У травні 1989 р. розпочалося голодування греко-католицького духовенства на найбільшій пішохідній вулиці Москви – на Арбаті. Тоді вимогою був легальний правовий статус Греко-Католицької Церкви в Україні. Акція тривала до листопада 1989 року, коли був виданий державний документ, що дозволяв реєстрацію релігійних громад. До голодування долучалися не тільки греко-католики Західної України, але й радянські дисиденти, москвичі, яким була не байдужа доля Церкви, що діяла всупереч будь-якої владної політики СРСР і яка не раз служила підпільні Літургії на стрихах, уділяла таїнства за завішеними вікнами. Вимушене підпілля ГКЦ тривало понад 40 років.
Акція на Арбаті не була поодинокою, але це була голосна заява на міжнародному інформаційному просторі. У часи перебудови греко-католики збиралися на відкриті Богослужіння перед зачиненими храмами, йшли на прощі, організовували молебні за воїнами, які поклали життя за українську державність.
Про ці події та що було далі в інтерв’ю з кандидатом історичних наук о. Тарасом Бубликом, науковим співробітником Інституту історії Церкви, старшим викладачем кафедри церковної історії Українського католицького університету.
Докладніше читати :[url=//risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/72124/]РІСУ
.jpg)
