Храм Свв.Ольги і Єлизавети
Українська Греко-Католицька Церква, м.Львів, пл.Кропивницького 1, тел. (032)2334073, email: [email protected]
"Піднесімо ум вгору: мине ще трохи часу й перейдемо звідсіля, а те, що ти зібрав, кому воно буде? (Лк. 12,20)." (Св.Єфрем Сирійський)

Коли втрачається любов

Переглядів: 1809Коментарі: 0
Публікації

Інколи доводиться чути, як, очікуючи на свою чергу, щоб посповідатись, декотрі люди нарікають і бурчать, коли хтось надовго затримується біля священика при сповіді. Мовляв, про що можна так довго говорити. Не відкрию таємниці сповіді, якщо скажу, що приходять люди з різними характерами, з різним темпераментом, з різним сумлінням, з різними проблемами тощо. Очевидно, що кожна людина хоче отримати відповідь на своє запитання, і то таку відповідь, котра б її задовольнила. Через те й доводиться витрачати трохи більше часу. Однак, трапляються просто довірливі розмови, котрі не зобов’язують до зберігання таємниці сповіді, але залишають в пам’яті глибокий слід.

Якось, під час такої розмови довелось почути приблизно таку фразу: «Я досі не можу простити своїм батькам того, що вони розлучилися, бо через їх розлучення мені довелось жити сиротою. Вони мене зрадили». Доволі часто пригадується ця розмова і тоді постає потреба ввійти в положення такої дитини, чиї батьки розлучилися. Для дитини – це страшна трагедія. Адже вона втрачає найбільше, що на світі можна втратити – вона втрачає любов. Коли з дому йде батько або мати, дитина втрачає половину належної їй любові. Але, якщо батько і мати, розлучившись, створюють нові сім’ї, то вони переорієнтовують свою любов (якщо можна так сказати) на своїх нових обранців, і тоді дитина взагалі позбувається належної їй любові. Інтереси дитини нехтуються. Вона залишається самотньою і для неї – це страшна катастрофа.

Ми часто є свідками, а то й учасниками, весільних церемоній. Ми тішимося гарними нареченими і радіємо за них з їхніми батьками. Ми є свідками їхньої подружньої присяги і чуємо як вони, поклавши руки на святе Євангеліє, з трепетом промовляють: «Не покину тебе аж до смерті». Та минає небагато часу, і ми стаємо свідками їхнього розлучення. Ці молоді люди, які ще зовсім недавно прирікали одне одному любов і випромінювали безмежне щастя, за короткий час стають запеклими ворогами і тепер випромінюють безмежну ненависть. У той час, як знервовані й розлючені подруги вирішують свої ганебні проблеми, їхні діти відчувають себе зрадженими. Вони назавжди зістають страшно травмованими, адже такі травми не виліковуються.

Один із центральних телеканалів вже довший час транслює телепрограму «Ключовий момент». Скільки надії, скільки сліз, скільки емоцій, скільки сподівань і розчарувань , скільки радості і смутку у кожному фрагменті. Хто ці люди? Чому вони шукають одні одних? Чому нема спокою в їхніх серцях? Більшість з них зазнали у житті подібної трагедії. Ці люди загубились у цьому страшному світі. Дуже часто вони відчувають себе безневинно зрадженими. Їх зрадили найближчі, найрідніші люди. Вони тяжко страдають через чиїсь необдумані поступки, через чиюсь байдужість, через чиюсь безвідповідальність. Основною причиною такого положення є людський еґоїзм. Тобто, коли за власним самолюбством втрачається почуття обов’язку.

Часом буває і так, що такі нерадиві батьки чи матері, котрі втратили почуття обов’язку, намагаються компенсувати свій еґоїзм грошима чи дорогими речами. Вони вважають, що дитина за гроші забуде свою кривду і подарує їм своє прощення. Великодушність, звичайно, є дуже благородною, однак людська пам’ять прощати не хоче. Поза тим, ми ж всі ходимо під Богом. Дитина, може, і простить. А Господь?

А Господь говорить дуже виразно: «Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк 6,31). Не віриться, щоб хтось із нас дуже бажав для себе кривди, зневаги, зради. То чому над цим не застановляються, люди, коли кривдять, зневажають чи зраджують своїх дітей? Чи тільки тому, що це ЇХНІ діти? Та саме тому, що це є діти їхні, то найперше про них мали б пам’ятати і дбати. А нехай навіть хтось колись і зазнав у своєму житті подібної трагедії, то невже сьогодні через властивий нам еґоїзм подібне мало б спіткати наших дітей?

Хтось встановив таке положення: 1 червня – День захисту дітей. Раніше годі було зрозуміти: а від кого необхідно захищати наших дітей? Дітей просто треба любити. Це ж плоди нашої любові. Нехай батько і мати, котрі їх народили, їх люблять і в той спосіб їх захищають. Тепер розумію: дітей треба захищати від їхніх батьків. Вони їх народили, але їх не люблять. Вони їх ненавидять, бо просто не хочуть їх народжувати. Їх легше вбити на аборційному столі, аніж народити і любити.

У житті немає нічого випадкового – все є закономірне. Буквально за все у свій час нам доведеться платити. Бурхлива молодість минає, але помилки залишаються. Часто від наших помилок залежить доля інших, рідних і близьких нам, людей. Буває так, що старість оплачує гріхи молодості. Часто ця розплата буває доволі жорстокою, проте невідворотньою. Господь говорить: «Щасливий, кого не винуватить власне сумління» (Сирах 14, 2). А наше сумління чисте?

о. Іван Галімурка.

Залиште коментар!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

(Щоб коментувати анонімно, введіть ім'я і символи внизу).Анонімні Коментарі буде опубліковано після перевірки.
Зареєструйтесь тут, щоб отримати відповідь на e-mail. Як реєструватися читайте тут

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(Обов'язково)