Патріарх Святослав(Шевчук) розмірковує над перебудовою Церкви в Україні. 25 травня Марія-Павліна Меєр взяла інтерв'ю у Блаженнішого Святослава( Шевчука), Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви.
Марія: Я помітила, що Ви носите не розп'яття, а образ Богородиці. Це така традиція?
- Ікона Богородиці є символом високого становища «Східного» єпископату. Ми повинні носити цю особливу ікону, зроблену руками. Я її отримав з рук Патріарха Любомира( Гузара) в день мого висвячення в єпископи. Ця ікона особлива. Владика сказав, що коли мені буде сумно, Пресвята Богородиця буде моєю розрадою.
Українську Греко-Католицьку Церкву ліквідували після Другої світової війни. Ви зростали в час переслідувань з боку радянської влади. Яким було таке життя?
- Я зростав у абсолютно атеїстичному середовищі, де карали будь-яке відхилення від «норми». Нам говорили, що Бога нема. Проте в сім'ї панували зовсім інші цінності. Саме завдяки пануванню в багатьох сім'ях, християнська віра не загинула. В ті часи в мене булла можливість прислуговувати в специфічних ситуаціях, які можна сприймати як маніфест Церкви як громади, як Тіла Христового. Наприклад, Коли людина помирає, Церква з'єднується в молитві за неї. Саме за таких обставин я вперше побачив священика. Він прийшов опівночі, щоб відслужити чин похорону і тихенько зник. Мені було по-дитячому цікаво, хто це такий – священик і, що він робить. Тоді я вважав його реальним свідком існування Христа. Цього священика двічі ув'язнювали через його діяльність. Але його приклад довів мені, що в світі є щось, за що варто віддати життя. Віра була тією альтернативою владним цінностям , яка була так необхідна молоді. Так я дізнався, що в суспільстві атеїстів таки існує Церква.
Вам дозволили навчатися в семінарії?
- Звичайно, що ні, якщо сприймати семінарію як видиму будівлю, структуру. Я в значенні «семінарія» розумію спосіб підготовки людини до священства. Священик, про якого я вже згадував був також ректором тієї таємної підземної семінарії.
В семінарій Ви навчалися вночі?
- На той час я був підлітком. Служіння було абсолютно таємним, а кожен підліток має свій секрет. Ніхто, навіть мої батьки, не знав моєї таємниці. Вже набагато пізніше я усвідомив всю небезпеку, яка на нас чатувала. Мама булла вчителькою музики, тато – інженером. Якби мене викрили, вони б одразу втратили роботу. В минулому багатьох українців, яких піймали на «злочині» ув'язнювали або присуджували до заслання. Я навіть не впевнений, чи на той час я знав про переслідування, які відбувалися в Україні.
Тобто з Вами нічого поганого не трапилося?
- Дякуючи Богу, ні. На щастя, молитвами Богородиці, Радянський Союз розвалився. Я пам’ятаю, як ми молилися. Здавалося, що нічого не може зруйнувати цю «машину диявола». Але для Бога немає нічого неможливого.
Всі чули або читали про таємні богослужіння в часи комунізму. Чи є у Вас подібний досвід?
- Без Пресвятої Євхаристії Церква не може існувати. Я знав одного священика, який ніколи не розказував про страждання, переслідування і тортури. Проте він згадував, що навіть в тюрмі всі священики відправляли Літургію. Ми були шоковані: як таке взагалі було можливо? Де ж в таких умовах взяти чашу і дискос? Він зняв окуляри і сказав: «Одна лінза служила Чашею з краплею вина, а друга – Дискосом з хлібом». Ось так служили Літургію у концтаборах і тюрмах.
Ви пам’ятаєте свою першу публічну Літургію?
- Так. Це сталося в 1991 році, коли я повернувся з військової служби в Радянській армії. До цього часу моє служіння було таємницею. І раптом, після мого повернення все стало відомо. Я прислуговував під час Божественної Літургії в храмі мого рідного міста Стрий. Це було дивовижно. Мені здавалося, що я в Раю.
Ви досі переживаєте це відчуття щоразу, коли служите Літургію?
- Так. Мабуть християни всього світу недооцінюють Благодаті Дару Пресвятої Євхаристії. Часто свобода схожа на переслідування, виклик, який, на мою думку, і є частиною моєї місії – тлумачення християнам величі таємниці – безкровної жертви – і важливості щоденного отримання Святої Євхаристії.
А як щодо українців, зламаних комунізмом?
- Комунізм зруйнував наше суспільство. Найважчою раною є знищення людської гідності. Тому, дуже часто, так важко запровадити демократичний лад в потерпілих від комунізму країнах. Люди бояться показати себе як особистість, бути вільними не лише духовно, а й насмілитися взяти відповідальність за себе, своє життя, свою державу. Я вважаю, що ці рани можна зцілити лише Благодаттю Святого Духа. Так, в нас є політична свобода, але бракує волі внутрішньої, волі утримання від гріха, волі бути добрим, творити нове суспільство, нову Церковну спільноту. Перед нами поставлене серйозне завдання, нам кинуто серйозний виклик. Це стосується також і діаспори.
Який це виклик?
- Ми можемо вільно споруджувати нові храми, служити Літургії, але все частіше стикаємося з пропагандою ідей секуляризації. Люди не цінують того, що вони християни. На жаль, в сучасному світі це непотрібно. Моє завдання – переконати вірних не боятися бути християнами. В часи Радянського Союзу належати до християн було реальною і дуже страшною небезпекою. Сьогодні, в Європі християнином бути незручно, невигідно. Тому я ще раз повторю, не бійтеся бути християнами, не зважаючи ні на що.
Джерело: KYRIOS
.jpg)
