ПРЕПОДОБНІ АНТОНІЙ І ТЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКІ

23 липня

"Антоніє і Теодосіє, ви засяли на Русі, наче два пресвітлі світила"

(Литійні стихири).

Усі святі, що їх почитаємо, нам милі й дорогі, бо вони Божі улюбленці, а наші заступники перед Богом. Та найдорожчі й найближчі нам ті святі, що вийшли з нашої крови й кости — святі нашого українського народу. Вони наша честь і слава, вони наші заступники перед Божим престолом, тож і слушно їм належить від нас особливі любов і почитання. "На особливіше почитання заслуговують наші святі, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — себто ті, що є славою і прикрасою нашої Церкви й українського народу. Може і випадково майже всі вони зібралися в липні, так, що той місяць можна б назвати місяцем українських святих. Культ наших святих є для українського народу тим важливий, що підтримує і освячує християнську любов Батьківщини" (Про почитання святих, 1941).

До славних і великих українських святих належать два світлі подвижники й основоположники українського чернецтва — святий Антоній і святий Теодосій Печерські. Розглянемо їхнє покликання, значення і культ в українському народі.

ОСНОВОПОЛОЖНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ЧЕРНЕЦТВА

У першому сторіччі християнської Руси-України Господь Бог послав нашому народові двох великих подвижників чернечого життя — преподобних Антонія і Теодосія Печерських. Їхня праця, молитва, жертва і святість залишили глибокий слід у житті українського чернецтва й Церкви. Про їхнє життя і діяльність довідуємося з наших літописів того часу, з Житія преподобного Теодосія пера літописця Нестора та з Печерського Патерика.

Преподобний Антоній Печерський

Походив з Любеча на Чернігівщині. У молодому віці йде на Атон, там постригається в ченці й отримує ім'я Антоній. У Божих планах було, щоб він служив народові на рідній землі. Тож одного дня ігумен звернувся до нього: "Антонію, вертайся на Русь, щоб там бути корисним для для инших. І нехай благословення святої Гори буде з тобою". Антоній послухав того голосу, наче голосу Божого. Приблизно в 1051 році він повертається на Русь і поселяється в печері села Берестова недалеко від Києва, де колись перебував митрополит Іларіон. Бажанням Антонія було жити самітно в молитві й покуті. З часом до нього починають приєднуватися ідейні юнаки і він їх приймає. Через якийсь час їх було 12, а серед них священик Никон, Теодосій та Варлаам, син боярина. Одначе преподобний Антоній надає перевагу життю самітника, тому переходить до иншої печери. Там він дожив до глибокої старости. Спочив у Бозі в 1073 році на 90 році життя. Його пам'ять наша Церква святкує 10 липня.

Преподобний Теодосій Печерський

Народився у Василькові коло Києва. Виростав у Курську, де його батько був княжим урядником. З дитинства мав нахил до побожного життя. Ставши юнаком, хотів присвятити себе монашому життю, та на перешкоді стала його мати. Маючи яких 20 літ, він утікає з дому до Києва, де його приймає преподобний Антоній, а священик Никон постригає його в ченці. Теодосій від самого початку стає добрим, ревним і зразковим монахом. Після відходу преподобного Антонія до иншої печери монахи вибирають Теодосія своїм ігуменом. Він мав тоді лише 30 років. Під проводом Теодосія монастир у печері скоро росте і незабаром число монахів доходить до ста осіб. Приблизно в 1062 році Теодосій з монахами виходить з печери, а в 1073 році закладає основи під нову церкву й монастир. Та йому не судилося закінчити будівництво храму Успення Пресвятої Богородиці, бо після короткої недуги він передчасно покидає цей світ 3 травня 1074 року. Преподобний Теодосій був священиком. Пам'ять його успення празнуємо 3 травня, а перенесення його мощей — 14 серпня.

ЗНАЧЕННЯ ПРЕПОДОБНИХ АНТОНІЯ І ТЕОДОСІЯ ДЛЯ НАШОЇ ЦЕРКВИ Й ЧЕРНЕЦТВА

Преподобний Антоній своїм життям у печері коло Києва дав початок Києво-Печерському монастирю. Тим він заслужив собі ім'я первоначальника всіх руських монахів. Літописець Нестор називає преподобного Антонія великим і славним.

Преподобний Теодосій — будівничий Києво-Печерського монастиря та організатор українського чернецтва в монастирях. Історія нашої Церкви слушно називає його батьком українського чернецтва. Літописець Нестор називає його "другим великим світилом на руському небі після преподобного отця нашого Антонія". Він має для нього найкращі слова похвали як для монаха, ігумена й організатора. Славить його, як "хороброго мужа, високого життям, чудового чеснотами, визначного чудесами". У кінцевій похвалі свого життєпису Нестор величає преподобного Теодосія "нашим учителем, наставником і пастирем, великим між Отцями, давнім світильником, будівничим і чудотворцем у Руській Землі". У кінці він звертається до преподобного Теодосія з молитвою і закликає його: "Радуйся, просвічення Руської Землі, бо ти наче рання зірка, що з'явилася на заході, а засяяла на сході і просвітила всю Руську Землю!... Радуйся, Отче Теодосіє, наша похвало і красото! Лавра хвалиться тобою і до кінця вселенної стало славним її ім'я" (Печерський Патерик).

Преподобний Теодосій, бажаючи спрямувати наше чернецтво на традиційний шлях Східної Церкви, кладе в його основу монаший і церковний Устав святого Теодора Студита († 826), який базувався на дусі і правилах святого Василія Великого († 379), тобто передбачав службу Богові і своєму народові. Преподобний Теодосій дещо змінив монаший Устав святого Теодора Студита та пристосував його до обставин нашого народу. Тож історики звуть його також Уставом преподобного Теодосія Печерського. Цей Устав переймають наші монастирі, а з часом він переходить і на землі Московії. Пустинне життя, що його практикував преподобний Антоній, ніколи не було популярним в Україні.

Києво-Печерський монастир, отримавши завдяки преподобному Теодосію добру організацію і дисципліну, скоро стає головним центром і вогнищем релігійного, наукового й культурного життя для цілої Руси-України.

Наш історик М. Чубатий у своїй "Історії Християнства на Руси-Україні" про значення Києво-Печерського монастиря пише: "Оснування та життя Печерського монастиря були епохальною подією в розвитку Київського християнства, зокрема тому, що не єрархія, — згодом чужа на верхах, а українська тільки на місцях, — але Печерський монастир, а за ним і другі монастирі, формували практичне християнське життя Руси-України вже від середини XI століття... Крім суспільної праці, Печерський монастир займався також освітньою роботою. Монахи малювали ікони, переписували книги, а сам Печерський монастир мав багату книгозбірню. Та найважливішою заслугою Печерського монастиря було те, що він став осередком літописання Руської Землі, від якого брали відписи та запозичували досвід инші осередки Руської держави-імперії... Печерська Лавра, як сторож чистого християнства, стала відразу сторожем християнської моралі, у приватному та публічному житті Руси-України... Печерський монастир став розсадником християнського патріотизму на Русі-Україні, центром опозиції проти візантійського верховодства на Русі... Одним словом, Печерська Лавра в другій половині XI століття стала кузнею християнсько-української ідеології, яку ми окреслили назвою Київського християнства" (Τ. І, с. 362-365).

Слід зауважити, що настоятель Києво-Печерського монастиря до середини 12 сторіччя звався ігуменом, а від 1159 року силою грамоти великого князя Андрія Боголюбського — архимандритом. Та сама грамота надала монастирю титул лаври і право ставропігії. У 1592 році царгородський патріярх Єремія II наділив Печерську Лавру патріяршою ставропігією. Цариця Катерина II у 1786 році зліквідувала самостійне управління Печерської Лаври й підпорядкувала її владі київських митрополитів, які стали її архимандритами. Для управління Лаврою митрополит призначав свого намісника з монашої братії.

КУЛЬТ ПРЕПОДОБНИХ АНТОНІЯ І ТЕОДОСІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДІ

Ще за свого життя як преподобний Антоній, так і преподобний Теодосій, мали славу великих праведників і були в пошані не тільки серед своїх монахів, але й серед князів, боярів та всіх киян.

Преподобного Антонія тривалий час після смерти не вписували у список святих, не було празника на його честь, бо на його гробі не діялися чуда. Одною з вимог канонізації у Східній Церкві є якраз творення чудес за життя або після смерти. Коли в першій половині XII ст. творився Пролог — тобто життєписи святих — Руської Церкви, то вшанування пам'яті преподобного Антонія там ще не було. Зате Печерський Патерик, який написано в першій половині століття, багато разів називає преподобного Антонія святим. Тож причислення його до хору святих і встановлення на його честь празника відбулось десь у кінці XII або XIII століття.

Культ преподобного Теодосія почався дуже швидко після його відходу у вічність. Ще за життя він мав дар творення чудес, а потім і на його гробі діялися чуда. До поширення культу преподобного Теодосія багато причинилося також перенесення його мощей 1091 року з печери до храму Успення Пресвятої Богородиці, який він почав будувати. У 1107 році на його честь встановлено празник по цілій Русі. Тоді ж його ім'я було вписане в синодик, список святих, яких поминають на литії. Під час нападу монголів мощі преподобного Теодосія сховали і досі ніхто не знає, де вони знаходяться. У 1764 році на місці, де стояли його мощі, поставлено кенотафій — пам'ятник у формі труни.

Служба празника преподобного 3 травня величає його, як "пресвітлу зорю руської землі", "монахів світило і пастиря", "великого Отця", "всесвітлого світильника", "преподобних похвалу", "колону благочестя", "взірець чесноти". Тут оспівані його молитва, піст, покута, чування, чуда й діла милосердя. На стихирах вечірні його празника свята Церква закликає вірних, щоб віддали належну честь преподобному Теодосієві, бо "він був для христолюбивих князів учителем правої віри, для вельмож — сильною обороною, для сиріт — милосердним Отцем, для вдовиць — ревним опікуном, для скорбних — потіхою, для вбогих — скарбом, для монашого хору — драбиною, що веде на небесну висоту, а для всіх, що до нього зверталися — невичерпним джерелом води, — і він молиться безнастанно за спасення душ наших".

Преподобні Антоній і Теодосій — це слава нашого українського чернецтва, нашої Церкви й народу. Вони наші постійні заступники перед Богом, дають нам добрий приклад любови, жертви й посвяти Богові, Церкві й народові. Літописець Нестор у життєписі святого Теодосія, заохочує нас наслідувати преподобного: "Тому й ми, браття, стараймося бути ревнителями і послідовниками життя преподобного Отця нашого Теодосія і його учнів, яких він послав перед собою до Господа, щоб і ми стали достойні почути отой голос Владики і Вседержителя: "Прийдіть, благословенні Отця мого, і візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу" (Мт. 25, 34), (Печерський Патерик).