У нашому житті ми часто опиняємось перед незрозумілим, у нас виникають запитання без відповідей, а деякі з проблем, нам здається, неможливо зрушити з мертвої точки.
Кажемо: «Голова пухне», коли надмірно зосереджуємось на них. Вони стають центром нашого щоденного життя, і вже скоро ми неспроможні думати про щось інше. Обдумувати їх за таких обставин, та ще й виключно своїми обмеженими людськими силами, - справа невдячна, а то й небезпечна.
До того ж, чим більше ми заглиблюємось у трясовину цих проблем і виснажуємо свій розум марним блуканням у її пітьмі, тим більше ставимо під сумнів їхнє успішне розв`язання. Не ми їх долаємо, а вони нас.
Німецький священик Ансельм Ґрюн каже: «Напружене зосередження на бажанні перемогти робить цю перемогу неможливою, оскільки ми даремно витрачаємо енергію на цю напругу».
У своїх популярних творах на тему психології він неодноразово піднімає питання внутрішніх та зовнішніх викликів, які постають перед людиною щодня, і намагається допомогти їй з ними впоратися. За ідеями щодо цього часто звертається до святоотцівської традиції. Адже Отці Церкви славні не тільки своїми богословськими відкриттями, а ще й виступали завжди як хороші цілителі людських душ. Ведені Святим Духом, вони відкривали такі таємниці душі, до яких світська психологія ішла століттями.
Зокрема, у багатьох творах Отців Церкви провідною залишається думка про ефективність пошуку розв`язків проблем, які здаються «непідйомними», у Святому Письмі. Бо що, як правило, нам заважає переборювати життєві виклики і робить нас їхніми заручниками, а не переможцями? Це – наша людська неміч, а саме: страх; безнадійність; брак довір`я до Бога, зате безоглядне покладання на власні сили й власну логіку; метушливість та нервовість, коли бачимо, що щось іде не по-нашому.
І відповіді на усе це лежать у площині Святого Письма. Головне – на хвильку стишитись, зупинитись, відсторонити від себе нав`язливі думки, які штурмують нашу свідомість, нагадуючи про велику кількість питань без відповіді, і змушують нас почуватись нещасними. А тоді відкрити Книгу Книг і, помолившись до її Автора, Святого Духа, розпочати пошук.
Сентенцій та повчальних історій, які відповідають кожному конкретному виклику, на її сторінках є безліч. Не намагатимусь вмістити їх усіх в один короткий нарис. Це завдання – неможливе і зайве. Досить вказати шлях. А людина, довіривши себе проводу Духа Святого, знайде найпромовистіший для неї уривок.
Для прикладу наведу лише кілька коротких уривків з різних книг Святого Письма, озброївшись якими, можна гідно зустріти «непідйомну» проблему.
Тривалий час людина побивається над якимось важким завданням. І так силкується до нього підійти, і сяк, а воно стоїть непорушно. Вона вже готова руки опустити, але відкриває книгу Псалмів і читає: «Втішайся в Господі, і він сповнить тобі бажання твого серця. На Господа здай твою дорогу; вповай на нього, і він учинить; виведе, як світло, твою правду і твоє право, як полудень. Спокійним будь у Господі, надійсь на нього» (Пс. 37(36),4-7а).
Слова цього псалма чітко розставляють перед нею пріоритети. Не піддаватися смутку й знеохоченню, а втішатися, і не просто втішатися земними радощами – комедії дивитися, анекдоти читати, веселі історії переповідати, - а в Господі – у щирій розмові з Ним під час молитви, у читанні Святого Письма, в Божественній Літургії, у Святому Причасті, в ділах милосердя для наших ближніх.
Замість постійного надокучливого обдумування, яке часто нагадує спробу пробити чолом стіну, здати на Господа свою дорогу, вповати на Нього, надіятись, «втихомирити і заспокоїти душу, немов дитятко на руках у матері» (пор. Пс. 131(130),2а).
І це працює. Як тільки дещо абстрагуємось від нерозв`язної на перший погляд справи, віддамо її у Божі руки, спробуємо у Ньому втішитись, одразу знаходимо шлях, яким з погідною душею і без зайвої метушні можемо рухатись далі.
Натомість хід тараном свого чола на стіну проблеми виснажує, а справи з місця не зрушує. Утіха в Господі, надія на Нього, здання на Його волю повертають сили для подальшої боротьби. Головне – пам`ятати, що здійснювати її треба теж у Бозі та з Богом: «з тобою бо я кинусь на загони ворожі і з моїм Богом перескочу через мури» (Пс. 18(17),30).
Говорячи про боротьбу, а саме з важкими обставинами нашого життя, приходить на гадку історія боротьби патріарха Якова з Богом (Бут. 32,23-33) та коментар до неї П`єра Гріло: «Іноді в житті людини трапляється, що боротьба проти ворожих обставин набуває такого вигляду, наче це боротьба проти Бога. Витривалість людини ставиться під випробування ніччю віри. Від неї вимагається боротися аж до кінця, не піддаючись, незважаючи на весь біль від отриманих ран: Боже благословення буде їй дане лише ціною такої стійкости».
Подібно до Якова ми не раз боремось з різними життєвими випробуваннями, в разі успішного подолання яких Бог нас перемінить, подібно до Якового імені, може вивихнути стегно, але обов`язково благословить, і сонце нам засяє, якщо з гідністю пройдемо через свій Пеніел (пор. Бут. 32,32).
І не затримуймося на своїх труднощах, не зациклюймось на них. Як казав Уїнстон Черчілль: «Якщо ти проходиш крізь пекло, не зупиняйся».
Зустрічаючи різні виклики, не можемо забувати животворного слова нашого Господа Ісуса Христа. Він у Новому Завіті часто про це говорить. Зокрема, коли вчить апостолів молитися: «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять» (Лк. 11,9). Спаситель пропонує три «запоруки нашого успіху»: просіть, шукайте, стукайте. Просіть… Цей заклик стоїть першим невипадково. Адже без Божого просвітлення ми неспроможні цілеспрямовано діяти, ми постійно блукатимемо в темряві, тому мусимо в молитві просити, щоб Бог відкрив нам розум і серце.
Але цього недостатньо. Далі Христос каже: Шукайте. Насамперед Божої волі у всіх наших починаннях; а також нових можливостей, нових шляхів для їх здійснення. Стукайте… Знайшовши можливість, заручившись підтримкою Бога, починаємо діяти, не забуваючи залишати місце і для Його дії. Бо що б ми не робили, яких результатів від своїх старань не очікували б, якого розв`язання своїх проблем не уявляли б, завжди будьмо готовими, подібно до Пречистої Діви Марії, з покорою в серці сказати: «Ось я Господня слугиня (слуга): нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1,38).
Василь Калита
Джерело :Католицький оглядач
.jpg)
