Жив-був бідний ремісник. Попрацювавши в майстерні, він, траплялося, відвідував багатого синьйора, який жив неподалік. Ремісник стукав у двері, обережно входив та, стоячи у багатих покоях перед знатним паном, знімав капелюха і шанобливо кланявся. – Що тобі, брате, від мене потрібно? – запитав його одного разу хазяїн дому. – Бачу, як ти раз у раз приходиш мене відвідати, відважуєш уклін, а потім мовчки йдеш ні з чим. Якщо маєш якусь потребу, то зроби милість, – проси, не соромся!
– Дякую Вам, Ваша світлість, – із повагою відповів ремісник. – Я приходжу до Вас, щоб відвести душу й подивитися, як живе багата людина. Таку розкіш можемо собі дозволити тільки ми, простолюдини. На жаль, ви, знатні синьйори, позбавлені цієї благодаті й вам ніде відвести душу, тому що навколо вас живуть одні тільки бідняки, на зразок мене...
***
Ми часто забуваємо про те, що маємо, і зосереджуємося на тому, чого у нас немає. Водночас і помиляємося, бо що, інколи, для одного – дешева річ, для іншого вона є поважною цінністю. Тобто, хто сьогодні розуміє, що він "бідний", той завжди знайде час, щоб зайти у Божі хороми, щоб відвести душу. Натомість "багатий" про це не думає і цього не потребує, мовляв, він уже "багатий"...
Однак, не все так однозначно… Це залежить лише від того, як ми дивимося на цей світ.
***
«Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить, і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт.6,19-21).
Джерело:Блог отця Івана Галімурки
.jpg)
