Шеф був дуже невдоволений. Його викликав вищий Шеф і всипав йому, як кажуть, «по перше число». Воно ніби й було за що, ніби й не було… Війна йшла повним ходом, і від Шефа тут небагато залежало: команди він віддавав справно, і їх виконання контролював на совість. Але великого успіху чомусь не спостерігалося. Стратегія була зрозумілою, а от тактика… Мабуть, щось до кінця не було враховано.
«Потрібно зробити ще одне, цього разу – ширше, зібрання», – вирішив роздратований Шеф і велів підлеглим зібратися ближче до вечора. Він ще раз хотів зібратися з думками і таки завершити поставлене перед ним завдання.
Коли підлеглі всілися по своїх місцях, Шеф відкашлявся, пильно глянув на кожного з них і з металом в голосі повідомив:
– Ми маємо неприємності!..
І, піднявши догори вказівний палець, продовжив:
– Там… Нами дуже невдоволені!.. Справи посуваються повільно, і війна затягується…Він глянув на вгодованого Майора і з притиском спитав:
– От, ви, Майоре, поясніть чому не виконуєте завдання? Чому ваші жевжики слабо воюють!?Майор засопів, покліпав очима і почав щось пояснювати:
– Та ми… Служимо… І воюємо… Але є такі перешкоди, які з трудом піддаються моїм хлопцям…
– Які такі перепони? – гаркнув Шеф.
– Ну-у-у… Маски, рукавиці, смердючі антисептики…
– Я це вже чув не один раз! – бушував Шеф. – Що далі думаєте робити?
– Але ж ми стараємося…, – пробурмотів Майор. І продовжив:
– От вчора в «Епіцентрі»…
– Що в «Епіцентрі»? – гримнув Шеф. – Жодні «Епіцентри», жодні «Ашани» і ринки мене не цікавлять. Мене цікавить інше! Мене цікавлять храми!
Але тут на допомогу Майорові прийшов пропахлий димом Підполковник і примирливо мовив:– Тихо! Не потрібно зараз сваритися… Ми ж таки – на війні… Може нам просто вартує змінити тактику…
– А ну-ну…? – зацікавлено підняв догори густі брови Шеф. – Що пропонуєте? Які маєте ідеї?
– Я за свою довгу військову кар’єру багато бачив і багато чув…, – мовив Підполковник. І, прокашлявшись, продовжив:
– Ви ще такі молоді і юні… Мабуть і не знаєте, що найпершою і найдієвішою зброєю у нашій війні є неправда. І діє вона безвідмовно. Це доказано століттями! Застосуймо її і перемога обов’язково буде за нами!
Втішений Шеф на радощах обійняв Підполковника, потиснув руку Майорові і полегшено видихнув:
– Все! Вихід знайдено! Ми врятовані! Перемога буде наша!!!Відтак продовжив:
– Так!!! Газети тепер ніхто не читає… Тому – від завтра всі зусилля на храми! На телевізор і на інтернет! Окремо - на фейсбук і на твіттер! Ми маємо неправдою виграти цю війну!
– А що говорити?.. А як діяти?.. А що писати?.. А кому пропонувати?.. – навперебій питали присутні.
– Пане Підполковнику, – закликав Шеф. – Поясніть будь ласка, що і як потрібно робити.Досвідчений Підполковник розпочав:
– Та-а-ак… Неправда повинна виглядати дуже переконливо і правдоподібно. От, наприклад: священик у храмі причащає, а ми протестуймо – мовляв, він роздає віруси. Насправді це не так, і ми це знаємо, бо ж, насправді, віруси – це ми. І у тій їхній чаші ми абсолютно не можемо бути. Там – наша смерть! Чи при кожній нагоді кажемо, що церкви потрібно закрити, бо, мовляв, це вони є розсадниками вірусів. Насправді це не так, бо ж людей у храмі зараз набагато менше, аніж у тому ж таки «Епіцентрі». І ми бачимо, що люди слухняні і слухають своїх священиків. Але ми, як носії зарази, мусимо це зруйнувати! Храми мають бути закриті!!! Також, закликаймо людей не йти до сповіді, бо священики також можуть бути інфіковані. Насправді ми знаємо, що це не зовсім так, бо священики також вживають засоби проти нас, проти Вірусів. І найперша і найголовніша зброя проти нас - це їхня молитва...При тих словах його аж перекривило.
Шеф задоволено потер руки. Йому сподобалася ідея Підполковника, цього битого вовка. І тепер він знав, що цієї ночі він буде спати спокійно, адже справи йдуть на лад.– Наше завдання – відвернути людей від Церкви, – впевнено повів він. І продовжив: –Суть нашої війни – закрити храми! І не лише на Великдень! А – назавжди!!! Ми мусимо відвернути людей від Того, до Кого вони постійно приходять! Він знає нашого батька, бо наш батько має Його за особистого ворога. Недаремно Він про нього говорить правду: «Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Ів.8,44).
Тут Шеф запнувся, бо щось ніби зламалося. Він раптом почув незрозумілий спів, який щораз то більше наростав. Спів гримів на цілу вулицю, далі – на ціле місто, а потім – і на цілий світ…
Пісня була радісна, величава, урочиста, торжественна… Її неможливо бути стримати, чи подавити. Тому, що це була Пісня Життя. Це була пісня великої перемоги Життя над смертю. Навкруги лунало: «Христос Воскрес із мертвих смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував!»
Шеф зіщулився і зрозумів - війну програно… Як побиті пацюки, і Шеф, і Майор, і Підполковник, а з ними і вся армія Вірусів, зіщулившись, ганебно побрели до свого батька-душогуба… І це в котрий раз…
***
Зранку прочитав щось таке: «Каже безумний у своїм серці – немає Бога» (Пс.14,1).
З Ким, безумці, ви зібралися воювати???
.jpg)
