У сьогоднішньому євангельському уривку читаємо про те, як Ісус Христос спілкується із своїми учнями. Також читаємо й про те, що Він знає думки їхніх сердець, як читаємо в євангелиста Луки (Лк.9,47). Подібне твердження зустрічаємо і у Діяннях апостолів. Зокрема, коли після Воскресіння Ісуса Христа апостоли зібралися, щоб обрати когось замість Юди Іскаріота, який зрадивши Учителя, – повісився, вони: «…помолившись, сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав…»» (Ді.1,24). Тобто Господь знає серце кожної людини. Відповідно, Він знає і наше серце. Однак те, які ми маємо думки, чи що собі міркуємо – це одна річ, але те, чим ми живемо, яка наша внутрішня сутність і яке наше сумління, – це зовсім інше. Безперечно, що саме Господь є найкращим знавцем кожного з нас. Кожна людина, живучи у цьому світі, має свої наміри, свої бажання, свої схильності, свої немочі, свої ідеї, і вони можуть бути як добрі, так і лихі. Ми не раз бачили, відчували і переконувалися як багато добра і як багато кривди чиниться у цьому світі. Тож, розуміємо, що, як існує добро, так існує і зло. І свій старт вони беруть у серці людини.
Тож, коли чинимо добро – чинимо його з волі Божої, бо Господь Бог є джерелом добра, і цього ж очікує і від нас. Коли ж чинимо зло – чинимо справу диявольську, бо власником зла є диявол, і лише він. І через те, ми щомиті повинні робити вибір, тобто маємо обрати одну із сторін: Божу – сторону добра, милосерді і любові, або ж диявольську – сторону зла, кривди, біди і болю. А щоб вибір був завжди найкращим, нам дуже важливо постійно поручати своє серце Божій опіці. Адже, якщо у ньому живе Божа ідея, Божа правда, Божий дух, там ніщо інше не буде мати місця. Про це нас повчає апостол Яків: «Хіба криниця з одного джерела б’є солодким і гірким?» (Як.3,11). Тож, нам важливо це розуміти і намагатися завжди у житті обирати «кращу частку», бо це – частка Божа.
Крім іншого, читаємо сьогодні, що у маленькій колегії Христових учнів триває дискусія про те, хто з поміж них є більший. Тобто, у найближчому оточенні Ісуса Христа виникає конкуренція, мовляв: а хто з нас тут головніший? Очевидним є те, що серця апостолів ще не є наповнені Божим духом, вони ще до кінця не зрозуміли свого покликання і своєї місії. Вони ще не розуміють, що в очах Ісуса Христа вони усі є однакові, вони є рівні. Сьогодні нам це відомо, і з цього нам належить робити повчальні висновки.
Але що ж маємо насправді? Якщо взяти до уваги наш великий світ, у якому живемо, то бачимо, що у ньому надто широко панують заздрість, ненависть, злоба, насилля і вбивство. Від чого це? Від нерозуміння. Від нерозуміння того, що у Божих очах всі ми є рівні. Чому? А тому, що Господь Ісус Христос помер однаково за усіх нас: за багатих і бідних; за високих і низьких ростом; чоловіків і жінок; вродливих і бридких; здорових і хворих; праведних і грішних… Господь помер за людину – за свій найкращий витвір, що його створив на Свій образ і на Свою подобу. Він помер за всіх, тому й ціну в Божих очах маємо однакову. На жаль, знову ж таки не всі ми це розуміємо, і з цієї причини серед людей виникають поділи, зневага, приниження інших чи слабших, стається кривда. А Господь каже: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк.6,31). Ці слова – це є золота пропорція, яка здатна встановити на землі справжній мир. Якщо ми цього не зрозуміємо і не приймемо, то завжди у світі буде біда і нещастя. І, по-суті, це залежить лише від нас, від людей. Нам належить зрозуміти, що чим більше у світі є добра, тим менше буде зла. Чим більше у світі буде милосердя, тим менше буде злоби.
Саме нам, християнам, належить змінювати цей світ нашим життям. Звісно, ми розуміємо, що враз не змінимо усього світу, але ми можемо це робити там, де знаходимося: у нашій сім’ї, у нашій родині, у нашому дворі, у нашій парохії, у нашому селі чи місті тощо. Найважче – це зробити перший крок. Господь закликає і каже: «Іди за Мною!» (Мт.9,9). Нам знову ж таки належить зробити вибір – іти, чи не іти? Людина, яка не рухається, – вона мертва. Людина, яка живе, повинна почути Христовий поклик і йти, йти до Бога. Адже Господь говорить про Себе: «Я – дорога, правда і життя» (Iв.14,6). Тож, ідімо за Христом, чинімо правду і отримуємо життя на Небесах.
о. Іван Галімурка, адміністратор храму святих Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ
Джерело:Духовна велич Львова
.jpg)
