Sapientia Cordis
«Я був сліпому оком, кульгавому я був ногами!» (Йов 29,15).
Дорогі брати і сестри!
З нагоди ХХІІІ Всесвітнього Дня Хворого, який встановив св. Іван Павло ІІ, звертаюсь до вас усіх, хто носите тягар хвороби і у різні способи є поєднані з тілом страждаючого Христа; а також до вас, хто професійно чи як волонтери працюєте в службі здоровʼя.
Цьогорічна тема заохочує нас до роздумів над словами з книги Йова: «Я був сліпому оком, кульгавому я був ногами» (29,15). Я хотів би розглянути цю фразу з перспективи sapientia cordis – мудрості серця.
1. Мудрість – це не теоретичні, абстрактні знання, продукт мудрування. Вона, швидше, є, як описує у своєму Посланні св. Яків, «чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна» (3,17). Це спосіб бачити речі під натхненням Святого Духа в розумах і серцях тих, хто є чутливим до страждань своїх братів і сестер, і хто може бачити в них образ Бога. Тож звернімося до молитви псалмоспівця: «Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми осягнули мудрість серця» (Пс. 90, 12). У цій sapientia cordis, котра є даром Бога, містяться плоди Всесвітнього Дня Хворого.
2. Мудрість серця є служінням нашому ближньому. У словах Йова, які містять фразу: «Я був сліпому оком, кульгавому я був ногами», наголошується вимір служіння потребуючим з боку цього праведного чоловіка, який мав певний авторитет і займав достойне місце серед старшин міста. Його моральна велич проявляється у служінні вбогому, котрий просить про допомогу, а також в турботі про сироту і вдову (пор. Йов 29, 12-13).
Також і сьогодні багато християн дають свідчення не словами, але своїм життям, закоріненим у щирій вірі, що вони є «очима сліпого» і «ногами кульгавого»! Це особи, які є поруч з хворими, котрі потребують постійної опіки, допомоги, щоб помитись, одягнутись чи поїсти. Це служіння, особливо якщо воно розтягнуте в часі, може стати мукою і тягарем. Порівняно легко допомагати комусь впродовж кількох днів, але важко доглядати за особою впродовж місяців чи навіть років, у деяких випадках, коли вона вже не спроможна виразити свою вдячність. Однак, наскільки це великий шлях освячення! У ці миті можемо в особливий спосіб покладатись на близькість Господа, і стаємо особливим засобом підтримки місії Церкви.
3. Мудрість серця означає бути поруч з ближнім. Час, проведений поруч з хворим, є святим часом. Це спосіб прослави Бога, Котрий формує нас на образ свого Сина, Котрий «прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20,28). Ісус сам сказав: «Я між вами як той, що служить» (Лк. 22,27).
З живою вірою просімо Святого Духа, щоб дав нам ласку розуміти цінність нашого часто безмовного прагнення проводити час з цими братами і сестрами, котрі, завдяки нашій близькості і прихильності, більше відчувають, що їх люблять і підтримують. Яка велика брехня, з іншого боку, ховається за певними фразами, які настільки наголошують на важливості «якості життя», що переконують людей в тому, що життя, вражене важкою хворобою, не варте того, щоб його прожити!
4. Мудрість серця означає вийти поза себе назустріч ближньому. Світ, в якому ми живемо, часто забуває про особливу цінність часу, проведеного біля ліжка хворого, оскільки ми постійно охоплені поспіхом, шаленою діяльністю, виробництвом, і таким чином легко забуваємо про цінність самовідданості, турботи про ближнього, відповідальності за нього. В основі такого ставлення часто стоїть літепла віра, яка забуває про слова Господа, Котрий сказав: «Усе це ви Мені зробили» (пор, Мт. 25,40).
Тому я хотів би ще раз нагадати про те, що «на першому місці безумовно має бути «вихід з власного “я” до брата», як одна з двох головних заповідей, що лежать в основі всякої моральної норми, і як найвиразніший знак, за яким можна розрізняти духовне зростання у відповідь на безкорисливий Божий дар» (Evangelii gaudium, 179). Із самої місійної природи Церкви випливає «дієва любов до ближнього і співчуття, яке розуміє, допомагає і підтримує) (там само).
5. Мудрість серця означає бути солідарним з ближнім, не осуджуючи його. Любов потребує часу. Часу, щоб лікувати хворих, і часу для їх відвідин. Часу, щоб бути поруч з ними, як приятелі Йова: «Сиділи вони так коло нього на землі сім день і сім ночей. І ні один не говорив до нього й слова, бачили бо, що біль був великий вельми» (Йов 2, 13). Однак приятелі Йова приховували в собі негативне осудження його – думали, що його нещастя було Божою карою за якусь його провину. Натомість справжня любов є діленням без осудження, без намагання навернути іншого; вона вільна від тієї фальшивої покори, яка в основі шукає визнання і пишається вчиненим добром.
Досвід Йова знаходить свою автентичну відповідь лише в хресті Ісуса, найвищому акті солідарності Бога з нами, цілком безкорисливому і безмежно милосердному. І ця відповідь любові на драму людського терпіння, особливо без провини, назавжди залишається закарбованою на тілі воскреслого Христа, у тих Його славних ранах, які є згіршенням для віри, але й доказом віри (пор. Проповідь під час канонізації Івана ХХІІІ і Івана Павла ІІ, 27 квітня 2014 р.).
Навіть тоді, коли хвороба, самотність і неповносправність беруть гору над нашим життям, яке є даром, досвід болю може стати привілейованою здатністю передавати ласку і джерелом, з якого можна черпати і зміцнювати sapientia cordis. Таким чином стає зрозуміло, що на завершення свого досвіду Йов, звертаючись до Бога, міг сказати: «Я чув лиш те, що говориться про тебе, але тепер на власні очі тебе бачу!» (Йов 42,5). Також особи, занурені в таємницю терпіння і болю, прийнятого з вірою, можуть стати живими свідками віри, яка дозволяє прийняти терпіння, навіть не будучи здатними до кінця зрозуміти його повне значення.
6. У цей День Хворого ввіряю материнській опіці Марії, Котра прийняла у своєму лоні і породила утіловлену Мудрість, Ісуса Христа, нашого Господа.
О Маріє, Столице Мудрості, як наша Мати, заступайся за усіх хворих і за тих, хто ними опікується. Вчини, щоб через служіння страждаючому ближньому і через сам досвід терпіння ми могли прийняти і розвивати у собі правдиву мудрість серця.
До цієї молитви в намірі усіх вас долучаю моє Апостольське Благословення.
Ватикан, 3 грудня 2014р., в день літургічного спомину св.Франциска Ксаверія
Franciscus
переклад "Католицького оглядача"
Джерело: КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ
.jpg)
