Вих. ВА 14/188
Бадьортеся! Я бо подолав світ! (Ів. 16, 33).
Улюблена в Христі молоде!
Радію, що знову маю нагоду у Квітню неділю, у день Входу Господнього до Єрусалима, звернутися до вас! Ви завжди, а особливо протягом цієї тяжкої зими та сповненої тривог весни, у моїх думках і молитвах. Хочу запевнити вас, що в усіх нелегких випробуваннях, труднощах та печалях Церква є і завжди буде для вас люблячою матір'ю, до якої ви можете прийти, щоб відновити свої сили, знайти мир і надію.
Ми всі разом переживаємо складний, непевний, але водночас натхненний час. Це час неймовірних випробувань і разом із тим глибокого навернення, застанови та зміни, час, у якому ми можемо відчути присутність Бога в нашій історії та Його безмірну любов.
Торжественний вхід Христа до Єрусалима також відбувався в нелегкий чи навіть критичний для старозавітного Божого народу час. Розгублений і зневірений народ Ізраїлю чекав на Месію - Того, хто визволить його з кайданів неволі та відчаю. Люди дожидали змін, втілення своєї великої мрії - приходу царя, котрий звільнить Ізраїль, відбудує мир і підкорить всі народи. Пальмове гілля, що вони несли в руках, символізувало очікувану перемогу. Вони кричали: «Осанна!», тобто «Спаси нас!»
Христос і справді приніс перемогу, - перемогу набагато більшу, ніж ту, на яку сподівалися ізраїльтяни: не політичне визволення, а перемогу над смертю! Людство зустріло справжню весну, істинне оновлення і визволення, єдиним джерелом якого є Господь Бог. Тільки Він своєю силою усуває все, що завмерло й закам'яніло, і дарує людині нове життя, нову надію і новий шанс. Про це провіщав пророк Ісая словами: «Не згадуйте про те, що було, не думайте про давнє! Ось я творю щось новітнє: воно ось-ось уже сходить. Чи ж ви його не впізнаєте?» (Іс. 43, 18-19).
Першими, хто відчув оте нове в Христі і хто вітав Його, були діти! Молоді люди першими відчувають потребу змін на краще, бо молодість є весною життя. Вони не просто потребують того, що дарує Христос, не лише очікують зміну, а й приймають її - впускають всередину себе новизну, прагнуть повноти життя. Молодь починає рух до Бога і першою усвідомлює плоди приходу Господа.
Народ Ізраїлю чекав на Месію, який дасть їм політичну свободу. Ми також часто сподіваємося, що хтось для нас збудує кращий світ, зробить чудо. Така позиція часто проявляється навіть у наших молитвах - ми молимося і чекаємо, що щось зміниться без нашої участі. Проте Господь потребує нашої співпраці і дає силу для втілення змін, про які ми просимо. Тому ми повинні усвідомити, що істинна зміна є результатом співдії людини з Богом. Згадаймо, як Христос навчав своїх учнів: «Я виноградина, ви гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Iв. 15, 5).
Щиро вірю, що молодь, віруюча молодь, є силою, яка здатна змінити суспільство, наш народ і його соборну державу. Вона стає потягаючою, поширює хвилю оновлення, зове за собою інших, роззброює опонентів і затуляє уста неправдомовцям.
Яскравими прикладами того, що українська молодь глибоко усвідомила співвідповідальність за себе, за інших і за все творіння стали події останніх місяців, що увійдуть в історію як «революція гідності». Наші молоді люди показали Європі і всьому світові нову якість, вказали на істинне трактування цінностей свободи, гідності й солідарності.
Це справді грандіозна переміна в житті українського народу, яка має стати перспективою дальшого розвитку. У жодному разі її не можна звести до героїчних моментів минулого, залишити позаду. Майдан - це старт, так само як торжественний вхід Христа до Єрусалима є початком Страсного тижня, Христових страстей, Його добровільного приниження і розп'яття на хресті. Сьогодні Ісуса славить Єрусалим, проте справжньою славою Він засяє лише тоді, коли переможцем над гріхом і смертю вийде воскреслим із запечатаного гробу. Цього не зможе зупинити ніщо й ніхто: ні камінь, що закривав вихід, ні зброя солдат, які стерегли гріб, ні кулуарні домовленості безбожної влади.
Глибока й фундаментальна зміна, на жаль, не може бути безболісною, рух вимагає самопожертви. Ми й це пережили в минулі місяці. Світла й чиста жертва Небесної сотні... Ми глибоко відчули відданість героїв Майдану, їхня смерть уразила кожного з нас, а особливо тих, хто зазнав тяжкої втрати рідних, друзів чи знайомих.
Проте кінцевою точкою є не смерть, а перемога, - перемога над злом, над смертю, над усім, що принижує гідність і забирає свободу. Ми чітко усвідомлюємо, що рух до зміни веде через страсті до воскресіння. Оновлення - це рух до воскресіння.
У своїй інавгураційній промові 1978 року блаженний Папа Іван Павло ІІ, який через два тижні буде канонізований, сказав: «Не бійтеся! Широко відчиніть двері для Христа. Відкрийте кордони, економічні та політичні системи, культури, цивілізації та розвиток Його спасенній владі». Його слова стають слушним закликом і для нас. Не біймося!
Його наступник на Петровому престолі Папа Франциск також говорить про сміливість і звертається до молоді: «Відважтеся плисти проти течії. Відважтеся бути по-справжньому щасливими. Скажіть «ні» ефемерній штучній культурі, яка вважає, що ви не здатні взяти на себе відповідальність і прийняти справді великі життєві виклики».
Дорогі в Христі молоді українці, весь світ побачив, що ви здатні плисти проти течії, брати на себе відповідальність і дивитися у вічі викликам та небезпеці. Ви можете змінити світ.
Майдан - це наш вхід до Єрусалима. Ми бачили славу, досвідчили страждання і зрозуміли силу жертви. І знаємо, що випробування триватимуть. Але це ще не все. Наша революція - духовна, особиста, національна - це процес. Велич попереду, і до неї ми можемо прийти лише разом з Христом. Звитягу побачимо у величі й гідності Воскресіння, яке є найбільшою і фундаментальною перемогою - над смертю і гріхом. Не бійтеся! Христос уже переміг. І наша перемога в Ньому.
Благословення Господнє на вас!
† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
1 квітня 2014 року Божого
Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної Божественної Літургії у Квітну неділю, 13 квітня цього року.
.jpg)
