Празник Пресвятої Євхаристії

"Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня". (Ів. 6, 54).

Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву "джерелом та звершенням цілого християнського життя" (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: "Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, — дає життя людям" (§5).

Культ Пресв. Євхаристії у Христовій Церкві такий давній, як давня сама установа цієї Св. Тайни. Цей культ довгі-довгі сотки літ і на Сході й на Заході завжди був злучений тільки з відправою Св. Літургії. Щойно в 12-му віці Західня Церква задля різних причин починає вводити в життя культ Пресв. Євхаристії поза відправою Св. Літургії, цебто культ освячених і в кивоті зберіганих Євхаристійних Дарів. Вслід за тим появляються різні обрядові практики дотепер незнані в Церкві. Почитання Євхаристійного Христа в кивоті стає у Західній Церкві мотивом до установи празника Божого Тіла, його святкує латинська Церква в четвер по відданні празника Зшестя Св. Духа. Пам'ять установи Пресв. Євхаристії і Східня і Західня Церкви відзначають у Великий Четвер.

Тож погляньмо найперше на практику культу Пресв. Євхаристії в першому тисячолітті Церкви, а відтак на історію празника Божого Тіла в Західній Церкві.

ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЯ В ПЕРШОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ ЦЕРКВИ

Ісус Христос на Тайній Вечері установив Пресв. Євхаристію, щоб по всі часи приносилася в Церкві Св. Безкровна Жертва на спомин його Кривавої Жертви на хресті та щоб бути духовним кормом душ. Ватиканський Собор II-ий так окреслює ціль установи Пресв. Євхаристії: "Наш Спаситель на останній Вечері, тієї ночі, в яку його видано на смерть, установив Євхаристійну Жертву свого Тіла й Крови, щоб на всі віки, аж до свого приходу, повторяти Хресну Жертву й таким чином повірити Церкві, своїй любій Обручниці пам'ятку своєї смерти й воскресіння: таїнство побожности, знак єдности, зв'язок любови, пасхальну гостину, на якій Христос приймається, дух сповняється ласки й дається нам завдаток будучої слави" (Про Св. Літургію, §47).

Із цілі установи Пресв. Євхаристії виходить, що вона у своїй основі не є предметом, але актом богопочитання, т. зн. властивий культ Пресв. Євхаристії полягає не в її зберіганні, але в Жертвоприношенні та Св. Причасті вірних. В перших віках християнства зберігано Освячені Дари не для культу, а тільки як запасні Дари для хворих і вмираючих. Спосіб переховування Св. Тайн був дуже простенький і незамітний. їх зберігано або в захристії, або за престолом, або відтак у посудині в виді голуба, що звисав над престолом. Наші сьогоднішні кивоти прийшли дуже пізно, бо аж у 16 сторіччі.

По сьогодні деякі східні Церкви, як нпр. коптів, сирійців і несторіянів узагалі не зберігають Св. Тайн. А хворим уділяють Св. Причастя зараз по Службі Божій. Знайдеться хтось нагло в небезпеці смерти, то священик править для нього Св. Літургію без огляду на час і пору дня.

Св. Отці першого тисячоліття як Східньої так і Західньої Церкви знають культ Пресв. Євхаристії тільки в зв'язку зо служенням Служби Божої. Тому вони безнастанно взивають вірних до частої і навіть щоденної участи в Св. Літургії і Св. Причасті. Перші християни так любили й цінили Св. Літургію і Св. Причастя, що навіть з нараженням власного життя брали в них участь. Для них бути на Св. Літургії і лучитися з Христом у Св. Причасті було найбільшою ласкою і привілеєм, а бути виключеним від участи у Св. Літургії чи Св. Причасті, найбільшою карою. Всі Православні Церкви й сьогодні знають культ Пресв. Євхаристії тільки в злуці зі Св. Літургією.

ПРАЗНИК БОЖОГО ТІЛА В ЗАХІДНІЙ ЦЕРКВІ

Починаючи від 12 століття, видно в Західній Церкві намагання, щоб Пресв. Євхаристію і поза Службою Божою робити предметом осібного культу. Основу до того дали різні мотиви. Найперше, в тому часі постають богословські контроверсії щодо способу перебування Ісуса Христа під видами хліба й вина. Ще 11 віці єретик Беренґарій з Тур (+1088 р.) перечив дійсну присутність Христа в Пресв. Євхаристії, а признавав тільки духовну присутність. За ним у пізніших віках пішли інші, як Лютер, Цвінґлі й Кальвін. Всі ті єресі осудив пізніше Тридентський Собор. Крім того в 13 віці була сильно впала участь вірних у Св. Причасті, тож адорація Св. Тайн мала це частинно заступити.

Безпосередній мотив до установи окремого празника Пресв. Євхаристії .— "Божого Тіла" дала монахиня августиніянка, блаженна Юліянна з Льєж (+5 червня 1258). Коло 1209 р. вона більше разів мала видіння, де бачила повний місяць у блиску, який одначе мав на собі темну пляму. Бл. Юліянна зрозуміла видіння в тому смислі, що місяць означав Церкву, а темна пляма на ньому означала брак празника в честь Євхаристійного Христа. Своє видіння вона подала до відома церковній владі. В наслідок того єпископ Роберт з Льєж 1246 р. установив у своїй дієцезії празник у честь Найсв. Тайн. Цей празник був відсвяткований перший раз 1247 р. у церкві Св. Мартина в Льєж.

Празник Пресв. Євхаристії відтак поширився і на інші краї Европи. Папа Урбан ІV-ий осібною буллею з 1264 р. наказав святкувати цей празник у цілій Католицькій Церкві, під назвою "Празник Христового Тіла". Та одначе заведення цього празника на початку в багатьох місцевостях натрапляло на спротив духовенства. Тому Папа Климент \/-ий на соборі у Вієнні 1311 р. наново потвердив рішення свого попередника щодо празника Христового Тіла, і відтоді він стає загальним у цілій Західній Церкві.

Установа празника Божого Тіла відчинила двері до різних богослужб і практик, що мали на цілі побільшити культ Євхаристійного Христа. Щораз більше видно напрям, щоб перед вірними не скривати Св. Тайн, але їм показувати їх чи то на Св. Літургії чи то в часі процесії чи під час інших відправ. Тепер на латинській Службі Божій появляється нова практика: по освяченні високо підносити Агнця, щоб усі присутні його бачили. В 14 віці ця практика стає загальною. Деякі священики щодо цього йшли так далеко, що по освяченні на Службі Божій оберталися до людей і показували їм освяченого Агнця.

Від 14 сторіччя головною частиною празника Божого Тіла стають прилюдні процесії зі Св. Тайнами по дорогах і публічних місцях. Виглядає, що перша така процесія відбулася в місті Кельні, Німеччина, в 1279 році. В половині наступного століття процесія зі Св. Тайнами стає вже невідлучною частиною празника Божого Тіла. Первісно несено Св. Тайни в заслоненій дарохранильниці, відтак появляються осібні до того посуди, звані монстраціями, які в 15 віці стаються загальним звичаєм.

З бажання, щоб Євхаристійному Христові віддати якнайбільшу почесть, постають різні практики, як часте виставлення Найсв. Тайн навіть під час Св. Літургії, благословення Св. Тайнами при кінці молебнів, 40-годинне моління, нічні й вічні адорації, св. години і т. д.

ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР ІІ-ИЙ І ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ

Ватиканський Собор ІІ-ий у своїх декретах небагато говорить про культ Пресв. Євхаристії поза Св. Літургією, зате дуже наголошує цей культ у зв'язку з Літургією та значення Св. Літургії і Св. Причастя для життя Церкви й освячення вірних. Тому дуже поручає усім вірним часту участь у Св. Літургії і Св. Причасті. В декреті про Св. Літургію сказано: "Проте Літургія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила... Отже в Літургії, зокрема в Євхаристії, немов із джерела, витікають на нас ласки та з найбільшою успішністю осягається освячення людей у Христі, і Боже прославлення, до якого, немов до мети, зміряють усі інші діла Церкви (§10)... Дуже поручається оцю досконалішу участь у Службі Божій, коли то, після причастя священика, вірні приймають Господнє Тіло з того самого Жертвоприношення" (§55). А в декреті про Пресвітерів Собор каже: "Не може, одначе, постати жадна християнська спільнота, якщо вона не має коріння і основ у відправі Пресвятої Євхаристії, від якої треба починати всяке виховання у громадському дусі" (§6).

Свщ. Конґреґація Обрядів, маючи на увазі бажання Собору, щоб відправа Св. Літургії і Св. Причастя були осередком богопочитання в Церкві, дня 25-го травня 1967 р. видала осібну інструкцію "Про Культ Євхаристійної Тайни". Інструкція подає різні приписи відносно відправи Св. Літургії та виставлення Найсв. Тайн. Вона заказує дві літургійні відправи рівночасно: "Треба вважати, щоб не було двох літургійних богослужб у тому самому часі і в тій самій церкві, бо це розбиває увагу вірних. А це передусім відноситься до відправи Пресв. Євхаристії. І якраз такого розсіяння вірних треба пильно уникати, яке буває через рівночасне служення Служб Божих у тій самій церкві, коли правиться Св. Літургія з народом у неділі або святочні дні" (§17).

Щодо цілі зберігання Св. Тайн поза Службою Божою інструкція пригадує на рішення в тій справі Апостольської Столиці з 1 жовтня 1949 р., де сказано: "Треба пригадати, що головна й первісна ціль, для якої зберігаються Св. Дари в церкві поза Службою Божою — це уділення Св. Напуття. Другорядні цілі - це роздача Св. Причастя поза Службою Божою і адорація Господа Нашого Ісуса Христа укритого під цими видами" (§49).

Вкінці, інструкція приписує, щоб виставлення Св. Тайн для адорації мало відношення до Св. Літургії, яка того дня правиться: "Конечним отже є, щоб, коли буває урочисте й довше виставлення Найсв. Тайн, то воно повинно починатися при кінці Св. Літургії, на якій був освячений Агнець, що має бути виставлений... В часі виставлення Св. Тайн не можна правити Служби Божої в тій самій церкві... а це тому, бо служення Таїнства Євхаристії у досконаліший спосіб замикає в собі ту духовну злуку, до якої виставлення повинно провадити вірних" (§60 і 61).

ПРАЗНИК ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ В НАШІЙ ЦЕРКВІ

Латинська Церква в 13 сторіччі установила празник у честь Пресв. Євхаристії, головно в тій цілі, щоб протидіяти єресям, які перечили правдиву присутність Ісуса Христа під видами хліба й вина. Святкування цього празника не осталося без впливу й на Східні Католицькі Церкви. З бігом часу празник Божого Тіла приймають Східні Католицькі Церкви сирійців, халдейців, маронітів, вірменів, коптів, мелхітів та італо-греків. Рішенням Замойського Синоду цей празник став обов'язковим і в нашій уніятській Церкві.

Яка ж історія, розвій та практика празника Пресв. Євхаристії у нашій Українсько-католицькій Церкві?

КУЛЬТ ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ ДО СИНОДУ В БЕРЕСТІ

Наш український нарід приймаючи св. віру з Візантії, прийняв з нею і тисячолітню традицію Східньої Церкви щодо культу Пресв. Євхаристії. А цей культ від апостольських часів, як було вище сказано, полягав у приношенні Св. Безкровної Жертви та у Св. Причастю. І наша Українська Церква від самих початків християнської віри цей культ ревно плекала. Про те сказано дещо більше в розділі про пасхальне Св. Причастя.

Тут варто пригадати ще науку і приписи відносно культу Пресв. Євхаристії двох великих світочів Української Церкви: митрополита Петра Могили і Слуги Божого митрополита Андрія Шептицького.

Київський митр. П. Могила у своїм Требнику з 1646 р. приписує як священикам так і мирянам зберігати дуже велику почесть до Пресв. Євхаристії. Священики мають з великою пошаною і побожністю Св. Тайн дотикатися, їх хоронити і їм Божу почесть віддавати. До святилища мають входити з відкритою головою і перед Св. Тайнами зробити глибокий поклін. При відході зі святилища треба знову Св. Тайнам низенько поклонитися. Подібно й на початку і при кінці кожної богослужби треба зробити побожний поклін.

Те саме наказує митр. Могила й тим, що служать коло престола. Вони не сміють навіть дотикатися престола, а тим більше на нім стоячих Св. Тайн. З огляду на пошану до Св. Тайн ніхто з недуховних осіб не сміє входити до святилища. А паламарі мають часто сповідатися і приймати Св. Причастя та жити чесно і тверезо. Священики обов'язані вчити людей, щоб при стрічі священика зі Св. Тайнами до хворого, падали на коліна і віддали поклін Христові у Св. Тайнах. Священики повинні перестерігати вірних, щоб під час Служби Божої на Великому Вході при перенесенні чесних Дарів на престіл, вони не робили поклону до землі, бо ці Дари ще не освячені.

Подібно і Слуга Божий митр. Андрій Шептицький вимагає превеликої пошани для Св. Тайн на престолі. "Найсвятішим місцем у церкві — каже він у пастирському посланні з 1900 р. — це престіл Божий, а на ньому кивот — палата Христа... Бо Св. Жертовник то найсвятіше місце. А тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі мешкає на ньому під видами хліба. Це місце таке святе, що християнинові й діткнутися його не вільно! А священики, що є посвячені для Божої служби, зближаються до нього лише зі страхом, а завжди з чистим сумлінням. Це місце таке святе, що на ньому не сміє бути ні однісенькоі речі, що не є приписана нашим святим обрядом". (Пастирський Лист з 1900 р.).

Тож закид  деяких латинників, що в Східній Церкві нема належного почитання Пресв. Євхаристії, не має жадної основи, бо тоді той сам закид треба би зробити всім Св. Отцям Східньої і Західньої Церкви й цілій Христовій Церкві першого тисячоліття.

Вправді нема богословської трудности щодо почитання Пресв. Євхаристії поза Службою Божою, бо раз освячений хліб остає назавжди освячений, як довго тільки зберігаються види хліба. Трудність радше в тому, що такий культ не є в традиції Церкви, відбігає від головної цілі установи та що такий культ може відривати вірних від Христа на Службі Божій і від Св. Причастя. Кивот на престолі, хоча має того самого Христа, що і Св. Літургія, не сміє взяти верх над Безкровною Жертвою Св. Літургії та Св. Причастям, бо це властиво есенціяльні акти Євхаристійнсго почитання.

На Сході ніхто ніколи не перечив дійсної присутності! Христа у Пресв. Євхаристії, тому не було потреби ту присутність наголошувати осібним почитанням поза Св. Літургією.

КУЛЬТ ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ ВІД ЧАСУ УНІЇ ДО ЛЬВІВСЬКОГО СИНОДУ

На вищеподаній основі стояли наші Владики, коли приступили до єдности з латинською Церквою на Соборі в Бересті 1596 року. Вони так цінили традицію Сходу і звичаї нашої Церкви, що навіть боялися, щоб їх не змушувано до процесії на празник Божого Тіла. Тому в своїх артикулах відносно з'єдинення з 1 червня 1595 р. вони в цій справі ставлять осібне застереження: "Щоб нас не змушувано до процесії в день Божого Тіла, цебто, щоб ми також мали ходити зі Святими Тайнами, бо в нас є інший спосіб і практика Тайн" (§7). Вони собі застерігають, "Щоб не було заборонено ходити до хворих з Найсв.Тайнами публічно та зі свічками і в ризах згідно з нашими приписами" (§ 23).

Хоча наші Владики приступаючи до Унії, дуже бажали точно зберегти традиції та звичаї Східньої Церкви, то одначе вже внезабарі по Унії появляється в нас намагання, щоб у богослуженнях якнайбільше наближатися до практик латинського обряду. Поволі виробляється поняття, що чим

більше ми уподібнимося до латинського обряду, то тим ліпшими станемо католиками. Про це пролатинське наставлення нашої уніятської Церкви Слуга Божий митр. Андрій Шептицький так говорить: "Нашим батькам, і перед і після Замойського Синоду, здавалося, що треба їм було якнайбільшим числом, хоч би й малих звичаїв і практик, зближатися якнайбільше до латинського обряду, щоб заслужити собі в латинників, найближчих сусідів, як і в латинників у західніх краях Европи та Римі, на опінію правдивих католиків. Та думка пхала багато з наших священиків до принимання живцем з латинського обряду незаконних, бо неодобрених Апостольським Престолом, а навіть ніякою церковною владою у нашій Церкві звичаїв... Такі латинські тенденції сильно скріпила ще ворожа вірі акція царської влади, що прямувала до знищення Св. З'єдинення". (Пастирське послання про обряди з 1941 р.).

За несповна сто років від Унії наш митрополит Кипріян Жоховський (1674-1693) у "Люблинськім Коллоквіюм", що відбулося 1680 р., вже говорить про такі практики в нашій Церкві: про 40-годинне набоженство, про часте виставлення Найсв. Тайн, про процесії зі Св. Тайнами та монстранції.

Замойський Синод, 1720 р., своїм рішенням наказує і в нашій Церкві святкувати празник Божого Тіла. Тож тепер і в нас щораз більше стає звичаєм, щоб під час різних богослужб і навіть під час Св. Літургії виставляти Св. Тайни, давати ними благословення поза Літургією, уладжувати процесії зі Св. Тайнами та вживати латинських монстранцій. В 1738 р. перший раз появляється друком наша служба на празник Пресв. Євхаристії.

ПРАЗНИК ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ І ЛЬВІВСЬКИЙ СИНОД

Львівський Синод, 1891 р., покликаючися на буллю Папи Урбана ІV-го, на рішення Тридентського Собору та на практику майже всіх Східніх Католицьких Церков, не тільки апробує празник Божого Тіла, але й підносить його до ряду великих Господніх празників з 8-денним попразденством та наказує щорічно святкувати його в четвер по неділі Всіх Святих, але з огляду на будний день, поручає переносити його на наступну неділю. Цієї неділі по заамвонній молитві має бути похід зі Св. Тайнами з церкви до чотирьох на різних місцях приготованих престолів. А де цього не можна б зробити, то треба три рази обійти церкву зі Св. Тайнами, вернутися до престола й уділити благословення Св. Тайнами. Типік о. Дольницького подає точні приписи, як має відбуватися процесія зі Св. Тайнами до чотирьох престолів та які при тих престолах треба читати євангелія.

Львівський Синод потверджує звичай давніше прийнятий у нашій Церкві, а саме, щоб на празник Пресв. Євхаристії і храмовий празник під час Св. Літургії виставляти Св. Тайни. В цих днях має бути благословення Св. Тайнами, а в празник Пресв. Євхаристії подвійне благословення: одне на початку Літургії, а друге при кінці Літургії по процесії. Перед благословенням Св. Дарами треба відспівати суплікацію.

Синод дозволяє на процесію зі Св. Тайнами також при інших урочистих нагодах, як празник Пасхи, з нагоди місій або під час відпустів. А коли нема процесії, то щоб у празничних чи особливих днях було виставлення Найсв. Тайн зі суплікацією. При виставленні Св. Тайн і процесії в празник Пресв. Євхаристії і в празник храму каже Синод уживати монстранцій, а при інших нагодах може бути виставлення або в монстранції або в дарохранильниці.

Синод приписує заховати давно принятий у нас звичай, щоб виставляти Найсв. Тайни у Велику П'ятницю і Суботу на Божому гробі або на престолі, а також носити їх під час обходу довкола церкви з плащаницею у Велику П'ятницю і перед утренею Господнього Воскресіння. (Титул IV, Гл. IV).

Апостольська Столиця при реформі наших богослужбових книг у 1940-их роках, маючи на увазі рішення Синодів Замойського і Львівського та традицію нашої уніятської Церкви, не вичеркнула з нашого церковного календаря празника Пресв. Євхаристії, але оставила його під назвою "Врочисте поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа Нашого Ісуса Христа".

Добре й похвальне всяке почитання Пресв. Євхаристії, але найліпше те, що найкраще відповідає волі Христа Господа, найбільше згідне з традицією Східньої Церкви та в дусі нашого обряду, а таким почитанням є якраз любов і цінення Св. Літургії та часте Св. Причастя. Того бажає Христос, до того заохочує Св. Церква й того вимагає потреба нашої душі.

Тому культ Пресв. Євхаристії у зв'язку з Безкровною Жертвою Служби Божої і Св. Причастям має і мусить бути в нас завжди на першому місці. "Немає святішого, величавішого та важливішого діяння, — каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький — ніж страшна Жертва Служби Божої. Коли священик приступає до жертовника, тоді його чин перевищає у важності і святості всі діяння людей, що їх історики записують як важливі історичні події". (Про відправу Служби Божої, 1942). А про значення Св. Причастя для нашого духовного життя Св. Пій Х-ий чаже: "Св. Причастя — це найкоротша й найпевніша дорога до неба".