Сьогодні минає 5 років, як до нашого храму було перенесено і передано на постійне зберігання копію Львівської ікони Пресвятої Богородиці. Сьогодні, у неділю 16 жовтня, по завершенні першої св. Літургії, священики нашого храму звершили спільне моління перед Іконою за мир в Україні і швидку нашу перемогу у кровопролитній війні.
Довідка
На жаль, мало хто знає про цю ікону… Її скромність пов’язана зі сладною, та водночас дивовижною історією. Запрошуємо усіх до знайомства з Львівською чудотворною іконою Богородиці.
У Львівській галереї мистецтв зберігається унікальна ікона – «Богоматір з дитям». Примітно, що саме вона є найстарішою іконою, створеною у Львові. Датована 1360 роком «Львівська Богородиця» належить до «Одигітрій» і має дивовижну історію. Цю історію частково можна простежити з написів, які збереглися на іконі. А там їх є три. Перший – на звороті – свідчить, що ікону освячено у 1534 році у Латинському кафедральному соборі у Львові. Два інші підтверджують те, що її відновлювали спочатку у 1586 році, а потім у 1671-му. Що ж до першої дати, то це було після найбільшої пожежі у Львові 1527 року. Тоді все, що було в межах стін міста, опинилося у полум’ї. І оскільки інтер’єр Латинського собору був знищений пожежею, виникла потреба його відновити.
Очевидно, «Львівська Богородиця» уже на той час була у великій пошані. Цілком можливо, що ікона вважалася чудотворною, оскільки саме її перемістили з якогось храму до катедри і встановили на почесному місці, де вона пробула кілька десятків років. Після Триденського Собору (1545-1563), у якому брав участь Перемишльський єпископ Валентин Гербурт, усі католицькі священики постали перед необхідністю заміни ікон, написаних іконописцями не латинської традиції. Такий підхід активно пропагував і латинський Львівський архиєпископ Дмитро Соліковський, який домігся підписання королівського декрету про створення у Львові братства малярів і видав розпорядження про очищення костелів від «чужихікон». Саме в той час починають розпалювати нові вогнища, в яких гинуть ікони, що нині вважалися би правдивим скарбом українства. Але «Львівську Богородицю», знову ж таки, вочевидь, з огляду на її чудотворні властивості, ця чаша минула – її передають львівським вірменам. А ті, тяжіючи до західноєвропейського письма, перемальовують її, надаючи Богородиці вірменських етнічних рис обличчя. У такому вигляді ікона і ввійшла в літературу (про неї багато писали у 30-х роках ХХ ст., зокрема польський професор Гембарович). Вона зберігалася у Вірменському соборі аж до часів Другої світової війни.
Із свідчень Бориса Возницького: «Я шукав її двадцять років, відколи про неї довідався. Річ у тому, що після війни вона зникла, зрештою, як і унікальне рукописне вірменське Євангеліє XV ст. Жодні пошуки ні у Львові, ні серед вірменів, які емігрували до Польщі у другій половині 40-х років, результатів не давали. Було схоже, що цієї ікони Львів більше ніколи не побачить. І як же я здивувався, коли у 1984 році до мене, за рекомендацією Володимира Вуйцика, завітав професор нашого університету Андрій Отко і сказав, що має стару вірменську ікону, яку хотів би передати до музею. За його словами, ікону, на прохання вірменського єпископа, переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич, яка перед смертю передала її своїй учениці Софії Блонській, матері Андрія Отка. Яким же було наше здивування, коли, взявшись за реставрацію ікони, ми раптом виявили, що під нею є добре збережене зображення ХIV ст».
Після реставрації ікона довгий час виставлялася у найстарішому львівському храмі – церкві Івана Хрестителя (Львів, вул. Ужгородська, 1). Але після того, як виникли проблеми з її охороною, ікону вирішили сховати у фондах. Цікаво й інше: за словами Бориса Возницького, «Львівська Богородиця» є сучасницею ще двох відомих у світі ікон такого типу. Одна з них – чудотворна – вивезена з Белза (Львівщина) до Ченстохова і є найціннішою іконою в Польщі. Іншу вивезли домініканці зі Львова, мурів Домініканського Собору (Львів, пл. Музейна, 1), 1946 року до Ґданська.
Історія виникнення унікальної пам’ятки може бути пов’язана як із пізньовізантійською традицією ісихастського іконописання (йдеться про образ на темному тлі), що була характерною для Східної церковної культури XIV–XV ст., так і з формуванням ранньомодерної львівської іконописної традиції, ортодоксальна основа якої давала широкі можливості для відображення духовного пошуку у фарбах, утім і з запозиченнями із Заходу. Темне тло образу Пресвятої Богородиці Львівської відтінило глибину істини пізнання Божественного шляху спасіння, вказаного вірним Жертвою Богочоловіка Христа та Її Святим Материнством. Як позбавлення всякого помислу та образу мало бути запорукою ісихії у в Ісусовій Молитві ченців, що присвячували життя духовному подвигу, так пізнання Світла Істини мало бути відкритим для вірних на тлі темного «світла», як називали у давнину фон ікони.
Упродовж багатьох століть це Світло Істини та Божественної Любові променіло зі святих ликів Пресвятої Богородиці з Дитям, перед якими схилялися у молитві львів’яни, обтяжені турботами та скорботою, засмучені духовною чи тілесною слабкістю. І упродовж століть Пресвята Богородиця-Мати вислуховує прохання та молитви, милістю Божественного Сина даруючи людям зцілення від земних скорбот. Відомі численні випадки, коли за молитвою перед Львівською іконою Пресвятої Богородиці видужували онкологічно хворі, розв’язувалися сімейні труднощі, а найбільше перед Святим образом було зцілено жінок, що страждали від безпліддя.
Дослідивши старовинну ікону, співставивши різні художньо-стильові риси, вчені дійшли висновку, що ікона створена у середині XIV ст., хоча багато дослідників вважають, що написано її ще у XIII ст.
Назвали ікону «Львівська Богородиця» через те, що вона понад 600 років є святинею Львова.
Джерело :Катедральний храм Успіння Пресвятої Богородиці м. Стрий
.jpg)
