, суворими в'язницями, розстріляні та замордовані без жодного суду й жалю у містах та селах, у лісах та на полях, у мерзлих просторах Сибіру та Півночі Росії! Де знайти землю в Україні, її клаптик, щоб вона не була змочена невинною кров'ю, щоб там не були замучені чи не загинули герої українського народу від рук більшовиків чи інших окупантів? Слів бракує, сліз не вистарчає, голос хрипне, щоб голосити, описати та оплакати вчинені злочини, особливо, комуністами в Україні протягом їхнього панування. Коли та перед ким більшовики будуть за це відповідати? Хто з них посміє взяти на себе відповідальність за стільки невинно розстріляних чи по звірячому замордованих невинних дітей та дорослих людей?! Хто їх притягне до судів, щоб почути про злодіяння, котрі вони вчинили? Скільки ж ще буде розкопаних могил, віднайдених гробів, відкритих ярів, розламаних стін та незнаних місць, де спочивають кості невинних дітей, матерів та у силі віку дорослих людей, також, дідусів та стареньких бабусь? Не знаємо! Віднаходимо злочини нелюдів, що гірше тварин, жорстокіше левових зубів розправлялися з нашим населенням. Це - образ більшовиків та їхніх прибічників. Багато таких нелюдів опинилися вже у вічності, а їхню долю знає тільки Небесний Отець, котрий є батьком усім. Він один справедливий Суддя, котрий поставить кожну людину в правді, покаже в світлі її найтемніші вчинки. А скільки злочинів залишиться на землі незнаних, покритих таємницями, про які відає лише Всемогутній Бог?

Добре, що ми збираємося гідно похоронити замордованих радянською комуністичною владою тлінні останки невинних людей, котрі шукали шматочка хліба, горстки солі та ковтка води, щоб рятувати себе та рідних від голоду. Дякуємо тим людям, що прикладають зусиль, щоб відшукати кості загиблих й показати жорстокість злочинців. Ми з вами повинні високо цінити та мудро боронити свободу, волю та правду, щоб не повторялися схожі беззаконня. Потрібно дуже уважати, щоб подібні комуністичні, фашистські, окупантські та їм подібні режими відходили в забуття, були розсіяні як мряка і ніколи не приходили до влади. Несамовитим болем стискається серце кожного мудрого українця та небайдужого мешканця нашого краю, коли бачимо розділи на католиків та православних, на атеїстів, єретиків, схизматиків чи людей інших віросповідань? Великий біль прошиває наше серце, коли ми продовжуємо ділитися на партії, блоки, організації, відділи, клани тощо? Звичайно, що наші недруги на сході та заході радіють, й допомагають у поділі та роздрібнені нашої нації. Чого та кого ми шукаємо? Куди і як прямуємо? Коли, нарешті, наш народ буде забезпечений працею в краю, щоб вкладати свої вміння, талант та силу для того, щоб наша Україна освячувалася, зростала, була могутньою та багатою державою?! Коли будемо мати мудрих Князів-Президентів, достойну Владу, котрі на подобу св. Володимира зуміють воєдино зібрати в Україні усіх людей доброї волі, щоб дбати про свій народ, а не тільки згадувати про нього? Сумно про усе це говорити, досадно мені й усім вам на серці від таких роздумів. Ми не можемо заспокоїтися тим, що мені добре, що у мене всього достатньо! Це - абсурд! До тих пір, поки не будемо щиро шукати правди, нам не вдасться нічого доброго зробити, бо тільки правда визволить нас (пор. Ів 8,32). Це - слова Бога, нашого Спасителя, Ісуса Христа, котрий незабаром судитиме усіх нас. І якої правди шукати? А ось такої, а не інакшої, котру пропонує нам сам Господь: «Я - путь, істина і життя» (Ів 14,6). Він, Ісус Христос - Правда. З Богом усе зможемо зробити, подолати усі труднощі, скільки б їх не було. Коли будемо йому вірні, тоді не буде більше таких могил. Бо Господь допоможе нам, захистить, розорить усіх наших ворогів так, як він допомагав ізраїльському народові, котрий вийшов з Єгипту, залишив неволю єгиптян та фараона без жодного вистрілу, без зброї. Було б дуже добре, коли б ми відкривали могили тільки для того, щоб здобувати тлінні останки таких осіб, що стали блаженними та святими. Ми свідомі того, що неприятелі правди та України хотіли б знищити нашу пам'ять про могили, тому так старанно ховали їх від людського ока, бо це - їхні злочини, а наша перемога та свідоцтво вірності своєму народу. Тому Кобзар писав: «І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

  Нехай підростають

Та поможуть москалеві

 Господарювати,

 Та з матері полатану

 Сорочку знімати.

 Помагайте, недолюдки,

Матір катувати» (Т. Шевченко, «Розрита могила»).

Хай не здійснюється більше пророцтво нашого Кобзаря. Хай щезнуть перевертні з нашого народу! Боронімо нашу матір, Україну, насамперед нашим чесним життям. Просімо у Бога мудрості, щоб всякі лиха нас оминали.

З великим трудом мені піднімається рука, щоб написати слова назви колишньої колоніальної держави з великої букви, коли пригадую про знущання, про насмішки, поневолення, кріпацтво та погорду, що витерпів мій любий та Богом вибраний народ. Мабуть, комуністичний режим був гірший для нашого народу, як для ізраїльтян єгипетська неволя. Ізраїльтяни бажали єгипетської цибулі та хліба, а колишній радянський союз, його комуністична партія, не мали хліба та харчів для поневоленого люду, але мали в'язниці, кулі, табори та спосіб морити людей голодом. Чому сьогодні сюди не прибули представники засобів масової інформації з США, Канади, Німеччини, Італії, Англії тощо? Чому світ не знає про розкриті ганебні вчинки колишнього союзу знову та знову? Ганьба, велике стидовище більшовицькому режиму, що катував, вбивав, гноїв, висміював наш любий народ, наших батьків, дідів та прадідів, котрі любили свою землю, працювали на ній, допомагали без винятку потребуючим. Наші люди проявляли милосердя, навіть до своїх катів, коли вони були поранені чи потребували склянки води. Хай нас оминають подібні лиха! Хай увесь світ пізнає злочини, джерело яких знаходилося у Москві, в провідників більшовицької партії!

Усім героям слава! Загиблим, Господи, подай упокій, а нам дай мирне життя на землі!

+ Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Церква Пресвятої Трійці,

28.11.2009 р. Б.