29 березня члени Архибратства Матері Божої Неустанної Помочі під проводом о.Ігора Демківа разом з парафіянами храму Свв. Ольги та Єлизавети відбули прощу святинями Галичини.
Дорога вела нас до м. Борислава. Вівторок - день особливих молитов і посту для нашої Львівської єпархії, то ж і наші молитви попервах зносились до неба за неньку- Україну та її захисників, за потребуючий і страждальний український люд. До храму Св. Анни ми прибули на ранкове богослужіння Святої Літургії. Хочу сказати, що знайомий і знаний з дитинства текст піснеспіву мене сильно вразив і подивував своєю мелодійністю. За молитвою не зосереджувалась на мелодії, але вона продовжувала відлунювати. Зараз, коли розповідаю вам про це, мені згадуються восхваляння Бога піснеспівами у Вірменському соборі місті Львова, куди наше Архибратство було запрошене на святкування Неділі Милосердя (Квітної неділі 20 березня). А в тім, саме в церкві Св. Анни ми мали нагоду не тільки молитись, але й приступити до св. Тайни Покаяння та запричаститися Найсвятішими Дарами- Пресвятою Євхаристією. Після завершення літургії та панахиди Павло Василів, син пароха храму о. Романа Василіва натхненно розповідав нам про храм та його унікальність. У 2009 році церква Св. Анни у м. Бориславі отримала Благословення і стала Паломницьким центром УГКЦ. На сьогодні тут виставлено мощі 710 Святих, Павло опікується діяльністю цього центру. Тож можете лишень собі уявити скільки корисної і цікавої інформації він вклав у наші вуха протягом добрих двох годин, та якби не холод, що був своєрідним випробовуванням, то хто б подивився на годинник. Будучи достойним похвали лектором не тільки розповідав про структуру формування мощівників та історії Святих, але й про свідоцтва зцілення, свідчення віри паломників. Він вміло акцентував увагу на Опікунах у певних професіях чи Заступниках при особливих потребах.
Не буду описувати вам чудних вітражів храму, бо вони, як на мене, надзвичайні; розписи стін вражають спокійною теплою витонченістю, що огортає і миром, і любов’ю. Цю гармонію наче перекриває надзвичайно багате убранство рак, пишність іконостасу. Позолота вражає, а насправді, вона лишень прикрашає справжню безцінність, що міститься за склом. І як тільки я усвідомлю це- приходить молитовний спокій. Вже не миготять зображення святих, люди стають менш метушливі,відчуваю чіткий поклик душі: де хочу помолитись, до кого звернутись з проханням про заступництво, кому подякувати, бо і я за молитвами до Святих наших заступників неодноразово отримувала Божі благодаті.
Дякуючи о.Ігорю ми повезли додому освячені медалики, вервиці, образки… Дехто радів, що молився до Святого, отримав допомогу, а тепер ще й має можливість не тільки дотулитись до його реліквії,а ще й посвятити ту книжечку, яка привела його до пізнання Божої ласки. Хтось посвячував з любов’ю вишитий образ Св. Пантелеймона - чудотворця, з вірою і надію уповаючи на Господнє милосердя і ласку. Безперечно, що кожен з нас запам’ятав і обрав «щось своє». Чи то Євангеліє з інкрустацією мощей Святих Євангелистів, чи вітрину з мощами Пресвятого Сімейства- Йоакима та Анни, Захарії й Єлизавети і часточкою з плаща Св. Йосипа, чи припав душею до чудотворного образу в який вмонтовано реліквію Пресвятої Богородиці та мощі Великих Святих церкви… Можу лишень з впевненістю сказати, що всі сповнилися нових вражень та надії. А це окрилює. І хай яка там дорога, ми дружньо співали їдучи вже до Грушева. Тож година підгицкування на ямах злетіла швидко, бо була наповнена подячними, хвалебними та страсними піснями. Коли душа співає і серце радіє, то байдуже, що за вікном похмуро посікає дощик.
Мало хто не чув на Галичині про чудотворну ікону Пресвятої Богородиці Грушівської, а особливо про її об’яви. Вперше я побувала в цьому місці в час всенародного паломництва у 1987 р., коли всі прагнули побачити появу Пресвятої Богородиці. Моя родина приїхала просити Всевишнього і Богородицю за оздоровлення моєї тяжко хворої мами. У щирості молитов дівчинки-старшокласниці годі й сумніватись, бо чого більше хоче дитяче серце ані ж добра найріднішій, найдостойнішій людині. Мої спогади для мене слізно - світлі: до церкви було не доступитись, то ж молилась десь на подвір’ї, а на одному з вікон храму виразно побачила велике розп’яття Христа. Здавалося, що не тільки бачу напругу живого страждаючого тіла, але й відчуваю пульсацію крові у венах. Розуміла, що жоден скульптор цього не передасть. Не було ні страху, ні подивування, лише відчуття доконаної любові і спокою. Моя матуся зустріла мою розповідь спокійно і здавалося з розумінням, яке до мене прийшло набагато пізніше… У кращий світ вона відійшла трохи більше ніж півтора роки по тому. « Думки бо мої-не ваші думки, і дороги ваші-не мої дороги, - слово Господнє» Ісаї 55:8. Проте я не залишилась сиротою, бо після її смерті стала все більше відчувати присутність у моєму житті нашої Небесної Матінки. Спочатку прийшла любов до Цариці Вервиці потім любов до почитання ікони Матері Божої Неустанної Помочі, роки по тім- членство в Архибратстві. Дякую Господу Богу, що подарував нам розуміння великої Любові, що через смерть і страсті Ісуса Христа дає нам величезне відкуплення і благословення у Божому Милосерді, приймає нас, як люблячий батько чистих серцем дітей. Це моя історія, що єднає мене з цим святим місцем.
Спогади про пережите роїлися у моїй голові і якби не надзвичайна комунікабельність пані Віри, їмості о. Василія, пароха храму, то не почула б і десятої частини з її розповідей. Праця цієї жінки на прославу Бога і Пресвятої Богородиці заслуговує окремої розповіді, певно, що колись люди це визнають. Грушів - неофіційний центр паломництва українського люду. Чотири відпустові дні на рік збирають тисячі віруючих, часами з понад двох сотень Чаш уділяється тут пресвята Єврахистія. По вірі вашій- здійснюються зцілення... Небесна Опікунка тут зримо і незримо перебуває зі своїм народом. Після молитви, оглядин храму, цілування мощей Св. Миколая Мирлікійського, набирання Святої водиці ми, як ті веселі й ситі горобці, висипали на церковне подвір’я. Розглядання віконних шиб, розповіді п. Віри, фотографування в надії побачити незриме, надія на присутність Богородиці бодай у краплі води з чистого неба- усе це бадьорило нас. Нам посміхалось небо- вийшло сонечко і ми ще довго насолоджувалися оповідками Скарбу отця Василія… Проте дорога кличе. Моліннями на вервиці і піснеспівами встелялася наша путь додому. Від задоволення і умиротворення дехто дрімав, проте всі разом дякували Богу за цю чудову нагоду відвідати святі місця Львівщини, сповнитися віри, надії і любові…
«Рука Господня не закоротка, щоб рятувати, і вухо його не глухе, щоб чути.» Ісаї 59:1
Дарина Кушик
.jpg)
