Храм Свв.Ольги і Єлизавети
Українська Греко-Католицька Церква, м.Львів, пл.Кропивницького 1, тел. (032)2334073, email: [email protected]
"Якщо хочеш молитися похвальною молитвою, зрікайся себе щохвилі й, терплячи крайні озлоблення, терпеливо твори молитву." (Прп.Ніл Синайський)

Мої спогади про владику Володимира Стернюка

Переглядів: 3318Коментарі: 1
Історія Церкви

На початку 1953 року ми з батьками були на прогулянці в парку Йордана, тепер Залізні води. Нам на зустріч ішов якийсь чоловік, одягнутий в робочий одяг. Раптом мої батьки зупинилися і про щось з ним перемовилися. Тато наказав нам, дітям, відійти на деяку відстань і з мамою про щось розмовлялиз тим чоловіком. Коли вони попрощалися з ним, то сказали нам під великою таємницею, що це бувсвященик-монах, який дуже багато натерпівся в тюрмі і в Сибіру, а ми щоб про це нікому ніколи не сміли розказати.

Якось вже після смерті Сталіна, в неділю вранці, батьки сказали нам, що сьогодні ми до Катедри не підемо, бо до нас прийде священик. Бабця з мамою накрили обрусом стіл, тато повісив над ним ікону Ісуса Христа, поставили свічки, а вікно затягли шторою. Через деякий час хтось задзвонив в двері, тато пішов відчиняти і скоро повернувся разом з тим чоловіком, якого ми зустрічали в парку.

Нам сказали просто - це "Отець Володимир". Після сповіді отець відслужив читану Службу Божу, на якій я прислуговував, бо мій дзядзьо отець Богдан Дрогомирецький, навчив мене церковної кирилиці.Користувався я молитовником мого прадіда - отця Івана Костецького.

Після сніданку, як я пам’ятаю, отець Володимир навчав нас катехизмовим правдам.

Подальшому отець Володимир відвідував нас приблизно раз на два місяці.

Тато десь дістав кусок списаного білого парашута і мама з нього пошила ризи, стихар був пошитий з лляного полотна, а чашу зробили на токарному верстаті з спортивного кубка. Антиміс отець приносив з собою. Євангеліє і апостол отець приносив написані від руки в шкільному зошиті.

Після того як Хрущов випустив з тюрем багатьох арештантів, до нас зайшов отець Стефан Гаврилів, який замешкав в Станіславі. Він розказав нам про Владику Сліпого, про тортури та перебування в тюрмах та таборах ГУЛАГУ.

Якось траплялося так, що отець Стефан сідав в Івано-Франківську на поїзд Чернівці-Львів і о 6-й годині ранку виходив на станції Персенківка, від якої до нашого дому через Козельники було хвилин 20 ходу, завжди мав зустріч з отцем Володимиром. Після відправи та сніданку вони в кімнаті залишалися самі для розмови.

Через деякий час ми довідалися від батьків, що коли отець Володимир працював в парку, то Служба Божа відправлялася в нашому помешканні дуже часто в будні дні, але ми про це не знали, бо були в цей час на науці або на роботі.

Згодом батьки розповіли нам історію свого знайомства з отцем Володимиром ще з передвоєнних часів, коли в селі Дзвинячка біля Мельниці-Подільської на Тернопільщині, де мій дзядзо був парохом, перебувала місія,в складі якої був також отець Володимир.

Як мені потому сказали, що в 1958 році отець Володимир знову відвідав це село і декілька днів гостив в мого дзядзя, яка була мета цього візиту мені невідомо, бо дзядзьо помер в 1959 році.

Також пригадую собі, коли захворіла моя мама, то отець Володимир приїздив до нас в білому халаті разом з бригадою "Швидкої допомоги".

В 1967 році на роботі мене дуже агітували вступити до КПСС. Одного разу я про це розказав отцеві. Отець дуже засмутився і сказав, що російський Патріарх Тихон та Папа Пій ХІІ відлучили всіх комуністів від Християнської Спільноти, а тому християнин не може там перебувати. Тоді тато допоміг мені перейти на іншу роботу, про що зовсім не жалію.

В 1969 році, коли була при смерті моя бабця, я пішов до отця Володимира просити відвідати бабцю перед смертю, і мало не нарвався на засаду кагебістів, які якраз проводили обшук в квартирі отця на вулиці Чкалова. Отець випадково побачив мене через вікно, як я переходив через подвір’я, і почавгаряче молитися за мій порятунок. І трапилось так, що я втратив орієнтацію, хоча не один раз до цього бував там, і спантеличений повернувся додому. Дуже пізно ввечері до нас прийшов отець і розказавщо відбувалося.

На другий день родичі нам сказали, що отець Володимир вже декілька років підпільно висвячений на епископа і тому за ним полюють кадебісти.

В 1970 році мене і мою Марійцю владика Володимир благословив на спільну життєву дорогу, по якій ми щасливо йдемо до сьогоднішнього дня.

Десь через три роки в помешканні моїх батьків знову зустрілися владика Володимир і отець Стефан.Отець Стефан мене покликав на розмову, на якій запропонував владиці дозволити мене вивчити надиякона, але владика зразу це відкинув через відсутність в мене відповідного покликання, але при цьому сказав, що кожен може щось зробити для Ісуса Христа.

Владика розповів, що через нерозважливість багато людей йшли в монастирі, висвячувалися на священиків, навіть ставали єпископами, а потім диявол знущався з них, бо вони самі не знали для чогоце вчинили. В цей час мільйони людей стали мучениками за Віру, не тільки в часи Римської імперії, а, особливо, в совєтських тюрмах і лагерах, де масово прості люди перед стратою сповідалися і вмирали з іменем Ісуса на вустах.

Особисто я був спантеличений, бо ця розмова була для мене несподіванкою, а що я міг зробити? Дійсно в ці часи, так званого застоя, відбувалося нахабне цькування підпільної Церкви. Наприклад, підворотна комсомольська шавка "Ленінська молодь" кожної п’ятниці на два розвороти друкувала пасквілі - так званий "Пост Ярослава Галана", де борзописці вправлялися в тому хто краще обпаплюжить Папу Римського, особливо, Пія ХІІ та Івана Павла ІІ, Митрополитів Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, але найбільше діставалося підпільному Митрополиту Володимиру Стернюку та іншим священикам підпілля, яких навіть звинувачували в усіх смертних гріхах, в тому числі і в службі в батальйоні Нахтігаль, де їх і близько не було.

Коли до влади прийшов Горбачов, а СССР почав тріщати по швах, тоді люди піднялися за свої права, наша катакомбна Церква вийшла з підпілля і почала динамічно розвиватися.

В січні 1992 року з нагоди п’ятдесятиріччя шлюбу моїх батьків владика Володимир в каплиці Митрополичих палат відслужив на їх інтенцію Літургію. Владика виголосив дуже актуальну, я би сказав пророчу, проповідь. Тоді панувала ейфорія після референдуму і розвалу СССР, а владикавилив на нас холодний душ. Як я запам’ятав, що сатана, який створив СССР, не здався, а тут, в Україні, насадив своїх ставлеників - комуністів і злодіїв, які до добра державу не доведуть. Хто був в комуністичній партії, той продав душу сатані. Диявол не творить добро і не треба робити собі кумирів з можновладців, яких він привів до влади, бо вони як ті сліпці заведуть народ в яму руїни.

Відносно Церкви також було сказано, що полегшення тимчасове, бо диявол зробить все, щоб її нищити, хоча це сатані не вдасться, бо наша Церква пронесла через віки Хрещення з часів князя Володимира, в той час коли інші відступили від нього під час розколу 1054 року, а в підпіллі стала загартованою, сильною, омолодженою і згуртованою. Тому темні сили зроблять так, що ще прийдуть часи, коли не священики будуть служити Літургію і баламутити народ проти Церкви Христової.

Таке вже було, бо в 1942 році Сталін у відповідь на ультиматум Рузвельта витягнув з тюрем деяких російських священиків, які згодилися співпрацювати з режимом, і разом з Берією зробив з них РПЦ - філіал НКВД. А вже в 1946 році розігнав нашу Греко-Католицьку Церкву, яка підтримувала в Вірі наш народ. Після проповіді владика подивився на мене і сказав: "Кожен за своє життя повинен і може щось зробити для Ісуса Христа!".

Часи стрімко мінялися, дехто з тих писак "Ленінської молоді" в свій час, коли це було на часі, прокляв рідну КПСС, якій вірно служив і коло якої ситно пасся, а в сьогоднішні часи добрався владних вершин, бавиться в щирого патріота, повчає нас, як нам жити, та проклинає путінську Росію в купі з Газпромом.

Останній раз близько з владикою Володимиром я зустрівся на похороні його родича видатного лікаря Богдана Стернюка. В ті часи майже кожен день ввечері у Львові вимикали світло. Тому ідучи на парастас, я захопив з собою ліхтарик. Так воно і сталося, під кінець відправи погасла електрика і я з засвіченим ліхтарем підійшов до владики і запропонував свою допомогу вийти з помешкання і пройти до авта. Владика мене впізнав і, коли ми прощалися біля машини, обняв мене і сказав "Зроби щось для Ісуса Христа!".

Можливо зараз я маю таку можливість при нашому Храмі.

Оглядаючись на шість десятків років назад, бачу Промисел Божий в тому, що на парковій доріжці ми цілком випадково зустріли воїна Христового, який був одягнутий в суконну шапку – вушанку, ватяну фуфайку і ватяні штани, а на ногах - валянки в калошах. А також багато завдячую тому, що мої батьки не перелякалися «прізрака камунізьма», не зрадили своєї Віри і не служили мамоні.

Микола Третяк, парафіянин Храму свв. Ольги і Єлизавети. 

Коментарів: 1 RSS

1 Христина Гірняк Раковська 29-11-2013 22:18

До допису Миколи Третякя, "Мої спогади про владику Володимира Стернюка":

Дорогий Миколо,

Згадуєш Твойого дідуся, бл.п. о. Богдана Дрогомирецького. Пам'ятаю Дзвінячку. Пам'ятаю Вуйка Бодзя, Ірцю, Нютку, Міка. Вуйко Бодзьо брат моєї бабусі, бл.п. Софії (Нусі) Вальницької з Озерян. Дякую що Ти помістив свої спогади. Вони вже в родинному архіві який стараюся вести (в Америці).

Христина Гірняк Раковська

Залиште коментар!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

(Щоб коментувати анонімно, введіть ім'я і символи внизу).Анонімні Коментарі буде опубліковано після перевірки.
Зареєструйтесь тут, щоб отримати відповідь на e-mail. Як реєструватися читайте тут

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(Обов'язково)