Місяць вересень - не тільки календарний початок осені, нової пори року. Він має важливе значення для християн східного обряду. Саме 1 вересня (14 за новим стилем, світським календарем, тобто в ці дні) православна і греко-католицька церква святкує початок, «новоліття», або «найменування», Нового церковного року, який розпочинає своєрідне коло літургійних богослужінь.
Вересневий початок Нового церковного року характерний лише для церков східної традиції. Церкви західного обряду розпочинають його першою неділею різдвяного посту (адвенту).
Літургійний церковний рік, що починається 1 (14) вересня, веде свій початок ще з часів пізньої Римської імперії.
Якщо уважно переглянути церковні календарі, то в одному з них у день початку нового церковного року можна прочитати слово «індикт», що походить з латинської мови й означає «проголошення» або «податок». Це був едикт римських імператорів, в якому з метою збирання податків містився наказ через певний час (15 років) проводити оцінку земельних маєтків і обчислення данини. Такі едикти почали з’являтися з 297 р. від Різдва Христового, при Діоклетіані (284-305). З часом слово «індикт» стало означати також період 15-річного циклу і його перший день. Пізніше індикт стає позначати важливі дати громадського життя.
Та початок цього циклу не збігався з початком астрономічного року - 1 січня, як і в наш час. Першим днем індикту було 23 вересня, дата народження імператора Августа. А у 312 році імператор Константин після перемоги над Марксентієм і здобуттям Верони видав постанову про податок, який почав діяти з 1 (14) вересня. На Першому Нікейському Соборі у 325 році, на знак подяки Константинові за дозвіл сповідувати християнство, отці церкви прийняли цю дату за початок Нового церковного року.
Вже з восьмого століття у Східній Європі з’являються згадки про 1 вересня як церковне свято, яке має свою окрему службу.
Поглянувши у церковний календар, бачимо, що всі дні, починаючи з 1 (14) вересня і закінчуючи 31 серпня (13 вересня), присвячені певній події з життя Ісуса Христа і Богородиці, а також великій кількості святих.
Встановлення свят розпочалося ще в перші століття християнства. Вже у ранніх християнських громадах неділя стає першим святом, що знаменує Воскресіння Христове (Пасху. Це перше торжество, яке стає осередком у подальшому розвитку і виникненню інших свят. У ІІІ-ІV ст. з’являються такі свята, як Богоявлення, Різдво, Обрізання, Стрітення та багато інших, які християни відзначають і сьогодні . Усі ці празники пов’язані з життям, хресною смертю та воскресінням Христа.
Упродовж східна церква також в особливий спосіб почитає Богородицю, до заступництва якої звертаються різні народи і подіям з життя якої присвячено немало свят. Розвиток богородичних свят також розпочинається ще в перші століття християнства. Варто зазначити, що першим великим святом у церковному році є празник Різдва Пресвятої Богородиці 8 (21) вересня, а останнім – Успіння 15 (28) серпня.
Окреме місце у літургійному році відведене і святим, духовні подвиги і мученицьку смерть за Христа яких прославляє земна церква. Саме подію земної смерті ми згадуємо, коли почитаємо святих і водночас славимо їх народження для неба.
Церковні свята поділяються на рухомі та нерухомі. Нерухомі щорічно припадають на одне й те саме число місяця і можуть припасти на один із семи днів тижня. Наприклад: Різдво – 25 грудня (7 січня), Богоявлення – 6 (19) січня тощо. Рухомі ж свята припадають щорічно у той самий день тижня, але на інше число місяця (наприклад, Воскресіння чи Вознесіння). Дата всіх цих рухомих празників залежить від свята Христового Воскресіння, а це також має свою історію. У перші століття християни відзначали це свято у різний час, через що постійно виникали суперечки. Отці Першого Вселенського Собору (325 р.) постановили, щоб Воскресіння святкували в першу неділю (бо Христос воскрес саме в цей день тижня) після першого весняного повного місяця, а день 21 березня (3 квітня) тоді було установлено як перший день весни. А через те, що зміни місяця і повні кожного року інші, тому й дата Великодня завжди різна.
Велика увага в літургійному році звернена на пости, яких чотири: Різдвяний піст (з 28 листопада до 6 січня), Великий піст (з понеділка після Сиропусної неділі до Воскресіння Христового), Петрівка (від Неділі всіх святих до Петра і Павла), Спасівка (від 1 (14) серпня до Успіння Пресвятої Богородиці). Пости передують великим святам і мають мету не лише обмежити віруючих у вживанні певних страв, а, насамперед, у духовний спосіб підготувати до великих торжеств. Є також дні « загальниці». У цей час в середи і п’ятниці дозволено споживати будь-які страви. Загальниці є в календарі після великих свят.
За Типіконом (богослужбовим уставом) цей день позначений як мале Господське свято.
Таким чином, сьогодні православні віруючі в Україні мають підстави святкувати Новий рік тричі: першого січня – світський, громадянський; 14 січня – так званий «старий» (за Юліанським календарем), а 14 вересня – початок церковного новоліття.
.jpg)
