«Ми хочемо бути православними і в той же час усвідомлювати Радянський Союз нашою громадянською Батьківщиною, радості й успіхи якої - наші радості й успіхи, а невдачі - наші невдачі. Всякий удар, спрямований у Союз, будь то війна, бойкот, якесь громадське лихо або просто вбивство з-за рогу, подібне Варшавському, зізнається нами як удар, спрямований у нас» - ці слова із «Декларації» 1927 року патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Старогородського) та ряду архієреїв стали в основі формування відносин Російської Православної Церкви та держави воюючого атеїзму. Автори цього документу закликають також «переламати себе» та «залишити свої політичні симпатії вдома» задля лояльності до комуністичної влади.
Простою лояльністю справа не закінчилася. РПЦ інертно намагалася і дальше бути частиною державної машини, як і в царські часи. Хоча цього разу держава активно втілювала політику воюючого атеїзму. Бога замінили вожді, партію як і християни Ісуса, порівнювали з сонцем, мощі святих замінило забальзамоване тіло Леніна в центрі Москви. Інстинкт самозбереження змушував священнослужителів співпрацювати з органами держбезпеки. На запитання чи всі цим займалися, колишній митрополит РПЦ, а тепер Патріарх УПЦ КП Філарет відповів: «Всі без винятку! За радянських часів ніхто не міг стати архієреєм, якщо на це не давав згоди КДБ». Сам же Філарет «був пов'язаний, як і всі». За його словами, підконтрольність була такою, що навіть призначення священика на парафію мало узгоджуватись з КДБ.
Звичайно у цьому випадку можна оправдати таку компромісність з безбожниками необхідністю надавати духовну опіку чадам в часи переслідувань. Проте якою могла бути ця опіка, якщо інформація про сказане на сповіді, хрещення дитини, чи вінчання могла дійти до відповідних державних органів та принести чималі неприємності?
До якого ж рівня дійшов рівень «лояльності»? Висновок неважко зробити із промови Патріарха Алексія, сказаної у Патріаршому соборі перед панахидою за Сталіним 9 березня 1953 року:
«Відійшла сила велика, моральна, громадянська: сила, в якій народ наш відчував власну силу, якою він керувався у своїх творчих працях і на підприємствах, якою він утішався протягом багатьох років. Немає області, куди б не проникав глибокий погляд великого Вождя. Люди науки дивувались його глибокій науковій обізнаності в найрізноманітніших областях, його геніальним науковим узагальненям; військові - його військовому генію; люди різноманітної праці незмінно отримували від нього потужну підтримку і цінні вказівки. Як людина геніальна, він у кожній справі відкривав те, що було невидиме і недоступне для звичайного розуму.
Про його напружені турботи і подвиги під час Великої Вітчизняної війни, про його геніальне керівництво військовими діями, які дали нам перемогу над сильним ворогом і взагалі над фашизмом; про його багатогранні неосяжні повсякденні труди по управлінню, по керівництву державними справами - розлого й переконливо говорили і в пресі, і, особливо, при останньому прощанні сьогодні, в день його похорону, його найближчі співпрацівники. Його ім'я, як поборника миру в усьому світі, і його славні діяння житимуть у віках.
Ми ж, зібравшись для молитви за нього, не можемо пройти мовчанням його завжди доброзичливого, співчутливого ставлення до наших церковних потреб. Жодне питання, з яким би ми до нього не зверталися, не було ним відкинуте; він задовольняв всі наші прохання. І багато доброго і корисного, завдяки його високому авторитету, зроблено для нашої Церкви нашим Урядом.
Пам'ять про нього для нас незабутня, і наша Російська Православна Церква, оплакуючи його відхід від нас, проводжає його в останню путь, "в дорогу всієї землі", гарячою молитвою.
У ці сумні для нас дні з усіх сторін нашої Вітчизни від архієреїв, духовенства і віруючих, і з-за кордону від Глав і представників Церков, як православних, так і інославних, я отримую безліч телеграм, в яких повідомляється про молитви за нього і висловлюється співчуття з нагоди цієї сумної для нас втрати.
Ми молилися за нього, коли прийшла звістка про його тяжку хворобу. І тепер, коли його не стало, ми молимося за мир для його безсмертної душі.
Вчора наша особлива делегація у складі Високопреосвященного митрополита Миколая; представника єпископату, духовенства та віруючих Сибіру архієпископа Палладія; представника єпископату, духовенства та віруючих України архієпископа Никона і протопресвітера о. Миколи, поклала вінок до його гробу і вклонилася від імені Російської Православної Церкви його дорогому праху.
Молитва, сповнена християнської любові, доходить до Бога. Ми віруємо, що й наша молитва за спочилого буде почута Господом. І нашому любому і незабутньому Йосипу Віссаріоновичу ми молитовно, з глибокою, гарячою любов'ю виголошуємо вічну пам'ять».
Джерело: KYRIOS
.jpg)
